Інформація про дисертацію

Дисертацію присвячено теоретико-методологічній й практично-телеологічній складовій прагмадискурсного виміру заперечення в англомовному постколоніальному художньому прозовому тексті через розкриття формальної, стилістичної, дискурсної й функційної специфіки заперечення, як прагматичної універсалії, увиразненої лексико-семантичними (лексична структура тексту), структурно-синтаксичними (синтаксична структура тексту), контекстуальними (дискурсними) засобами мови актуалізованими в тексті художнього наративу, відповідно до ієрархії мовних рівнів постколоніального типу тексту у модусі його лексикоцентричності, синтактикоцентричності, текстоцентричності і тлумаченні його як холістичного цілого.

Актуальність наукової розвідки полягає у розкритті функційних механізмів лексико-семантичного, структурно-синтаксичного, контекстуального опису прозового тексту літературно-художнього твору доби Постколоніалізму в історичній перспективі літературних течій і з позицій новітніх парадигм сучасних мовознавчих досліджень. Насущність наукової проблеми лежить у методологічному розкритті об’єкта аналізу – заперечення, як прагматичної універсалії – локалізованому в англомовному постколоніальному художньому прозовому тексті через систему лексико-семантичних, структурно-синтаксичних і контекстуальних операцій задля актуалізації й систематизації заперечення, як прагматичної універсалії, в історичній перспективі літературних течій їхнього пізнання (рівень постколоніальної поетики і дискурсної наратології), оприявленого лексико-семантичними, структурно-синтаксичними, контекстуальними засобами мови, котрі стильово увиразнюють й транслюють естетично-емоційну складову лексичної, синтаксичної, контекстуальної одиниці цього типу тексту (рівень дискурсної стилістики) в орбіту постколоніального реалізму художнього потенціалу твору у модусі дискурсної прагматики.

Встановлено, що лексико-семантичні засоби різнорівневої приналежності, що репрезентують феномен заперечення в англомовному постколоніальному літературному дискурсі у різних формах спілкування: монологічному, діалогічному, полілогічному, виявляють його подібності та відмінності як прагматичної універсалії. Студії заперечення в рамках когнітивно-дискурсного, комунікативно-прагматичного, прагмадискурсного підходів під ферулою функціоналізму наприкінці ХХ ст. – поч. ХХІ ст. стали подальшим кроком до розуміння категорії заперечення в її різних іпостасях, зокрема й у сфері вторинної комунікації, в яких постульовано орієнтацію заперечення на комунікативну діяльність.

З’ясовано, що виявлення та опис синтаксичних моделей заперечення в текстах постколоніального літературного дискурсу, відображають і підсилюють складну соціально-політичну динаміку та культурні зміни свого часу. Заперечення належить до фундаментальних категорій свідомості, які беруть участь у структуруванні змістовного світу людини, відіграють значну роль у пізнавальній діяльності людини і одночасно в організації мовної взаємодії на рівнях зовнішньо- і внутрішньотекстових комунікативних моделей. У такому складному комунікативному процесі завдяки феномену заперечення реалізуються комунікативно-прагматичні відносини між співбесідниками, транслюється позиція мовця-адресанта, здійснюється вплив на думки та вчинки адресата.

Окреслено, що заперечення в англомовній постколоніальній літературі – важливий інструмент деконструкції та оскарження гегемоністських наративів, нав’язаних колоніальними державами. У процесі аналізу заперечного сегменту було виокремлено три базові контексти його функціювання у постколоніальному дискурсі: контекст боротьби, контекст свободи і контекст влади. Завдяки сукупності виражальних лінгвальних засобів і літературних прийомів, зафіксовані в ході дослідження тема ідентичності, тема конфлікту культур і тема інтеграції колоніального і постколоніального досвіду, відбиті на рівні оцінних і модальних суджень різними формами заперечення: від простого (граматичного) до дієслівного, афіксального і прислівникового.

Доведено, що заперечення, як прагматична універсалія, а саме та її частина, яка пов’язана з непрямим, латентним виразом, в різних типах англомовного постколоніального літературного дискурсу (монологічному, діалогічному, полілогічному) виявляється і у непрямих, і в імпліцитних висловлюваннях, що вирізняються за певними ознаками, як от: унормованості, регулярності вжитку, залежності від дискурсного контексту. Опосередковане, та імпліцитне заперечення виявляються у спілкуванні як складне сплетіння прагматичних відтинків, а саме: незгоди, заперечення, спростування, відмови, протесту та ін., втілюються в текстовій комунікації через інвентар різнорівневих мовних засобів художнього увиразнення, що виявляють подібності та відмінності.

Перспектива подальших праць полягає у висвітленні дискурсно-наратологічних аспектів семантики, структури, функції літературно-художнього тексту в історичній перспективі літературних течій доби Постколоніалізму у ракурсі актуалізації, репрезентації та функційної модуляції заперечення, як прагматичної універсалії, проєктує методику дискурсного, наратологічного, лексичного, синтаксичного, стилістичного, поетико-інтерпретативного, комп’ютерного аналізу. Кількісний аналіз отриманих мовних фактів буде проведено з метою з´ясування та встановлення тенденцій лексичної актуалізації, структурної репрезентації, й функційної модуляції об’єкта студій у лінгвосистемі літературно-художнього твору доби Постколоніалізму.

 Ключові слова: заперечення, постколоніалізм, прагмадискурс, лінгвосистема, наратологічна/постколоніальна поетика, прагматична універсалія, наратив, дискурсологія.