Замість шахових фігур – зброя, а замість звичного костюма – військова форма – саме такі зміни прийшли у життя одного з Героїв Львівського університету Миколи Гусака. До 2010 року Микола Гусак працював у Науково-дослідній частині географічного факультету, а з 2018 року обіймав посаду інструктора-методиста шахового клубу Львівського університету. Проте сьогодні, вже майже 11 місяців, Микола Гусак захищає Україну на фронті як старший лейтенант 125 окремої бригади територіальної оборони Збройних сил України. Перебуваючи у короткотерміновій відпустці, Микола Гусак відвідав рідний Університет та розповів про свій військовий досвід, важливість освіти та волонтерства, а також поділився, якою бачить Україну після перемоги.
Коли Ви вирішили піти захищати Україну від російських окупантів, то відчували, що таке рішення – це поклик серця? Чи це був усвідомлений, зважений крок?
Скажемо так, я обдумував це питання: йти чи не йти, як я можу допомогти Україні. Але крок був спонтанним. Я трохи розкажу передумови до цього спонтанного кроку. Я також працюю у школі керівником шахового гуртка. І в нашу школу буквально з другого дня початку повномасштабної війни почали прибувати внутрішньо переміщені особи. Я готував школу, спортзал, кабінети школи до прийому біженців, а також відповідно приймав їх, коли почали приїжджати з Харкова, Маріуполя, Ірпеня, Запоріжжя… І тоді відчув перші масштаби війни, яка насунулася на Україну, побачив людей, які посеред ночі були змушені покидати рідні домівки і з усіма пожитками, домашніми тваринами втікати від атак ворога. Вони приходили до нас, і тут їх треба було розмістити, надати місце для сну. Ось так я приблизно з 26 лютого до 15 березня був волонтером у школі. І мав на увазі, чим би ще я міг допомогти, крім такого волонтерства. Я маю звання офіцера, старшого лейтенанта, закінчував військову кафедру Університету в свій час. І так відповідно зголосився добровольцем і записався у військкоматі.
Як війна змінила Ваш світогляд? Можливо, відкрились певні нові цінності?
Безперечно, що цінності змінилися чи відкоригувалися. Тому що війна дуже кардинально змінює і поведінку людей, і їхню психіку. Виникають зовсім інші пріоритети. Можливо, навіть з’являється такий момент, як «живемо сьогоденням, а що буде завтра – це вже побачимо завтра». У даний момент є такі питання, є такі проблеми, їх треба вирішити вже й відразу, бо поставлено завдання моментального прийняття рішення. Трохи допомагають в тому шахи: у нас є швидкі шахи, коли потрібно відразу приймати рішення і якщо не приймеш, то програєш – у цьому є деяка подібність війни і шахів. Зрештою шахи – це модель війни. Безперечно в першу чергу зростає цінність людського життя, ніякі інші цінності не до порівняння.
Ви кажете, що шахи – це як війна. Швидкі шахи певною мірою допомагають Вам у військовій справі. Які ще такі професійні речі Ви використовуєте у своїй військовій справі, які допомагають Вам?
Звичайно, що це робота на географічному факультеті, бо ця справа, якою я займаюсь у війську, безпосередньо пов’язана з тими знаннями та вміннями, які я набув, будучи студентом і використовував вже будучи науковим працівником університету. Вони дуже потрібні.
Наскільки важливою, на Вашу думку, є зараз освіта? Вона повинна бути першим пріоритетом серед молоді чи все ж стояти трохи опісля, зважаючи на воєнний стан?
Безперечно, освіта – це має бути перша цеглина, фундамент будь-якої свідомої людини. Тому що без освіти у певній галузі, у конкретній сфері діяльності, неможливо. Будь-яка сфера, у тому числі військова, потребує першого етапу – тобто підготовки, навчання. Наприклад, у нас перших 4 місяці було навчання, підготовка до безпосередніх військових подій. Тому навчання мусить бути. Без нього неможливо, особливо у сучасний період.
Сьогодні молодь якщо не йде на фронт, то волонтерить. Яким чином молоді люди можуть долучатися до змінотворчих процесів в країні, брати участь у розвитку держави та боротьбі проти російських окупантів?
Волонтерство мусить бути, тому що не всі моменти армійського життя можуть бути забезпечені суто армійськими органами. Тому якісь окремі штрихи, деколи дуже важливі, змушені волонтери вносити в побут, діяльність військових. Якщо казати про те, як молодь має ще готуватися, особливо це стосується юнаків, молодих чоловіків, то треба готувати себе до служби армійської. Зараз багато людей служить, воює у складі української армії. Але люди не залізні, і вони потребують відпочинку, заміни. Скажімо, ті люди, які йшли ось влітку, навесні минулого року вже досить довгий час перебувають у війську і воюють. Відповідно з’являється втома, в першу чергу моральна. Багато місяців поза домівкою, далеко від сім’ї. Люди потребують банальної відпустки. Відпустка у військових коротка – максимум 10 днів і знову туди. За 10 днів багато не встигнеш, організм не особливо відновиться, а хочеться побачити якомога більше рідних, з ними поспілкуватися. Відповідно на цей період треба підрозділ, який би замінив цих людей. В армії є таке поняття як ротація, просто заміна одного підрозділу на інший. А для цього треба відповідну кількість людей.
Якою, на Вашу думку є, є співпраця з тилом, який власне волонтерить, надсилає допомогу, чи достатньо активною?
Це залежить від того, який підрозділ на якій ділянці фронту перебуває. Є ситуації, коли більш-менш стабільні позиції займає підрозділ, тоді є можливість простого доїзду до цього підрозділу. Відповідно є можливість привезти волонтерам якісь потрібні речі. Натомість коли йде, скажімо, рухлива ділянка, чи відступ, чи наступ, відповідно всі ці зв’язки, так звана логістика армійська, стає такою більш розмитою, нечіткою. Тоді відповідно і волонтерам важче туди доїхати, бувають обстріли цих же ж позицій. Тоді вони зупиняються на якомусь рубежі, досить далеко від підрозділу, у якому відповідно вже відчувається дефіцит допомоги.
Наскільки для Вас є важливою ось ця допомога, коли привозять дитячі листівки, дідухи? Наскільки такі речі піднімають дух, якщо можна так сказати?
Безперечно, такий зв’язок, така підтримка з рідними, з близькими, а особливо з дітьми, є важлива. До нас в батальйон приходили такі сердечка до Дня українського війська 14 жовтня. І на День Святого Миколая приходили. Я ж Микола! І це зігріває душу, ми їх розвішуємо на стінах, кладемо на свої робочі місця. Потім приємно дивитися і згадувати мирне життя, діток, які відчувають твій захист і тебе підбадьорюють.
Якою Ви бачите Україну після війни, яким бачите майбутнє нашої держави?
Хочеться надіятися і я думаю, що так воно і буде, що буде покращення, Україна розвиватиметься, тому що нам допомагає весь світ. З одного боку. Україна буде в моді, будуть українські товари і українська продукція. І буде гордість за те, що ти – українець! З іншого ж боку, самі люди, саме українське суспільство повинно покращитися, тому що війна, як лакмусовий папірець, висвітлює позитивні риси і негативні. І ці негативні риси і негативних людей будемо відсіювати, обмежувати. Так що все буде Україна!