16 вересня 2021 року студенти-філологи, викладачі та всі охочі мали нагоду зустрітися з відомим сучасним українським письменником Мирославом Дочинцем. Творча зустріч відбулась у конференц-залі філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.
Мирослав Дочинець – видатний письменник, видавець, філософ, журналіст, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2014 року та автор понад двадцяти книжок, серед яких: «Руки і душа та інші невигадані жіночі історії», «Многії літа. Благії літа. Заповіді 104-річного Андрія Ворона — як жити довго в щасті і радості», «Вічник. Сповідь на перевалі духу», «Криничар», «Горянин. Води Господніх русел», «Світован. Штудії під небесним шатром», «Світло семи днів» та ін.
Представили гостя завідувач кафедри української літератури імені академіка Михайла Возняка Володимир Микитюк і професор кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Ярослав Гарасим. При цьому викладачі зазначили, що Мирослав Дочинець – це людина, яка своїми текстами творить канон української літератури і має вдячного читача в особі студентів, а особливо філологів та журналістів. Зі Львівським університетом письменника пов’язує те, що він у минулому не просто тут навчався, а й очолював «Франкову кузню» – літературну студію при Львівському університеті, яка об’єднувала молодих авторів, які збиралися для обміну думками й публікували свої перші проби пера.
Мирослав Дочинець ближче познайомив присутніх зі своєю творчістю, розповівши про свої книги, про те, як і з якою метою він їх писав і що прагнув донести читачеві. При цьому автор згадував різні епізоди свого життя, починаючи зі студентських років, перших письменницьких спроб, досвіду роботи журналістом тощо. Насамперед Мирослав Іванович поділився своїм баченням літератури і Слова загалом. «Слово – неначе вино: воно підносить і опускає, збуджує, врівноважує, бадьорить, дає якусь силу», – зауважив він і розповів про те, як сам, ще в юності, починав писати: «Коли я був такий, як ви зараз, і тільки починав щось «пописувати», я просто писав, до кінця не розуміючи, для чого я це роблю, кому пишу, про що і навіщо. І це нормально. Тоді мені здавалося, що чим більше я напишу, опублікую, тим краще. Та я й близько не здогадувався, що найважливіше знати не те, як писати, а те, як не писати».
Розповідаючи про свою відому книгу «Триб», до якої увійшло п’ять раніше виданих бестселерів про карпатського мудреця Андрія Ворона, Мирослав Дочинець зізнався, що над першою книжкою про цього надзвичайного чоловіка працював близько п’ятнадцяти років, хоч і міг написати її всього за кілька днів, проте «шукав правильні слова, щоб передати вчення цього чоловіка, передати той код, закарбований у його мудрості, і не перетворити це у якісь байки та легенди».
Серед інших книжок автор згадав і про одну з останніх – «Сонце на крисані. Золоте слово Срібної землі», – у якій зібрано фольклор, прислів’я і приказки українців, що становлять «наші початки, коріння, інтелектуальне обличчя нашого народу». А розповідаючи про книгу «Різнотрав’я. Гербарій саду життя», Мирослав Дочинець наголосив на ще одній простій істині людського життя: «Ми часто забуваємо, що ми є частиною природи, тож маємо берегти ту природу в собі й довершувати її».
Не менш цікавою частиною зустрічі була дискусія з викладачами і студентами, під час якої присутні мали нагоду поставити авторові питання про його життя і творчість. Згадували, зокрема, про ставлення Мирослава Дочинця до постаті Патрона Університету, Івана Франка. «З Франком у мене стосунки вічні. Франко – не просто письменник, діяч, він як ціла академія наук. Франко – це Божа насінина, як і Шевченко, Сковорода, Вернадський та інші. Франко – великий вчитель, а його спадщина – це золотий фонд українського народу», – зазначив письменник.
Володимир Микитюк зауважив, що герой Мирослава Дочинця – нетиповий для української літератури, адже в романах письменника немає традиційної віктимізації українського народу, що властива багатьом творам класиків, на що Мирослав Іванович відказав: «Українську літературу часом називаються літературою героїчного вмирання. Та скільки можна вмирати, попелом себе посипати? Треба жити. А найбільший героїзм – у тому, щоб зберегти людяність, той інстинкт вічності. Як казав Андрій Ворон, все залежить від кількості духа в тобі, тобто в кожній окремій людині і в народі. Мої герої шукають цього духа, назбирують, знаходять, і це й веде їх у світ».
Звертаючись до студентів, Мирослав Дочинець порадив усім читати безсмертну класику – «Дон Кіхота» Сервантеса, Кнута Гамсуна, Уласа Самчука та інших. Із сучасних українських авторів відмітив, зокрема, Оксану Забужко і Тараса Прохаська. Крім того, Мирослав Іванович наголосив на важливості читання як такого для кожної людини, а особливо для письменника: «Як письменник, я передусім читач, і пишу я у вільний від читання час. Я не розумію тих письменників, які майже нічого не читають, бо для письменника це смерть. Письменник – це майстер, і для того, щоб створити щось своє, він має бути добре обізнаний із тим, що творили до нього». Водночас книги для нього – не просто інструмент здобуття нових знань, а й джерело натхнення. «Коли не пишеться, не іскрить, я не чекаю на музу: я беру книжку і читаю, бо натхнення треба підживлювати», – поділився Мирослав Дочинець.
Завершилася творча зустріч підписуванням книг і неформальним спілкуванням з автором.
