Митрополит Епіфаній: «Робити щиро те, що від нас залежить»

Зустріч з Предстоятелем Православної Церкви України у Львівському національному університеті імені Івана Франка відбулася 12 вересня 2019 року – офіційно й невимушено, щиро і відверто. Незважаючи на щільний графік візиту до єпархії, Митрополит Київський і всієї України Епіфаній зустрівся з адміністрацією Університету, поспілкувався з викладачами та студентами. Вшановуючи пам’ять патрона Університету Івана Франка, наголосив ієрарх, він зі зворушенням переступив поріг храму науки, який століттями виховував і продовжує навчати покоління діячів української науки і культури. Митрополит ознайомився з експонатами Музею історії Університету, а також із його сучасним буттям. Після обговорення важливих питань стратегії розвитку освіти та духовної культури в Україні за умов долання наслідків моральної кризи та воєнної агресії, Митрополит присвятив кілька хвилин спілкуванню для ЗМІ ЛНУ ім. Івана Франка.

Блаженніший Владико, ми дуже раді вітати Вас у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Це не перший Ваш візит до нашого Університету – було б дуже цікаво почути Ваші враження і Ваше бачення наших академічних перспектив.

Митрополит Епіфаній: Дякую за запрошення, за можливість відвідати сьогодні Університет. Вперше я відвідав Львівський національний університет імені Івана Франка у 2013 р. за прекрасної нагоди – ми мали можливість тут презентувати всі видання, які вийшли українською мовою – це святоотцівська література, історична, джерелознавча. Ми передали тоді увесь комплекс літератури, виданої тоді ще в Українській Православній Церкві Київського Патріархату, для потреб бібліотеки вашого національного університету. Ваш Університет є провідним серед інших закладів вищої освіти нашої України. Знаний університет, тому для мене є таким трепетним доторкнутися, побачити, і відчути цей храм науки, який виховує наші майбутні українські покоління. Хочу побажати, щоб ваш навчальний заклад надалі тільки зміцнювався, зростав і утверджувався, і виховував на патріотичних засадах нашу українську молодь, яка є перспективою нашого майбутнього розвитку. Зараз ми багато говоримо про ті проблеми, які існують у вихованні нашої молоді. Молодь повинна виховуватися найперше на моральних засадах. Якщо ми втратимо цю духовну складову, то в майбутньому будемо пожинати негативні плоди, яких зараз, на жаль, дуже багато. Але я вірю, що наші випускники – вашого славного історичного навчального закладу, будуть робити все для того, щоб Українська Держава ставала міцнішою, щоб всі ми разом раділи майбутнім здобуткам єдиної Незалежної Української демократичної держави, в якій ми будемо разом спільно розбудовувати вже нашу Єдину визнану Помісну Українську Православну Церкву.

Блаженніший Владико, наш Університет брав свій початок з богословських закладів, в його історії пов’язані епізоди з минулого і православної братської школи, і єзуїтської академії. В час інтернет-технологій і різних інформаційних воєн, як ви бачите перспективи духовної освіти, чи духовного сегменту в світських навчальних закладах? У Львівському університеті був колись теологічний факультет – чи бачите ви перспективи створення богословських сегментів освіти у мережі державних світських навчальних закладів?

Митрополит Епіфаній: Всі класичні світські університети беруть свій початок із богословських шкіл – і столичні навчальні заклади, і на теренах Західної України – в західній столиці місті Львові. Всі мають коріння із духовних шкіл, братських шкіл, також і ваш університет тяжіє своїм корінням туди. Тому зараз дуже важливо, щоби при світських навчальних закладах також існували факультети теологічного, духовного спрямування. Зараз такі прецеденти в Україні є, але ці прецеденти успішні, наприклад якщо ми візьмемо Чернівецький національний університет, у якому вже більше ніж чверть століття діє богословське відділення, коли вони поєднані з Церквою, коли Церква спільно із закладом вищої освіти буде готувати майбутні кадри, які будуть залучатися до розбудови Української Церкви. Зараз ми бачимо потребу у священнослужителях, особливо в східному регіоні. Якщо візьмемо статистику, в нашій Церкві зараз діє багато навчальних закладів, але в основному на Західній Україні. І навіть якщо ми проаналізуємо статистику студентів, які вступають до столичного навчального закладу – Київської Православної Богословської Академії, то це 80% абітурієнтів із Західної України. Західна Україна є скарбницею, яка наповнює нашу Церкву кадрами, що її розбудовують, тому важливо, щоб на базі таких славних і справді потужних навчальних закладів як Львівський університет, у майбутньому ми зуміли спільними зусиллями поступово відродити і теологію, богослов’я. Це було б важливо, бо тут працювали і були випускниками історичні постаті, яких ми повинні шанувати. Ми знаємо, що тут працював навіть наш славний митрополит Іларіон (Огієнко) і викладав у жіночій вчительській семінарії, тобто нині – педагогічному коледжі, підрозділі вашого університету. Я думаю, що ваш університет покликаний в майбутньому достойно вшановувати цю історичну постать, яка зробила дуже багато для розвитку Українського Православ’я. Саме тут у Львові він почав переклад Святого Письма і написав багато творів, які стосуються нашої української культури, української мови. Ми повинні шанувати такі постаті, які були в основі розбудови нашої української ідентичності.

