Рішення взяти в участь у конкурсі для проходження стажування за програмою UASP (University Administration Support Program) від IREX прийшло спонтанно наприкінці літа, коли випадково зайшов на їхню веб-сторінку. Спокусило мене формулювання тематики та фокусної групи цьогорічної програми: «Research Management» для проректорів з наукової роботи, деканів, заступників деканів з наукової роботи та завідувачів кафедр. Чесно кажучи, в успіх цієї затії майже не вірилось: з 2001 року, відколи почала функціонування програма UASP лише 155 осіб з 14 країн взяло в ній участь. Тож коли на початку жовтня я отримав запрошення, то черговий раз переконався, що статус заступника декана хімічного факультету з наукової роботи Львівського національного університету імені Івана Франка таки має вагу, адже якби моє Curriculum Vitae було слабким, то й у США я б точно не полетів.
Перший тиждень програми (30 січня – 5 лютого) проходив у Вашингтоні, округ Колумбія, надзвичайно інтенсивно: з понеділка по п’ятницю з 9:00 до 17:30 відбувалися лекційно-семінарські заняття на теми, пов’язані із адмініструванням наукових досліджень в університетах (система вищої освіти в США, міжнародна співпраця в контексті глобалізації, пошук грантів, питання інтелектуальної власності та багато іншого). На початку стажування ми ділились своїм баченням дослідницької діяльності в сучасному університеті. Зауважу, що моє бачення майбутнього розвитку нашого університету є таким: кожен викладач та науковець займається дослідженнями в рамках або держбюджетних тем, або міжнародних грантів, або госпдоговорів, або проектів з локальним фінансуванням. Після захисту кандидатської дисертації усі охочі продовжувати дослідницьку діяльність можуть її здійснювати в рамках котрогось з грантів. Для цього слід суттєво покращити систему пошуку грантів та змінювати спосіб мислення університетської спільноти. Чи буде реалізовано моє бачення, поки що невідомо… Проводили заняття як лектори IREX, так і спеціально запрошені професори провідних університетів США, з якими ми обговорювали реалії нашого університетського життя в контексті можливого застосування їхнього досвіду. Ми – це 14 учасників програми з України, Грузії, Вірменії, Молдови, Білорусі, Південної Африки, Нігерії та Уганди (крім мене Україну представляла Тетяна Ярошенко – віце-президент з наукової роботи та інформатизації національного університету «Києво-Могилянська академія»). Найважче було налаштуватись на постійне спілкування англійською мовою – єдина віддушина – колега з України, а от перейти на російську у спілкуванні з представниками пострадянських країн (для них це чомусь було нормою) якось язик не повертався.
Справжнім святом стали вихідні, вільні від занять, адже Вашингтон – це місто безкоштовних музеїв Смітсонівського Інституту, два з яких: Музей природничої історії та Аерокосмічний музей є найвідвідуванішими музеями у світі, почергово змінюючи один одного в цьому рейтингу. Зізнаюся, що одного дня для Аерокосмічного музею виявилось замало, тому й зараз про нього не розповідатиму, скажу лише, що це єдине місце, де я за шість тижнів бачив чергу перед входом зі 100, а може й більше, охочих оглянути його багату експозицію.
Але хорошого забагато не буває і в понеділок, 6 лютого, ми відправилися на чотири тижні в університети різних штатів: декому пощастило більше, як от тим, хто полетів у Флориду чи Каліфорнію, декому менше, як от мені, бо відправитися довелося в Небраску – саму серединку США з різкоконтинентальним кліматом, що для лютого не вельми приємно (як потім з’ясував, далеко не кожен американець бував в цьому штаті, територію якого на 95% займають ранчо та ферми).
Університет Небраски в Омасі не належить до американських університетських «зубрів», однак там теж було чого повчитись. Своє стажування я проходив у Відділі Досліджень та Креативної Діяльності під керівництвом доктора Скотта Снейдера – асоційованого проректора з досліджень та креативної діяльності (дружбу з цією особистістю я ціную дуже високо, адже не думаю що в США є багато вчених-біологів, котрі перечитали товстезну «Історію України» Ореста Субтельного, тому спілкуватись мені з ним було дуже комфортно – він добре орієнтувався у ситуації, в котрій зараз перебуває наша країна).
Переконаний, що перше, що варто було б запровадити в нашому університеті, це MavGrants – безпечну електронну систему для адміністрування дослідницьких грантів. Завдяки цій системі в Університет Небраски в Омасі незалежно від виду грантів повністю відсутній паперовий документообіг. Ця система починає функціонувати від початку підготовки запиту на отримання фінансування, під час адміністрування отриманого гранту в ході його виконання та для підготовки повного комплекту звітності.
