#360_градусів_у_діяльності_львівського_університету : Педагогічний фаховий коледж     

Іван Огієнко –  визначний учений-історик, громадсько-політичний і церковний діяч, поет, вчитель української мови і літератури у Жіночій учительській семінарії у Львові (тепер Відокремлений структурний підрозділ «Педагогічний фаховий коледж Львівського національного університету імені Івана Франка»), міністр освіти та ісповідань Української Народної Республіки, митрополит Української автокефальної церкви.

Народився у бідній селянській сім’ї Івана і Єфросинії Огієнків народився хлопчик, шоста дитина, яку назвали на честь батька і якій судилося прославити у світах не лише свою родину, а й всю Україну. Виходець з провінційного містечка Брусилів на Житомирщині став енциклопедистом: вписав своє ім’я в історичну науку, мовознавство, лексикографію, освіту, педагогіку, політику, суспільствознавство.

Іван Огієнко здобув освіту у військово-фельдшерській школі та працював спочатку в Київському військовому шпиталі. У 1903 р. І. Огієнко в Острі складає іспити в класичній гімназії, що дало йому право вступити до університету Св. Володимира.

Ще працюючи у військовому шпиталі, Огієнко відчув у собі пробудження української свідомості, яке посилилося і зміцніло під час його навчання в університеті Святого Володимира. З 1905 р. Огієнко починає писати українською мовою. Бере активну участь у науковому і громадському житті, діяльності “Просвіти”. Друкується в газетах “Громадська думка”, “Рада”.

1905 р. І. Огієнко вперше долучається до національно-визвольного руху. З 1909 р. – дійсний член Українського наукового товариства у Києві.

З 1908 р. І. Огієнко – член Київського осередку “Просвіти”, з 1912 р. – Історичного товариства Нестора-літописця. Енергійно співпрацює в історико-архівних, видавничих, мовознавчих громадських об’єднаннях. Із науковими експедиціями відвідує архіви, книгозбірні провідних бібліотек і музеїв України та інших країн.

1912 р. у Санкт-Петербурзі І. Огієнко стає членом-кореспондентом Товариства любителів давньої писемності, а в Києві завершує навчання на Вищих педагогічних курсах.

1914 р. успішно складає всі іспити на звання магістра історико-філологічного факультету університету Св. Володимира, а 1915 р. починає читати перші самостійні лекції як приват-доцент кафедри російської мови та літератури. Восени 1916 р. читає новий курс – “Історія східнослов’янського наголосу”.

У 1917 р. Іван Огієнко, як член ради новоствореного Центральною радою Міністерства освіти, виступив з ініціативою про заснування Українського народного університету (УНУ) в Києві. Він розробив новий курс “Українська культура”.

Професор з 1918 p., І. Огієнко – один із фундаторів і лекторів Української педагогічної академії, що започаткувала систему післядипломної освіти, Українського державного університету в Києві, у когорті тих перших українських учених, які розпочали справу заснування Української Академії наук. Він викладає українську мову в урядових установах, на вищих жіночих, численних педагогічних курсах. Огієнко – делегат і учасник кількох всеукраїнських демократичних форумів, очолює Державну правописну комісію, створену при MHO Української Держави. За рекомендацією члена Директорії УНР Ф. Швеця І. Огієнка призначено міністром народної освіти й мистецтва, обов’язки якого він виконував із 6 січня по 25 квітня 1919 р. На цій посаді І. Огієнко послідовно продовжує й поглиблює процес розбудови системи освіти УНР, домагається її демократизації, доступності для усіх верств населення, дбає про забезпечення навчальних закладів професійними, патріотичними кадрами, необхідними підручниками й посібниками, створення в них відповідної матеріально-технічної бази. Продовжує розробку концептуальних основ викладання рідної мови й рідномовного виховання, доктрини єдиної школи України, законопроектів, які впроваджували її засади у педагогічну практику.

Без погодження вченої ради почав читати новий курс – “Історія української мови” у київському університеті. Водночас мовознавець створював підручники для вивчення мови, зокрема “Краткий курс украинского языка и правописания”, “Рідна мова в українській школі”  для школярів, військових, священиків та держслужбовців.

15 вересня 1919 р. молодого вченого, прибічника ренесансу автокефалії Української православної церкви призначено міністром Міністерства культів. Відтоді І. Огієнко причетний до всіх релігійних процесів, що відбувалися на теренах України. Результати його діяльності вражаючі, хоча до певної міри, через об’єктивні причини і суб’єктивні фактори, не доведені до завершення. І. Огієнко впроваджує в богослужіння українську вимову, з метою уникнення складнощів, зумовлених етнічним складом місцевості, рекомендує служби проводити церковнослов’янською мовою, створює комісію з перекладу українською мовою Біблії, богослужбових текстів й плідно працює в ній, реформує систему духовної освіти,  засновує, очолює й редагує упродовж 1921 р. – 1922 р. видавництво “Українська автокефальна церква”.

Серед перелічених досягнень Івана Огієнка є й «львівська сторінка», пов’язана з нашим навчальним закладом. До Львова він разом з дружиною, синами Анатолієм та Юрієм і дочкою Ларисою був змушений перебратися після поразки українських визвольних змагань. За сприянням митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького з 4 листопада 1922 р. Іван Огієнко виконував обов’язки контрактового вчителя української мови і літератури у Жіночій учительській семінарії у Львові на вул. Сакраменток,7 (тепер Відокремлений структурний підрозділ «Педагогічний фаховий коледж Львівського національного університету імені Івана Франка» корпус вул.Туган-Барановського,7). У 1922 році переклад з грецької Івана Огієнка “Святої відправи Вечірньої і Ранньої” вийшов друком у Львові і прозвучала українською мовою у Преображенській церкві Львова. За це директор польської поліції у Львові назвав І. Огієнка ініціатором та популяризатором ідеї відродження Греко-католицької Церкви. Така активна діяльність ученого стало причиною “раптового звільнення” з учительської семінарії 31 липня 1923 р. Розуміння української ідеї і заступництво митрополита Андрея Шептицького стали для ученого надійним захистом і підтримкою у цей нелегкий період адаптації у львівському середовищі Контракт учителю тимчасово продовжили у 1923 р., а у 1926 р. Іван Огієнко звільнений з праці у Жіночій учительській семінарії.

26 листопада 1925 р. сенат Варшавського університету затверджує його кандидатуру на посаді звичайного професора церковнослов’янської мови та палеографії православного відділу богослов’я. Через короткий час український професор стає одним з визнаних авторитетів серед української громади Варшави.

Шукалович А.М., канд. іст. наук