25 травня 2022 року на факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка відбулась серія доповідей-презентацій «Журналістська діяльність як поле бою (про жертв війни у сфері журналістики)». Захід провели в рамках Всеукраїнського фестивалю науки – 2022. До події мали змогу долучилися студенти й працівники факультету журналістики, а також усі, хто знайшов у собі бажання дізнатися більше про людей, які віддали життя у боротьбі за Правду.
До учасників заходу звернулася доцентка кафедри теорії і практики журналістики факультету журналістики Мирослава Рудик. «Перемога у війні багато в чому залежить не лише від матеріальної зброї, але й від багатьох інших чинників, одним з яких є правда. Багато журналістів воюють на інформаційному фронті, щодня показуючи світові те, що відбувається в Україні, борються з брехнею, обстоюють історичну справедливість. Ворог добре розуміє, яку роль відіграє правда, і тому, на жаль, журналісти часто стають жертвами російських атак. Наш захід є сумним, бо ми згадуємо тих, кого вже немає. Але наше журналістське середовище має обов’язок вшанувати тих колег, які віддали свої життя у війні. Надзвичайно важливо пам’ятати про них та переказувати їхні подвиги наступним поколінням. Я дуже рада, що підготувати доповіді про журналістів, яких забрала війна, зголосилися саме студенти – молодь нашого факультету», – підкреслила Мирослава Рудик та додала, що «ми не можемо забути й тих колег, хто зараз захищає нашу країну не словом, а зброєю. Серед воїнів теж є багато журналістів, зокрема, випускників нашого факультету»
Присутніх привітав заступник декана факультету журналістики Андрій Яценко. Він подякував усім, хто підготував доповіді та організував подію. «Мені дуже приємно, що Ви доклали зусиль для того, аби зберегти цю важливу і надзвичайно цінну пам’ять про наших колег, чиї життя забрала війна. Мені дуже хочеться, аби на фасаді нашого факультету більше не з’являлося нових меморіальних таблиць молодим людям, які захищають нашу країну, а працівники Університету, його випускники, поверталися живими, і ми мали змогу спілкуватися з ними, переймати досвід та разом працювати на благо нашої держави», – наголосив Андрій Яценко та побажав усім перемоги.
Надалі подія відбувалася у форматі доповідей-презентацій, які підготувала молодь факультету журналістики. Студенти пригадали імена журналістів, чиї життя забрала війна росії проти України, розповіли про їхні професійні здобутки, роботу в умовах бойових дій, ділилися останніми роботами медійників та аналізувати реакції світу на загибель борців за правду. Так, Яна Шекеряк підготувала доповідь про українського фотокореспондента, документального фотографа Макса Левіна, який загинув від умисних пострілів окупанта, висвітлюючи російське вторгнення в Україну 2022 року.
«Понад 10 років Максим працював у редакції L.B.ua, також співпрацював з агентствами Reuters, BBC, TRT World, Associated Press, Hromadske. Його фото про війну в Україні публікували відомі світові ЗМІ, та загалом більшість документальних проєктів Макса Левіна були пов’язані з висвітлення правди про воєнні події в Україні. Його професійне кредо звучало так: «Кожен український фотограф мріє зробити фото, яке зупинить війну»», – наголосила Яна Шекеряк та продемонструвала глядачам світлини, які робив журналіст.
Надалі Тетяна Дармограй розповіла аудиторії про діяльність загиблого медійника Олександра Махова, який став 24 журналістом, що відійшов у Вічність через війну росії проти України. «Він зустрів свій День народження у квітні, перебуваючи на фронті. Олександрові було 36 років, він пішов воювати добровольцем, був ветераном АТО, бійцем 95-ї десантно-штурмової бригади. Його підрозділ брав участь у боях на Ізюмському напрямку. Він робив сюжети у найгарячіших точках війни. Казав, що буде знімати, як на окупованих територіях знову встановлюватимуть українські прапори», – зазначила студентка. Також Тетяна Дармограй проілюструвала свою доповідь сюжетами про журналіста, уривками із його робіт, які розповідали про актуальні події війни, та спогадами близьких людей про Олександра Махова.
Слово надали й Софії Семприх, яка багатоаспектно окреслила життєвий і професійний шлях журналістки «Радіо Свобода» Віри Гирич, чиє життя забрала ворожа ракета, що влучила в її дім. Студентка детально розповіла про діяльність медійниці, продемонструвала її останні сюжети, поділилася спогадами колег про Віру Гирич та зазначала, що про її загибель говорив у своїй промові президент США Джо Байден.
