Цьогоріч відбулася прем’єра українського фільму «Мавка. Справжній міф». Головну роль у стрічці виконала студентка факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка Аріна Бочарова. Через поєднання інтерв’ю з акторкою та рецензії на фільм студентки факультету журналістики Ксенії Василик простежується, як класичний твір Лесі Українки набуває нового звучання на великому екрані.
Міф живе там, де всі його складові звучать в унісон. У «Мавка. Справжній міф» така гармонія часом порушується – і саме це змушує уважніше придивитися до слова, музики, акторської гри та логіки сюжету.
Темно-синій ліс дрімає поки холодний сірий туман здіймає всі болі, страхи та втрати людських душ. Найгучніше гомонить блакитний очерет спогадів разом із водяним цвітом забутої надії – усе довкола дихає в одному темпоритмі вітру, і лиш дух темряви русалки жадає помсти. Саме так зароджується вічне небуття – тонка межа між життям та смертю. Чиї ж руки врятують душу Мавки на межі двох світів?
Український художній фільм «Мавка. Справжній міф» режисерки Катерини Царик – занурює глядача у бездонне море пітьми, що живиться темною енергією людських душ. Проте навіть у цьому мороці зʼявляється світло. У центрі сюжету – справжня лісова Мавка, яка втратила пам’ять через зраду і опинилася серед трьох русалок, котрі диктують правила гри зі смертю. Їхня домівка – це темна вода, розпач, гнів та накопичена агресія душ, які згубили моральну чистоту.
Фільм зображує внутрішню боротьбу Мавки: між здатністю пробачити, відпустити, відкрити серце для любові та відповісти на біль темрявою, яка поступово руйнуватиме її зсередини. Перед героїнею постає моральний вибір: залишитися у полоні образи і ненависті, чи віднайти в собі сили для відродження через прийняття ситуації. Власне, ця психологічна та етична дилема є одним із ключових смислових мотивів стрічки, що змушує глядача розмірковувати над природою спектру людських почуттів та відповідальністю за свої емоції.
Студентка Львівського університету Аріна Бочарова, виконавиця головної ролі у фільмі «Мавка. Справжній міф» ділиться: «Мавка в цьому контексті постає як героїня, що передусім керується почуттями. Вона максималістка: спершу бачить ситуацію, формує висновок і вже після цього занурюється в емоцію, дозволяючи їй визначати свої наступні дії. Водночас ця емоційність не заперечує внутрішньої свідомості – раціональне мислення проявляється особливо у взаємодії з русалками, що формує суперечливу, але цілісну психологію персонажа».
Такий внутрішній стан героїні знаходить своє відображення не тільки у сюжеті, але й у візуальній мові стрічки. Неабияку роль відіграє колористика. У повнометражному кіно домінують буро-зелені, сині, сірі та багряні відтінки. Холодна палітра допомагає відчути глибину душевного болю, загадковості та внутрішнього напруження. Сірий густий туман посеред смарагдового лісу – основний художній елемент. Окрім творення атмосфери, він символізує стан забуття, у якому перебуває головна героїня.
Про це ж говорить і головна виконавиця Аріна Бочарова, наголошуючи, що: «Кольори та місце зйомок безпосередньо впливають на сприйняття персонажа. Вони формують емоційний стан акторського існування в кадрі».
На цьому тлі особливо виразно проступає інший полюс – життя, що проривається крізь темряву. Зелені відтінки – життя. Воно тут і зараз. Лінивий мох на деревах, життєрадісні метелики та жучки на буро-зелених вітах, темно-зелене листя, яке вальсує у повітрі, дерева забарвлені в оливковий колір – усе це насичує картину повітрям та одразу телепортує глядача в гірський ліс. Місце, де хочеться загубитися і знайти себе знову. Саме у цій напрузі між життям і темрявою зароджується ще один ключовий вимір – любов.
Багряні кольори відповідають за любовну лінію сюжету. Червоногаряче клеймо у вигляді папороті на спині Мавки палає безупинно, як тільки їй загрожує небезпека. А потім, враз зеленіє, коли та відчуває спокій.
Що цікаво: традиційно образ папороті в українській міфології повʼязаний із досвідом зради та болю. Саме він залишає слід сам по собі. Головна акторка стверджує: «Для героїні – це символ гіркого болю і нагадування про власну сутність. Ця папороть на спині – своєрідний маркер місця для Мавки у всій ієрархії таємничого світу».