Блаженіший Владико, ще дозвольте таке запитання – Ваше ставлення і Ваше бачення інституту академічного капеланства. Упродовж багатьох років в Україні іде мова про це, діють капелани і державних навчальних закладів і державних установ, а як Ви бачите потребу, доцільність і перспективу такого інституту для закладів вищої освіти?

Митрополит Епіфаній: Інститут капеланства в навчальних закладах є дуже важливим. Ми зараз впроваджуємо капеланство в українській армії, капеланство в медицині, в інших галузях і дуже важливо, щоби при кожному навчальному закладі існував також інститут капеланства, щоб священик був присутній в навчальному закладі. Особливо тут на теренах Західної України ми бачимо, що в більшості при навчальних закладах є храми, де студент має можливість задовільнити свої духовні потреби. Якщо в нього виникають якісь певні проблеми, він звертається безпосередньо до священнослужителя, який може дати духовну пораду, духовну розраду, але важливо, щоб були представники різних конфесій. Не можна так, щоб тільки представник однієї Церкви був присутній при університеті. Потрібно, щоб кожен – чи то православний, чи греко-католик, чи протестант чи представник іншого віросповідання, мав можливість задовольнити свої духовні потреби. Якщо це такі великі навчальні заклади, при них мають бути представники різних конфесій – мирно співжити, співіснувати, навіть брати участь в освітньому процесі, бути зразком для молодого покоління. Якщо священик буде присутній, то можна буде реально побачити духовні зміни. Я вже неодноразово спілкувався з капеланами, які перебувають в навчальних закладах – навіть ректорат засвідчує, що священик є добрим порадником. Навіть якщо виникають певні проблеми серед колективу, а це завжди буває –  де люди, там виникають непорозуміння, то священик дуже вдало може впоратися як духовний наставник. Тому це дуже важливо не тільки для студентів, але й загалом для педагогічного колективу, коли священнослужитель стає душею спільноти – і викладацького складу, і серед студентів.

Окрім пастирського служіння, Ви є представником духовного академічного середовища, чи не було у Вас бажання чи спокуси навчатися в світському навчальному закладі, і який би Ви факультет обрали, якщо б мали таку можливість?

Митрополит Епіфаній: Завжди існувала певна спокуса. Коли я обирав напрямок після завершення середньої школи, то переді мною також постало питання – куди йти на навчання? Певною мірою була спокуса, особливо з боку оточуючих – всі пропонували: ти завершив навчання на відмінно в середній школі, перед тобою відкривається перспектива навчання в університеті! Але я обрав цей шлях – навчання в духовному навчальному закладі – це Київська Духовна Семінарія, а потім Київська Духовна Академія. Свого часу спокушали, щоб я завершив навчання в світському навчальному закладі для того, щоб отримати визнаний повноцінний диплом, бо того часу духовна освіта не визнавалася з боку Української Держави, а на мене, вже як на ректора Київської Православної Богословської Академії лягла така відповідальність, щоб наші дипломи були урівняні, щоб ми видавали дипломи державного зразка. Тому ми провели успішну реформу і зуміли зробити все для того, щоб наша Київська Православна Богословська Академія, яка на зараз є єдиним вищим духовним навчальним закладом, була визнана й акредитована з боку Української Держави, і зараз ми видаємо вже дипломи державного зразка. Свого часу наші випускники були змушені для того, щоб викладати у вищих навчальних закладах, здобути десь ще іншу, світську, освіту. Зараз немає в цьому потреби. Я свого часу підвищував кваліфікацію в Афінському національному університеті – тож торкнувся певною мірою навчання і в світському навчальному закладі, що тільки підсилює, дає досвід, навіть майбутнього керівництва. Це стало видно, коли став ректором Київської Православної Богословської Академії. Ми повинні взаємодіяти, співпрацювати, тому що світська наука дає багато для навчання в духовних навчальних закладах. Віримо, що в подальшому ми спільними зусиллями будемо сприяти духовному розвитку нашого українського народу. Якщо ми поєднаємо наші сили, якщо ми поєднаємо наші можливості, то зможемо робити багато добрих і корисних справ і тут на заході України, у місті Львові, і по всій Україні. Ми прагнемо, щоб наша Україна була сильною, щоб наша країна була демократичною, щоб ми розвивалися на засадах духовності.

 

Завершуючи спілкування з університетською громадою, Митрополит Епіфаній радо погодився продовжити його в академічних діалогах наступного візиту, роздумуючи про моральний обов’язок і покликання педагога:

«Добро, яке ми закладаємо в освіті завжди дає хороший плід, а якщо не закладемо, то це може привести до духовної катастрофи. Тому що наука – це є духовна складова, її не можна виміряти сьогодні. От викладач, чим може довести, що він вклав? Це духовно можна тільки виміряти, і це залежить від щирості викладача: якщо він працює відповідально, наполегливо, робить те, що може. Ми завжди бажаємо чогось більшого, але не завжди можемо це зробити – нам не вистачає ресурсів, не вистачає часу, можливостей. Але якщо ми робимо щиро те, що від нас залежить, то в історії буде записано, що ми зробили, те, що могли – нас не запитає Бог, чому ми не зробили того, чого не могли. Може мріяли, бажали, але не втілили в життя, бо не вистачило чогось, якоїсь однієї складової…».