Леоніла Іванівна (14.XII.1922, м. Славута тепер Хмельн. обл. – 26.VII.2004, м. Львів) – літературознавець, канд. філол. наук (Леся Українка і її оточення, 1957), доц. (1958), д-р філол. наук (Політична лірика Лесі Українки, 1975), проф. (1977). Закінчила філол. ф-т Львів. ун-ту (1950). У 1946 лаборант, викладач, доц., 1977–2004 проф., 1986–91 зав. каф. укр. л-ри Львів. ун-ту; викладала в Люблін. (1968, 1972, 1973, 1994–95), Яґеллон. (1996–97) ун-тах (Польща). Наук. інтереси: історія й теорія укр. л-ри та театру.
Бл. 350 праць, десятки сценаріїв за творами укр. письменників. Авт. праць, зокр., Леся Українка в літературному житті (К., 1964); Політична поезія Лесі Українки (К., 1974); Леся Українка (К., 1986); Леся Українка. Хвилі моєї туги (К., 1991); Історія української літератури кінця ХІХ–початку ХХ ст. (К., 1967, 1978, 1989; зі співавт.); Історія української літератури (К., 1987–88. Т. 1–2; зі співавт.). Уклала антології Тридцять українських поетес (К., 1968); Сорок українських поетес (Львів, 2002); Українські поетеси дітям (К., 2002).
Засл. проф. Львів. ун-ту (2002); засл. працівник культури України. Похована на Личаків. цвинтарі.
Л-ра: УЛЕ. Т. 3; Дейч Е. Политическая лирика Леси Украинки // Вопр. л-ры. 1975. № 11; Безгачнюк В. Окриленість // Рад. журналіст. 1979. № 5–8; Гнідаш О. “Третє видання, доповнене і перероблене…” // Дзвін. 1991. № 5; Криса, Фіголь.
О. Легка