Людину завжди вабили зорі. В різні епохи різні покоління наших предків у різних куточках планети дивилися на небо і вчилися його розуміти. Намагалися тлумачити і передбачати. Ті, кому вдалося хоча б трохи привідкрити завісу таємниць, які приховує космос, ввійшли в історію як видатні вчені. Чимало таких людей творили астрономічну науку в одній із найстаріших обсерваторій Східної Європи, яка функціонує у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Минулого року обсерваторія відсвяткувала 250-літній ювілей з часу свого заснування і, уже традиційно, запрошує на екскурсію усіх охочих стати трохи ближчими до зірок.
Дорогою на дах будівлі фізичного факультету ЛНУ ім. Івана Франка, де розташовані майданчики для спостережень неба, робимо першу зупинку. Тут, в одному із кабінетів з численними книгами, глобусами та різноманітними приладами твориться астрономічна наука. На одній із шаф помічаємо скульптуру. «Це – бюст Марціна Ернста, який був директором Астрономічної обсерваторії у 1900-1930 роках. Він зробив значний внесок у розвиток нашої обсерваторії, написав низку статей, книг, придбав необхідне для роботи обсерваторії професійне обладнання: рефрактор Мерца-Зендтнера, маятниковий годинник фірми Сальмоіраджі та сонячний хронометр Дітісгейма», – пояснює директор Астрономічної обсерваторії Богдан Новосядлий і додає, що за 250 років роботи обсерваторії тут працювало чимало славетних вчених, серед яких Генрик Арцтовський, Евгеніуш Рибка, Олена Казимирчак-Полонська, Самуїл Каплан, Володимир Степанов, Богдан Бабій, Володимир Головатий, Мирослав Стоділка та інші.
Підіймаємось сходами, що ведуть на оглядовий майданчик Астрономічної обсерваторії. Дорогою, Богдан Новосядлий звертає увагу на одну важливу деталь кабінету – прямокутну трубу, яка простягається зі стелі до середини стіни. Це – частина вертикального сонячного телескопа зі спектрографом подвійного відбивання – унікального приладу, створеного тут, в обсерваторії, у 1949-1953 роках. У нижній частині труби є сферичне дзеркало, яке створює дійсне зображення Сонця на щілині спектрографа, який розміщений у верхній кімнаті. Пара плоских дзеркал, так звана целостатна група, розташована на спостережному майданчику.
«Цей прилад наводять на Сонце, після чого світло потрапляє на одну дифракційну гратку, потім – на другу, і розкладається в спектр дуже великої дисперсії. Завдяки цьому можна вивчати лінії поглинання (фраунгоферові лінії). А на основі контурів цих ліній, їхніх глибин, можна вивчати хімічний склад Сонця, його температуру, магнітне поле та загалом одержати повну інформацію про фізичні умови в атмосфері Сонця», – розповідає Богдан Новосядлий поки ми з кожним кроком численними сходами наближаємось до місця, де небу вже буде нікуди ховатися від нас.
Принагідно дізнаємося, скільки часу необхідно витримувати телескоп, спрямованим на світло, аби накопичити достатньо даних для опрацювання. Виявляється, для цього достатньо миті, оскільки Сонце дуже яскраве. А от щоб провести таке ж дослідження із далекими зорями потрібно значно більше часу, аби зібрати достатню кількість світла від них. Проте для цього використовують вже зовсім інші телескопи, які є на майданчику для спостережень нічного неба.
Кожен, хто підіймається на дах Астрономічної обсерваторії, отримує задоволення споглядати три речі: глибокий купол неба, за право володіти яким вічно змагаються Сонце, Місяць і зорі, панораму Львова, і… власне те, що так хочеться побачити кожному, хто вперше сюди потрапляє – телескопи. «Тут є два майданчики для спостережень за небом. На сусідньому розташована станція оптичних спостережень штучних супутників Землі, сформована влітку 1957 року. Тепер основні телескопи розміщені на Заміській станції астрономічних спостережень в смт Брюховичі», – розповідає Богдан Новосядлий.
На майданчику для спостережень розташовані два павільйони, в одному з яких – фотографічна камера. Вона в робочому стані, проте не використовується через дві причини: по-перше, тепер науковці віддають перевагу цифровим фотографічним камерам, а по-друге, небо в місті надто засвічене штучним світлом.
