Страшна звістка про цинічне вбивство громадсько-політичного діяча, колишнього Голови Верховної Ради України Андрія Парубія (1971-2025) сколихнула й об’єднала в скорботі університетську спільноту. Підступний замах на політика, який вирізнявся принциповістю та рішучістю в обстоюванні Української державності, можна розглядати як складову ворожої тактики усунення публічних, упізнаваних захисників української національної ідентичності. Московія, нездатна підкорити Україну військовим шляхом, удається до терору, намагаючись посіяти страх, спровокувати суспільну напругу та хаос, аби зламати волю української нації до спротиву.
Андрій Парубій завжди перебував у вирі новітньої історії України – ще від студентських років на історичному факультеті Львівського університету, де формувалося його бачення не лише минулого, а й майбутнього. Він доклав чимало зусиль до розбудови організації «Спадщина», учасники якої відновлювали могили Українських Січових Стрільців і воїнів Української Повстанської Армії, збирали спогади живих учасників національно-визвольного руху. Його діяльність сприяла формуванню серед студентської молоді середовища, зорієнтованого на відновлення історичної пам’яті та державності.
У вирішальний момент, коли Україна прямувала до незалежності, але майбутнє було непевним, Андрій Парубій виявляв ініціативність і ламав хід історії. Дев’ятнадцятирічний студент-історик у 1990 році став наймолодшим депутатом Львівської обласної ради. Відтоді він більше ніколи не полишав політичного життя, поступово вирісши до політика загальнодержавного масштабу. Як історик, він добре розумів: «плач не дав свободи ще нікому, а хто борець – той здобуває світ». І справді, у найгарячіші миті історії він був тим, хто з хаосу вулиць творив порядок самооборони, а з розбурханого Майдану (як один із провідників Майданів 2004 і 2013-2014 років) – серце нової України. Він умів зводити докупи голоси протесту й дії людей так, щоб вони звучали як єдиний хор свободи.
Незалежно від того, яку посаду він обіймав – Секретаря Ради національної безпеки і оборони (2014), Голови Верховної Ради (2016-2019), чи народного депутата України кількох скликань – Андрій Парубій діяв в інтересах держави й українського народу. Особливо знаковим стало ухвалення парламентом під його головуванням Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Це була не просто правова норма, а вияв національної гідності, реальний крок у зміцненні незалежності та протидії російській експансії. 16 липня 2019 року, у день набуття чинності Закону, Парубій написав: «Буде Мова – буде майбутнє. Мова – зброя!». Він завжди наголошував: без мови, армії та національної пам’яті неможлива сильна Українська держава.
Постать Андрія Парубія посяде почесне місце в пантеоні Героїв України, які віддали найдорожче – своє життя за свободу і державність. Він став одним із творців сучасної України – від організації революційного спротиву до зміцнення законодавчих і безпекових основ нашої державності.
Герої не вмирають, поки живе пам’ять про їхній чин! Світла і вічна пам’ять!