«Незважаючи на усі небезпеки, Віра Гирич залишалася у Києві, працювала разом з командою, аби висвітлювати правду про війну. Остання велика робота журналістки – сюжет про двох літніх людей з Маріуполя, яких вдалося евакуювати. Героїня сюжету пережила голокост та Другу світову війну і розповідала Вірі Гирич, а заразом і всьому світові, що таких жахів, які чинять росіяни, вона ще не зазнавала», – зауважила Софія Семприх та разом із глядачами переглянула роботу й оцінила її значення у інформаційні війні.
На завершення заходу Вероніка Матвієнко пригадала важливі віхи життєпису та творчого і бойового шляху випускника факультету журналістики, командира взводу 24-ої окремої механізованої бригади, Героя України Тараса Матвіїва. Студентка відтворила спогади рідних та друзів про журналіста, виокремила потужні фрази з його творчих доробків та максимально наблизила слухачів до розуміння того якою гідною, світлою та вольовою людиною був Тарас Матвіїв, а на завершення розповіді зачитала слова, які він написав незадовго до своєї загибелі.
«Як будете ховати. Це не заповіт. Прохання: будьте гідними ранкового сонця! Як сказати, щоб вас пройняв мій біль?! Біль чорної матері, біль землі потривоженої… Коли почуєте стогін вітрів сходу не виправдовуйте свою черствість буднями, не виправдовуйте пристосуванством нервової системи. Які то будуть жнива цього літа?! Рясні… І маки в житі. І ви вкотре не пропхнетесь у вагон метро через бісову множинність зайвих тіл. Проклинаючи час, заплющіть очі, згадайте про маки в житі…», – процитувала Вероніка Матвієнко та зазначила, що вона відчуває гордість навчатися на факультеті, де навчався Тарас Матвіїв, ходити тими ж вулицями, сидіти в тих самих аудиторіях.
Нагадаємо, що Тарас Матвіїв народився 18 лютого 1989 року у Жидачеві Львівської області. У 2011 році завершив навчання на факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Працював журналістом у львівських та київських ЗМІ, вів блог у виданні «Львівська мануфактура новин». Новітній Герой України був активним учасником Революції Гідності у складі ІІІ-ої сотні Самооборони Майдану, а до грудня 2019 року – депутатом Жидачівської районної ради. У 2015 році Тарас Матвіїв зголосився стати воїном окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ», воював у Пісках. Упродовж останнього року життя Захисник України проходив службу за контрактом у 24-ій окремій механізованій бригаді імені Короля Данила. Тарас Матвіїв загинув 10 липня 2020 року під Троїцьким, що на Луганщині. Ціною власного життя він врятував від смерті двох побратимів, витягнувши їх із палаючого бліндажу.
В підсумку до присутніх звернувся доцент кафедри теорії і практики журналістики факультету журналістики Ігор Скленар. «Окрім тих, журналістів, які загинули на війні як під час виконання професійних обов’язків, так і не під час виконання, є ще третя категорія колег, яких мусимо згадати – особи, які зникли безвісти. Ми повинні правильно розуміти усі цифри, які отримуємо, та інтерпретувати їх в контексті російської агресії. А також маємо пам’ятати, що війна журналіста – це не лише війна фізична, але й війна внутрішня, що лежить на межі нашого духу. Це боротьба за те, щоб створити текст, відео чи аудіо у непростих обставинах. Не лише в гарячих точках, але й на відносно спокійних територіях, в тилу, журналісти ведуть свою невпинну боротьбу», – акцентував Ігор Скленар та зауважив, що серед загиблих журналістів були не лише українці, а це вкотре доводить, що увага всього світу прикута до болю і героїзму нашої держави.
Також в рамках події доповідачі обговорювали питання безпеки журналістів у час війни, важливість дотримання журналістських стандартів та пригадали імена багатьох інших представників сфери медіа, які загинули в період з 24 лютого 2022 року, показуючи світові правду про злодіяння росії та героїчний опір українців.
Додамо, що за даними Інституту масової інформації станом на 19 травня від обстрілів російських окупантів з початку їхнього широкомасштабного вторгнення в Україну загинули 28 журналістів. З них – сім журналістів під час виконання ними професійних обов’язків та 21 – як учасники бойових дій або внаслідок російських обстрілів, не під час виконання журналістських обов’язків.