#360_градусів_у_діяльності_Львівського_університету: Хімічний факультет
“Як майбутні вчені, що ви думаєте матиме найбільший вплив – життя науковця присвячене детальному вивченню одного предмету, чи побіжне вивчення багатьох явищ?” – це питання від свого викладача постійно чув, тоді ще студент, а сьогодні професор університету штату Айова Віталій Печарський.
Історія пана Віталія почалась восени 1970 року, коли він переступив поріг хімічного факультету, тримаючи в руках свій перший реферат на 20 сторінок. Це був фінальний етап змагань десятикласників з хімії. Через кілька годин конкурсу Віталія Печарського було запрошено до захисту своєї роботи, після чого він отримав запрошення стати студентом хімічного факультету особисто від професора Євгена Гладишевського. Це запрошення та факультет змінило його життя назавжди.
Пізніше того ж року він зайняв друге місце у всесоюзній олімпіаді з хімії та отримав можливість вступити до будь-якого хімічного факультету країни на власний вибір. Склавши свій єдиний іспит з хімії Віталій Печарський, став студентом Львівського університету й почав творити свою стрімку наукову історію.
Він згадує роки навчання в університеті з посмішкою та говорить, що вони були надзвичайними: він писав семінари, ходив на студентські вечори, слухав лекції чудових професорів, зокрема Євгена Черкашина, Миколи Землянського тощо. Згадує, як професор Землянський вимагав знати на пам’ять підручник аж на 800 сторінок, проте яким би він не видавався суворим викладачем, студенти завжди були впевнені у справедливості його оцінки на усних іспитах.
Після отримання диплома з відзнакою він вступив до аспірантури та продовжив займатись науковою роботою в затишній кімнаті для аспірантів, де, як він згадує, проходили найкращі 3 роки його життя і де він знайшов справжніх друзів.
Під час роботи на факультеті він разом з друзями Левом Аксельрудом, Петром Завалієм та Юрієм Гринем створили на той час найсучасніше програмне забезпечення для отримання структурної інформації з порошкових та монокристальних дифракційних даних, пізніше переробили ці програми для Windows й зараз ними користуються безліч лабораторій у світі.
Восени 1989 року Віталій приєднався до групи молодих вчених, що мали нагоду провести 10 місяців, займаючись науковими дослідженнями, в США. Це була програма обміну між СРСР та Штатами. Так наш вчений опинився під керівництвом світового авторитету з фізики та матеріалознавства рідкісноземельних елементів – професора Карла Гшнайднера. Після закінчення стажування Карл запитав, чи не хотів би пан Печарський залишитись в Еймсі й отримав відмову, бо на той момент він був учасником обміну між двома країнами й мусив повернутись до Львова.
Пам’ятаючи запрошення професора, навесні 1989 року Віталій Печарський повертається до Сполучених Штатів Америки й починає активну наукову діяльність, згодом входить до штату співробітників університету Айова, а у 2006 році отримує звання професора університету й премію почесного професора Ансона Марстона – найвищу честь, яку може отримати професор університету Айови.
Сьогодні світ знає Віталія Печарського як видатного науковця та провідного фахівця з хімії та калорійного охолодження, матеріалознавства, редактора низки поважних наукових журналів.
А ще пан Печарський часто дає відкриті лекції для студентів нашого університету, допомагає їм отримати робочі місця в лабораторіях США та пишається тим що він випускник нашого університету.
