Інформація про дисертацію

Дисертація присвячена вирішенню теоретико-прикладної проблеми, зміст якої полягає у формуванні концептуальних основ доступу до правосуддя в кримінальному провадженні як однієї із ключових гарантій втілення верховенства права та реалізації справедливого правосуддя в умовах сучасних тенденцій та викликів. В дослідженні сформульовано фундаментальне розуміння сутності, ознак, форм та змісту доступу до правосуддя як загальноправового явища та загальної засади кримінального провадження, запропоновано нові наукові положення, узагальнення та висновки, які відзначаються науковою новизною і мають значне теоретичне та практичне значення.

Проведено загальнотеоретичний аналіз правового явища доступу до правосуддя, зокрема стану наукової розробки правової природи, соціальної цінності, генези появи та еволюційного розвитку, національних, міжнародних та регіональних нормативно-правових основ доступу до правосуддя в системі захисту прав людини, змісту та форм реалізації доступу до правосуддя.

Проаналізовано основні підходи до визначення сутності доступу до правосуддя як теоретико-правової категорії у сучасній правовій доктрині України, зокрема природно-правового (юснатуралістичного); нормативно-позитивістського, лібертарного, потребового, соціологічного. Обґрунтовано сутність дефініції «доступ до правосуддя» та з метою узгодження юридичної термінології розмежовано її з іншими суміжними поняттями та юридичними термінами, зокрема з такими як: «верховенство права», «доступ до суду», «доступність правосуддя», «право на справедливий суд», «право на судовий захист», «право на звернення до суду», «право на ефективний засіб правового захисту» та іншими правовими категоріями.

Сформульовано дефініцію доступу до правосуддя в унікальному та своєрідному значенні (sui generis) з огляду на місце в правовій системі та ознаки, які розкривають правову природу цієї правової категорії. З’ясовано, що доступ до правосуддя є соціально-правовим явищем, яке трансформувалось у правову систему у загальноправововий принцип, що виступає невід’ємним елементом засади верховенства права, гарантією справедливого суду, організаційно-функціональною засадою кримінального провадження. Досліджено генезу наукових уявлень про доступ до правосуддя на території України, а також встановлено національно та історично обумовлені особливості його розвитку, еволюцію світового руху доступу до правосуддя, зокрема в ХХ та ХХІ століттях, що супроводжувався процесом послідовних реформ правової системи, визначено вихідні положення теорії хвиль доступу до правосуддя.

Доведено, що доступ до правосуддя є організаційно-функціональною загальною засадою кримінального провадження та аргументовано її вузьке (традиційне) розуміння, яке позначає матеріальний зміст, і включає право на звернення до суду (право на судовий захист) як можливість порушення кримінального провадження та звернення до суду належної інстанції та юрисдикції (ініціювання провадження) та широке (нетрадиційне) трактування, яке охоплює процесуальний зміст цього принципу, зокрема проведення судового розгляду, який передбачає залученість особи до захисту своїх прав та законних інтересів з дотриманням процесуальних гарантій справедливої процедури, завершення провадження з винесенням вмотивованого рішення та його виконання.

Аргументовано, що нормативний зміст засади доступу до правосуддя в кримінальному провадженні складають такі елементи: право на звернення до суду, в тому числі право на оскарження судових рішень, дій, бездіяльності посадових осіб в кримінальному провадженні; право на звернення до інших засобів правового захисту, в тому числі несудових способів захисту та у міжнародні судові інституції; справедливий розгляд і вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом; обовʼязковість судових рішень і забезпечення їх виконання рішень.

Проведено порівняльно-правову характеристику права на справедливий суд, права на ефективний засіб правового захисту та права на доступ до правосуддя в європейських правових системах згідно з телеологічним тлумаченням положень норм європейського права міжнародними судовими інституціями (ЄСПЛ, Судом справедливості ЄС). Розкрито принцип ефективного доступу до правосуддя в праві ЄС, який передбачає виконання спільних повноважень та зобов’язань ЄС, інституцій ЄС та держав-членів ЄС у просторі свободи, безпеки та правосуддя та дотримання загальних принципів права ЄС, в тому числі щодо судового захисту та судового співробітництва в кримінальному провадженні.

Аргументовано змістові елементи доступу до правосуддя (юридичні гарантії) в кримінальному провадженні та класифіковано їх залежно від прояву, дії та результатів у суспільних відносинах на нормативно-правові (юридичні), фінансово-матеріальні (економічні), соціально-орієнтовані (соціальні). Ці гарантії, умови та вимоги доступу до правосуддя залежно від спрямування було згруповано на організаційні (інституційні), функціональні (процесуальні) та організаційно-функціональні.

З’ясовано пріоритетні критерії доступу до правосуддя в умовах особливих правових режимів, а саме: інституційна спроможність правосуддя, незалежність та безсторонність судової влади, справедливість процедури здійснення правосуддя, фінансова доступність, інформаційна приступність та інклюзивність правосуддя, правова освіта та просвіта в громадянському суспільстві. На основі емпіричних даних виокремлено критично важливі кількісні та якісні індикатори критеріїв оцінки стану доступу до правосуддя в кримінальному провадженні в умовах особливих правових режимів та зроблено науково обґрунтовані пропозиції перспективних напрямів розвитку системи правосуддя в Україні.