«Ви коли-небудь бачили небо далеко за містом, в горах? Воно всіяне яскравими зорями. Воно вражає, змушує людину задуматися про світи за межами Землі та можливе життя у них. Натомість, в місті зір майже не видно. І вся справа в надмірному освітленні, яке спрямоване вгору, а не вниз, де воно потрібне. А дарма – бо це суттєво б скоротило обсяги використання електроенергії, а також не спричиняло б проблем для астрономів, які вивчають Всесвіт, та для нічних птахів, які змушені змінювати траєкторії своїх польотів», – розповідає Богдан Новосядлий і додає, що зараз у світі навіть існує спеціальний рух – боротьба зі світловим забрудненням неба.
Поки мимоволі задумуєшся про те, коли востаннє бачила справжнє зоряне небо, а не ту його демо-версію, що пропонують великі міста, Богдан Степанович відчиняє інший павільйон. На телескопі, що тут розташований, вивчають зоряне небо наші студенти. Він працює без електрики, тому такі заняття є безпечними для навчальної роботи зі студентами в нічний час», – додає Богдан Новосядлий.
Для того, аби лінза телескопа зустрілася віч-на-віч з небом, директор обсерваторії відчиняє одну частину даху павільйона. Конструкція рухома і може обертатися на 360 градусів, в залежності від того, в яку точку на небі спостерігачу необхідно спрямувати телескоп. Оглядаючись довкола, замислюєшся, скільки людей стояли тут, за понад два століття. Скільки вагомих відкриттів і цінних наукових здобутків вони здійснили на своєму професійному шляху.
«У повоєнний період тут була написана цінна робота, що стосується стійкості колових орбіт в полі чорних дір. Так, наші науковці довели, що існує область довкола чорних дір, в якій не існує стійких колових орбіт. Тіла чи планети, що потрапляють у неї, з часом щезнуть під горизонтом подій чорної діри», – зазначив Богдан Новосядлий.
За словами директора обсерваторії, тут свого часу були закладені основи фізики міжзоряного середовища, теорії охолодження білих карликів, пізніше розвивалися теорії формування фраунгоферових ліній у спектрі Сонця та багато іншого. Перша важлива державна робота, зроблена в обсерваторії майже 250 років тому під керівництвом Йозефа Лісґаніґа: на основі астрономо-геодезичних вимірювань у 1773-1784 роках створили точні карти східної Галичини і Волині.
Безперечно, величезні обсяги наукової роботи, яку провадять зараз науковці Астрономічної обсерваторії, здійснюється завдяки обладнанню розташованому на Заміській станції спостережень в смт Брюховичі. Там є також науково-дослідний комплекс апаратури для вивчення штучних небесних тіл ближнього космосу, який включено до Державного реєстру наукових об’єктів, що становлять національне надбання України. До складу наукового об’єкта входять станція лазерної локації супутників «Львів-1831», апаратура для фотополяриметрії низькоорбітальних штучних супутників Землі (ШСЗ), телескопи для контролю космічного простору в областях геостаціонарної орбіти і навколоземної ділянки геліоцентричних орбіт та комплекс апаратури для позиційних спостережень низькоорбітальних ШСЗ.
«За допомогою зоряного телескопа АЗТ-14 ми вивчаємо фізику змінних зір, тісні подвійні системи. За допомогою сонячного телескопа АФР-2 спостерігаємо за активними процесами на Сонці, спалахами, плямами, фотографуємо і оцінюємо енергетику цих явищ. Звісно, використовуємо й дані інших іноземних телескопів для діагностики сонячної плазми», – пояснює Богдан Новосядлий. Окрім цього, за словами Богдана Степановича, зараз розвивається напрям досліджень Всесвіту як цілого на основі всієї сукупності даних про його структуру.
Стоячи на місці, де творили астрономічну науку десятки видатних вчених, замислюєшся над тим, скільки часу нам знадобиться, аби осягнути ще бодай одну грань того невідомого, яке ховає у собі Всесвіт. Скільки відкриттів чекають попереду і скільки знань стануть відомим завдяки новим маленьким крокам людини і великим стрибкам людства. Скільки поколінь дивилося, дивляться і дивитимуться в нічне небо, аби споглядати одні і ті ж мерехтливі цятки, але розуміти, бачити їх по-своєму.
