Іван Михайлович (26.VII.1931, с. Миколаївка тепер Волноваського р-ну Донец. обл.) – літературознавець, культуролог, громад. діяч, учасник руху шістдесятників. Закінчив філол. ф-т Донец. ун-ту (1953), аспірантуру Ін-ту л-ри (1956). У 1957–62, 1968–71 працівник вид-ва “Дніпро”; 1958–63 зав. відділу критики ж. “Вітчизна”; 1964–68 коректор “Укр. біохім. ж.”; 1972 ув’язнений за антирад. пропаганду з забороною друкувати статті про укр. л-ру; 1974–82 працівник Київ. автозаводу; 1992–94 Міністр культури України, 1997–2004 – академ. секретар.
Наук. інтереси: сучас. літ. процес та історія укр. л-ри, творчість О. Кобилянської, Лесі Українки, О. Довженка, О. Білецького, І. Сенченка, М. Вінграновського та ін.
Авт. праць “Звичайна людина” чи міщанин? (К., 1959); Інтернаціоналізм чи русифікація (Лондон, 1968); На пульсі доби (К., 1981); Стефан Зорян в історії вірменської літератури (К., 1982); Автографи відродження (К., 1986); “Кавказ” Тараса Шевченка на тлі непроминального минулого (1996); Між культурою і політикою (К., 1998); З криниці літ (К., 2006, Т. 1–3); Тарас Шевченко. Життя і творчість (К., 2008).
Держ. премія України ім. Т. Шевченка (1991); акад.-секретар НАНУ (з 1992); голова Комітету з Нац. премії України ім. Т. Шевченка (з 2001). Dr. honoris causa Львів. ун-ту (2001).
Л-ра: УЛЕ. Т. 2; Тельнюк С. Енциклопедична праця // Літ. Україна. 1990. 1 березня; Іван Дзюба очима шістдесятників // Слово і час. 2001. № 7; Насправді було так: інтерв’ю Юрія Зайцева з Іваном Дзюбою. Львів, 2001; Павлишин М. Явище і норма: Іван Дзюба, критик // Дзюба І. 3 криниці літ. К., Т. 1; Феномен Івана Дзюби. К., 2007.
М. Ільницький