Однак жовтогарячі іскорки щастя в очах Мавки випромінюють тепло крізь екран. Через це любов у фільмі транслюється як випробування і порятунок. У цьому сенсі любов набуває подвійної природи: вона водночас занурює героїню у стан втрати і стає джерелом її відродження. «Мавка проходить крізь досвід, у якому саме почуття визначає її трансформацію, руйнуючи її зсередини і водночас повертаючи до життя», – розповідає Аріна Бочарова.
Юнак Лукʼян (сучасний Лукаш з твору Лесі Українки), який спочатку не вірить у міфічну природу Мавки, поступово приймає її світ. Їхні стосунки розвиваються через довіру, відкритість і готовність боротися за своє кохання. Любов повертає головну героїню до життя, але тим самим робить її вразливою до болю та зради. Втім здатність зрозуміти і пробачити – шлях до духовного зцілення двох закоханих людей.
Цю ж ідею межового стану між світами підсилює і візуальне сприйняття образів персонажів. Варто звернути увагу на костюми мавок. Вони вирізняються своєю естетичною стриманістю. Білі сукні з відкритими спинами додають легкості, а м’які тканини, природні силуети створюють образи чистоти та невинності. Водночас вони яскраво підкреслюють усю дівочу красу, ніжність, тендітність. Завдяки цьому вбрання виглядає доволі органічним, уособлюючи злиття людини з природою.
За словами молодої акторки театру та кіно Аріни Бочарової, це було свідоме художнє рішення творців кінострічки: «Відмова від традиційних орнаментів на полотні виглядає доречною в межах обраної стилістики, натомість образи тяжіють до трансформованих весільних суконь, що набувають тривожного, майже потойбічного вигляду. Вони додають ефекту зношеності та пошкодженості, який підсилює асоціацію з утопленицями і підкреслює вічний стан між життям і смертю».
Зрештою, такий візуальний підхід перегукується із широким спектром роботи дизайнерів та фольклористів, які підібрали автентичні строї українців для відображення культурних надбань та традицій, які ми плекаємо ще з давніх-давен. Це свідчить про українську ідентичність та самобутність. Спочатку – вишита сорочка, де кожен орнамент має свою історією та символікою, через яку можна розпізнати: з якого саме регіону України людина. Далі до сорочки йде плахта з унікальними вишивками, що фіксується крайкою, а поверх – сорочка-керсетка (безрукавка). Але невід’ємна деталь таких традиційних уборів – намисто (корали, гердани). Втім, не всі елементи художньої мови працюють однаково переконливо.
Окрім цього, у фільмі «Мавка. Справжній міф» мовні репліки звучать дещо дисонансно . Використання надто молодіжного сленгу контрастує з міфологічним простором фільму. Для стрічки, яка спирається на український міф і символізм, більш виважений стиль мовлення міг би посилити атмосферу. Це передовсім заважає глядачам сконцентруватися на міфопоетиці.
Проте, на думку, Аріни Бочарової це влучний прийом: «Сучасна лексика є природною для підлітків із міського середовища, а її використання підсилює ефект контрасту між двома світами: урбаністичним і міфологічним. Саме це зіткнення різних мовних реєстрів формує відчуття «живого»».
Крім того, емоційний ритм історії підсилює музичний супровід. Композиції сучасних українських виконавців вдало поєднуються з візуальним рядом і створюють відчуття сучасного прочитання давнього міфу.
Варто звернути увагу й на акторську гру, яка потребує удосконалення та підсилення психологічної глибини. З огляду на те, що у фільмі знялися актори-початківці, подекуди емоційні переходи сприймаються дещо незавершеними, а драматичні акценти – занадто прямолінійними. Попри це, такий акторський склад є ретельно обміркованим рішенням режисерів, адже він формує нову інтонацію українського кіно.
Сценарій Ярослава Войцешека залишає дещо змішане враження. З одного боку, сюжет тримається на міфологічній основі та темі любові як очищення. З іншого – подекуди розвиток подій здається передбачуваним, а окремі сюжетні рішення – недостатньо логічно вмотивованими. Історія інколи рухається швидше через символічні образи, ніж через причинно-наслідкову логіку.
Вже після перегляду настає пауза для осмислення. Фільм говорить про любов, яка зцілює, про пам’ять, що повертає до життя, і про темряву людських душ, яка відступає, коли серце випромінює світло. Іноді маленькі світлотіні здатні подолати усі густі, сірі тумани, які вирують у житті кожного з нас.