27 серпня 2025 року виповнюється 169 років від дня народження видатного українського письменника, поета, публіциста, перекладача, науковця, громадського та політичного діяча Івана Франка. З цієї нагоди академічна спільнота Львівського національного університету імені Івана Франка традиційно вшанувала пам’ять Патрона, поклавши квіти до його пам’ятника. У церемонії взяли участь студенти й працівники Університету, представники влади області, а також наукових та академічних осередків Львова.
Урочистості розпочались із емоційного виконання твору «Вічний революціонер», яке присутнім подарував зведений хор Центру культури та дозвілля Львівського університету. Далі перед учасниками заходу виступила відома поетеса, літературознавиця, перекладачка, волонтерка, лауреатка численних літературних премій в Україні та за кордоном, доцентка кафедри української літератури імені академіка Михайла Возняка філологічного факультету Львівського університету Галина Крук.
Свій виступ Галина Крук розпочала із цитування уривка вірша Івана Франка «Во человіціх благоволеніє!» й проаналізувала Його творчу спадщину, зокрема, періоду Першої світової війни, коли письменник у своїх творах активно відгукувався про злободенні події того часу.
«Ці твори здебільшого залишалися маловідомими, адже вони не увійшли до основного 50-томного зібрання. Вони потрапили лише до пізнішого, 52-го тому, і не лише через пізню дату написання, а й через чітку, безкомпромісну антивоєнну позицію. У них Франко гостро засуджує російську імперію як загрозу для паростків Української Державності. Якщо раніше він розглядав війну як неминучий етап суспільного розвитку, то з початком війни змінив свій погляд: у творах цього періоду постає реалістичне, натуралістичне бачення війни як трагедії, як нищівної бурі. У низці своїх віршів він описує конкретні події, хоч і не був їхнім прямим свідком. Водночас з’являються глибоко емоційні тексти про смерть, де вона постає не як художній символ, а як реальний, страшний і болісний досвід, що остаточно руйнує ілюзії про «очисну» силу війни», — зазначила Галина Крук.
Галина Григорівна також зауважила, що у своїх пізніх творах Іван Франко намагався «пом’якшити» трагедію війни надією і вірою у те, що Перша світова війна може стати шансом для українців вибороти власну державу й закріпити своє місце у світі.
За словами письменниці, попри цей оптимізм, Іван Франко з гіркою іронією та публіцистичною різкістю викривав облудність царських обіцянок, показуючи, що ані імперія, ані слов’янська чи православна риторика не є рятівними для України. Він точно розставляв акценти у цьому протистоянні, спростовуючи ілюзії, які могли здаватися привабливими на тлі польського гніту. Особисто переживаючи війну, він по-справжньому відчув її біль. Хоч і фізично виснажений, Іван Франко зберіг силу духу й таланту, щоб глибоко осмислити події свого часу. Ці тексти, написані на межі життя і смерті, сповнені віри у майбутнє України, попри жорстоку реальність війни. Відтак, сьогодні його поезія звучить як пророцтво і підтримка для українців у час війни.
«Багато хто з нас сьогодні може дуже точно уявити, що відчував Франко в ті роки, коли фізичних сил йому вже бракувало, але залишалися внутрішня стійкість, ясність думки й талант, який, попри хворобу, давав змогу проникати в саму суть подій. Він чітко бачив реалії свого часу: з одного боку, це були проблиски надії для України, а з іншого — жорстока війна, що забрала понад 10 мільйонів життів. Відтак, у своєму останньому періоді творчості Франко залишив нам не лише глибокі роздуми, а й важливі підказки, що дарують надію, допомагають відчути спільність у боротьбі й усвідомити: ми вже проходили через подібні випробування. Його слово підтримує нас і сьогодні. Тому важливо читати та перечитувати Франка», — наголосила Галина Крук.
Під час церемонії вшанування пам’яті Івана Франка перед присутніми також виступив актор Львівського драматичного театру імені Марії Заньковецької, Народний артист України Святослав Максимчук, представивши увазі академічної спільноти автобіографічний твір Івана Франка «Дещо про себе самого», в якому можна простежити, як сам Іван Франко оцінював свій життєвий і творчий шлях.
Завершився захід спільним виконанням патріотичного твору Івана Франка «Не пора, не пора», який став символом національного пробудження українців у Галичині, та Гімну України. Ці фінальні акорди урочистості стали емоційним підсумком пам’яті й вдячності великому Каменяру, підкреслюючи незламність українського духу, тяглість боротьби за свободу та єдність поколінь у прагненні до незалежності.