Незважаючи на невеликий розмір цього університету (близько 12 тисяч студентів), у 2016 році його вчені отримали фінансування в розмірі 17 193 254$ на виконання різних типів грантів (фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, STEM (наука, технологія, інженерія, математика), тренінги, навчання (поза основним навчальним процесом), аналіз) з різних джерел фінансування (федеральний бюджет, бюджет штату, локальний уряд, фундації, індустрія, неурядові організації). Різноманітність фінансування легко пояснити активною інформаційною політикою університету в місцевих медіа, що допомагає забезпечувати контакти між територіальною громадою Омахи та працівниками університету і як наслідок – значний відсоток фінансування від локального уряду. Також відзначу лобіювання інтересів університету у Вашингтоні наслідком чого, зокрема, є отримання державної підтримки від Міністерства оборони США для навчання ветеранів збройних сил.
Особливий вид грантів – Внутрішні Гранти. Перш за все вони фокусуються на студентських грантах, які є двох типів: студентські дослідницькі гранти, в рамках яких студенти виконують наукові дослідження під керівництвом менторів (провідних викладачів) з широкої гами дисциплін та студентські гранти для подорожей з різноманітними цілями (конференції, конкурси, отримання результатів в інших місцях). Також є внутрішні гранти для викладачів, спрямовані на започаткування нових зав’язків та співпраці (національної та міжнародної).
Наступне, що можливо варто запровадити в нашому Університеті – це формат Студентської наукової конференції (Student Research and Creative Activity Fair), в котрій беруть участь студенти Університету Небраски в Омасі усіх факультетів та усіх років навчання. Підготовка до їхньої конференції тривала понад три місяці. На Конференції, котра відбувалась в науковій бібліотеці університету, були представлені усні (76) та стендові (162) доповіді, які оцінювали члени журі, для котрих попередньо проводився інструктаж щодо системи оцінювання доповідей (кожному члену журі як університетському, так і запрошеному ззовні видавали планшети зі спеціальним програмним забезпеченням, з яких інформація надходила на центральний комп’ютер голови журі). Окрім офіційних нагород за найкращі доповіді, визначали переможця «глядацьких симпатій» (People’s choice award). Часто доповіді доповнювались демонстраціями дослідних зразків.
Вплив асоціацій випускників на університетське життя в США важко переоцінити. Найкращою ілюстрацією може бути інвестиція в розмірі 13 млн. $, спрямована на побудову нового дослідницького корпусу для кафедри Біомеханіки і забезпечення його найсучаснішим обладнанням у 2013 році. Результат не забарився. Історично рекордний грант від Національного Інституту здоров’я для UNO (10 млн. $ на 5 років) отримала наукова група з цієї кафедри під керівництвом доктора Сари Маєрс уже в 2015 році. Окрім того, асоціація випускників підтримує найкращих викладачів індивідуальними стипендіями. На жаль нашій Асоціації випускників ще багато в чому треба вчитись у американців, але перші поважні кроки на окремих факультетах вона також робить! Ще один приклад – новий будинок хімічного факультету Університету штату Айова, який також є результатом діяльності Асоціації випускників, зокрема Кліффорда та Катрін Гач, котрі після завершення навчання у 1947 році заснували компанію Hach Company. І от, у 2007 році ця компанія побудувала новий корпус для студентів та науковців. Цю інформацію я прочитав безпосередньо з меморіальної таблиці, встановленої в приміщені хімічного факультету.
В Університеті штату Айова одним із заслужених професорів є наш випускник, мій колишній викладач, Віталій Печарський, котрий запросив мене виступити на семінарі в Еймс Лабораторії, заснованої як складова частина Мангеттенського проекту. Окрім нього, на семінарі були присутні наші випускники 1997, 1998, 1999, 2002, 2005, 2008 років, частина з яких свого часу була моїми студентами. Як я зазначав на підсумковому семінарі в IREX, якби в Україні не була б така важка економічна ситуація, то цілком можливо, що частина з них працювала б зараз не в Університеті штату Айова, а в нас на кафедрі неорганічної хімії. З іншого боку, в IREX побачили наскільки потужною є наукова школа Кристалохімії Інтерметалічних Сполук нашого Університету.
Щодо останнього тижня програми (4-10 березня), то він знову ж зібрав усіх учасників у Вашингтоні, де ми ділились здобутим досвідом, обговорювали перспективи впровадження змін в наших домашніх університетах. Варто відзначити такі моменти, як уважне ставлення до патентування: спершу відбирають потенційні винаходи для патентування, але патентують лише частину після ретельної перевірки доцільності; значна увага приділяється цифровим засобам навчання, бібліотеки все менше нагадують наші; найбільший фінансовий донор наукових досліджень Національний Науковий Фонд (NSF) приділяє деяку увагу міжнародній співпраці, але лише в одному напрямку – фінансування закордонних поїздок американських вчених; значний відсоток накладних витрат, котрий є різним для різних університетів (в окремих університетах навіть до 90%), котрі далі вкладаються в розвиток наукових досліджень безпосередньо в університетах.
Хочеться вірити, що навіть в наших непростих реаліях вдасться впровадити частину здобутого досвіду в рамках програми UASP і вивести рідний Університет на ще вищий рівень дослідницької діяльності.
This publication was made possible by a grant from IREX (the International Research & Exchanges Board) with funds provided by the Carnegie Corporation of New York. The statements made and views expressed are solely the responsibility of the author.
