Історія повторюється: 29 січня – День пам’яті Героїв Крут

29 січня 2023 року українці вшановують 105-у річницю пам’яті Героїв Крут, чий подвиг став символом незламності та стійкості всього українського народу в боротьбі за незалежність.

Бій, що призупинив просування більшовицьких військ та захоплення Києва на декілька днів. Битва, що дозволила виграти дорогоцінний час українському керівництву – зокрема, час для придушення заколоту диверсантів на заводі «Арсенал» та час для укладання миру в Бресті. До слова, завдяки умовам підписаного Брестського договору Україні вдалося невдовзі звільнити окуповані більшовиками території за підтримки німецьких та австро-угорських військ.

29 січня 1918 року неподалік залізничної станції Крути, що за 130 кілометрів від Києва, відбувся нерівний бій між більшовицькою армією та захисниками УНР. Українські сили на чолі із сотником Аверкієм Гончаренком налічували не більше 600 осіб і складались зі старшин та курсантів 1-ої Київської військової школи ім. Богдана Хмельницького, добровольчого Куреня Смерти зі складу Вільного козацтва та Студентського куреня Українських Січових Стрільців. Із перелічених підрозділів лише київські курсанти мали професійний бойовий досвід, здобутий на фронтах Першої світової війни. Натомість більшовицькі війська в районі Крут перевищували українські у майже десятикратному розмірі. Безпосередньо у бою були задіяні близько 3-х тисяч бійців ворожої армії.

Варто зазначити, що неабиякого резонансу набула участь в обороні станції Студентського куреня, до складу якого напередодні увійшли юнаки старших класів гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства, студенти Київського університету Святого Володимира та Українського народного університету.

«Крутівська битва — це один з найбільш героїчних епізодів історії України, у якому не надто досвідчена, але національно свідома молодь відчайдушно намагалась зберегти українську незалежність від більшовицького наступу», — зазначає кандидат історичних наук, доцент кафедри новітньої історії України ім. М. Грушевського Львівського університету Олег Павлишин.

Кількагодинний бій закінчився організованим відступом українських частин для уникнення повного оточення. За різними даними, втрати серед українських захисників становили від 80 до 100 загиблих. Водночас більшовицькі втрати налічували не менше 300 вбитими і ще стільки ж пораненими.

Під час відступу у темряві понад 20 українських студентів потрапили в полон до ворога. Розлючені українським супротивом росіяни глумились над полоненими українцями, а згодом розстріляли юнаків. Згідно із спогадами свідків, яким вдалося вижити і повернутись, за мить до страти 19-річний полонений галичанин Григорій Піпський почав співати гімн України, що відразу підхопили інші. Та голоси патріотів обірвала автоматна черга… Лише після повернення української влади до Києва у березні 1918 року полеглих студентів перепоховали з почестями на Аскольдовій могилі.

Безумовно, бій під Крутами мав вагове історичне значення, адже затримав більшовиків на декілька днів від захоплення столиці, чим дозволив українській владі вперше за понад 150 років досягти міжнародного визнання незалежної держави на переговорах у Бресті.

Ба більше, Крутівський бій вважають чи не найбільш міфологізованим епізодом на сторінках української історії, що окрім фактів, оповитий і здогадками. Спогади та мемуари учасників тих подій, офіційні документи та архівні записи, які вдалось зберегти, досить різняться один від одного. Відповідно, нерідко натрапляємо на певні розходження в матеріалах, як-от: чисельність військ по обидва боки фронту, кількість полонених, імена полеглих та багато іншого. До того ж, як і кожна знакова історична подія, бій під Крутами переповнений легендами, при цьому часом напрочуд нереалістичними. Одним з найрозповсюдженіших міфів про героїчну оборону Крут є теза про 300 недосвідчених юних гімназистів, кинутих на розправу більшовицькій орді. Ймовірно, мотивом до такої інтерпретації стала знакова промова одного з присутніх на церемонії поховання загиблих героїв, в якій прирівняли подвиг українських захисників до 300 спартанців під Фермопілами. Як наслідок влучних цитувань і переповідань, поширилось оманливе уявлення про 300 жертовних студентів, більшість з яких загинула, а інші потрапили в полон і були вбиті. Насправді ж оборону станції Крути тримали понад 500 вояків і 20 старшин. Основну роль в бою відігравали вихованці військової школи ім. Богдана Хмельницького — майбутні кадрові офіцери. Хоч оцінки втрат українського війська різняться, але жодні з них не нараховують трьох сотень загиблих воїнів. Дані варіюються між 80 і 100 особами.

Подвиг під Крутами встигли наректи українськими Фермопілами, що став прикладом захисту національних інтересів для наступних поколінь борців за Україну. Сучасна російсько-українська війна демонструє успадковану звитяжність вже нащадків захисників Крут. Зокрема, нерідко натрапляємо на порівняння крутян з оборонцями Донецького аеропорту. Прикметно, що саме українських студентів йменують «першими кіборгами» в історії України. Крім того, героїчний подвиг захисників Маріуполя, якими переймався весь цивілізований світ, повторив відданість та стійкість воїнів, які затримали на собі значні ресурси ворога.

Варто зазначити, що на початку березня 2022 року українські захисники знову тримали оборону від російських загарбників неподалік станції Крути. З різницею у 104 роки українським військам таки вдалося відстояти цей напрямок, не дозволивши просунутись ворогу ближче до Києва, а згодом і звільнити сусідні села та всю Північ з-під окупації.

Історія вкотре повторилась, що підтверджує важливість аналізу помилок задля виправлення долі народу. «У далекому 1918 році українців підтримали лише держави Центрального союзу, переможені у світовій війні: Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина та Болгарія. Натомість тепер увесь цивілізований світ підтримує нас і доводить це своїми діями. Українцям вкрай важливо правильно скористатись цим шансом, аби зупинити циклічність історії та не повторити помилок минулого», – додає Олег Павлишин.

За понад 100 років ординська натура північного сусіда зовсім не змінилась. У теперішньому протистоянні російський окупант однаково несе терор, масові вбивства, катування, мародерства та руйнування на українські землі. Подібно до подій понад сторічної давності сьогодні нащадки тих самовпевнених більшовиків знову погрожують «взяти Київ за декілька днів». Тож молодий цвіт української нації змушений самовіддано проливати кров за незалежність нашої держави. Чимало тих, хто сьогодні повинен навчатися, працювати і творити задля майбутнього України, відстоюють її існування як незалежної держави на полі бою. Такі епізоди нашої історії змушують усвідомити, що однієї пам’яті замало – ми маємо не лише пам’ятати і вшановувати наших Героїв, а й захищати Українську Державу на всіх фронтах, аби раз і назавжди перемогти одвічного ворога.