16 вересня 2025 року в Дзеркальній залі Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася презентація книги «Переклад в Україні (24 серпня 1991 року – 24 лютого 2022 року) = Translation in Ukraine (24 August 1991 – 24 February 2022): монографія» (за редакцією О. Дзери та І. Одрехівської, Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2025. – 746 с.). Захід організувала кафедра перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура факультету іноземних мов. Презентація проходила за участі редакторів та авторів монографії і стала чудовою нагодою для наукової дискусії про розвиток перекладознавства в Україні та роль перекладу у формуванні культурного простору доби незалежності. До заходу долучилися викладачі, студенти, дослідники й усі охочі, хто цікавляться перекладом та гуманітарними студіями.
Модератором презентації була завідувачка кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики професорка Оксана Дзера. Привітавши усіх присутніх, вона відзначила, що презентоване видання побачило світ у видавництві ЛНУ ім. Івана Франка минулого тижня й об’єднало у собі праці понад 40 авторів як з Університету, так і з усієї України.
До вітального слова запросили проректорку з науково-педагогічної роботи та міжнародної співпраці Львівського університету Христину Міліянчук. Вона насамперед відзначила, яку важливу роль ще здавна відіграють українські перекладачі у формуванні світогляду всього українського суспільства. «Знайомство з цим виданням викликало у мене низку спогадів. Пам’ятаєте, з яким нетерпінням ми очікували на черговий номер журналу «Всесвіт», наступну серію серіалу «Альф» чи нове видання книги про Гаррі Поттера? Значною мірою цим ми завдячуємо саме праці перекладачів, що не викликає здивування, адже школа перекладу в Україні і в Львівському університеті зокрема має міцне коріння і добрі традицї», – зазначила проректорка і наголосила, що Львівський університет є одним із найважливіших осередків розвитку перекладознавства і саме з ним пов’язані імена багатьох талановитих перекладознавців та перекладачів-практиків.
«Упродовж усієї своєї історії Університет є важливим осередком вивчення іноземних мов, який своєчасно відгукується на будь-які виклики часу. Я не наважуся перерахувати ту велику когорту українських перекладачів, які творили і творять багату традицію українського перекладу, але зупинюся на окремих знакових іменах. Іван Франко, який надав українського звучання багатьом творам від античності до своїх сучасників. Григорій Кочур – символ українського художнього перекладу, який встановив високі стандарти нашого перекладознавства. Успіх та визнання львівської школи перекладу невід’ємно пов’язані з постаттю Роксолани Зорівчак. Сьогодні ж розвиток перекладацьких студій взяли на себе учні Роксолани Петрівни», – сказала Христина Міліянчук.
Насамкінець проректорка згадала про важливість галузевих перекладів, без яких неможливий розвиток інновацій і технологій, а також переклад законодавчих актів, що потребує виняткової точності, і звернула увагу на особливу роль перекладу й перекладознавчих студій в часі повномасштабного вторгнення, коли голос перекладача повинен чітко і безпристрасно доносити світову правду про наше сьогодення.
Наступною до слова запросили заступницю декана факультету іноземних мов, професорку Олесю Татаровську, яка назвала презентацію монографії справжнім святом для факультету, кафедри, авторів та всіх присутніх, а саму книгу – дійсно монументальною, фундаментальною працею в галузі перекладознавства. «Перекладацькі традиції у Львові й безпосередньо в Університеті є дуже давніми. Дуже складно було б вмістити всю цю історію в 700 сторінок, тому книга охоплює лише роки незалежності. Цей період пов’язаний із важливими державотворчими процесами – Революцією на граніті, Помаранчевою революцією, Революцією Гідності, і ми є свідками того, що завжди ці події супроводжувало слово перекладача, яке несе правду про Україну в світ». Авторам та редакторам монографії Олеся Татаровська побажала нових творчих злетів та натхнення до подальшого дослідження перекладу в Україні.
Детальніше про роботу над книгою розповіла одна зі співредакторок, Оксана Дзера. Вона, зокрема, зазначила, що презентована монографія – це перша спроба комплексно і системно подивитися на український переклад у часі незалежності в контексті його стратегічної та культурної місії. Оксана Дзера розповіла про окремі практичні аспекти укладання монографії, а саме про те, як на роботу вплинув початок повномасштабного вторгнення. «Ми одразу ж замислились, чи варто редагувати монографію крізь призму сучасного сприйняття, поточного моменту. Але врешті ми вирішили зафіксувати цей період від незалежності до повномасштабного вторгнення як синхронний історичний зріз. Осмислення, переоцінка цього зрізу частково закладена в передмові від авторів і ми закладаємо цю ідею в рецепцію наших майбутніх читачів. Ми вирішили не вилучати з монографії певні підрозділи, які зараз можуть сприйматися дещо неоднозначно. Зокрема, ми додали примітку від авторів до підрозділу про переклади з білоруської літератури. Підрозділ був написаний і схвалений ще в 2020 році, коли білоруси робили спробу повалити диктаторський режим. Зараз, очевидно, будь-який культурний діалог з ними неможливий, але наша книга фіксує саме той минулий історичний момент міжкультурної комунікації. Також залишили підрозділ про двомовних українських поетів, адже тут ідеться про білінгвізм і перехід на українську мову – важливі процеси національної самосвідомості», – пояснила редакторка, після чого окреслила структуру монографії, розповіла про авторський колектив та перспективи поглиблення досліджень перекладу в Україні.
«Загалом монографія складається з восьми розділів, до кожного з яких входить від двох до шести підрозділів. Вона вибудовує цілісну картину перекладацького процесу в Україні, від перекладів сакральних текстів, античних класиків, до перекладів світової літератури, перекладів у сфері кіно, театру, медіа, від видавничого ринку, створення перекладознавчої спільноти до галузевого і усного перекладу. До книги долучились представники різних середовищ: це і науковці-перекладознавці, і перекладачі-практики, і культурні менеджери, і видавці. Це надало монографії комплексності, багатоголосся, а заразом і трохи неоднорідної стилістики, крізь яку проглядає персоналія кожного автора. Зараз ми вже бачимо нові перспективи для подальших досліджень, зокрема, осмислення перекладу як важливої частини стратегії національної безпеки і культурної стійкості в період війни. Ця монографія – лише початок цієї розмови», – сказала вона.
Після цього виступила доцентка кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики, співредакторка монографії Ірина Одрехівська. Вона розповіла про те, як зародилась ідея створення монографії, про підтримку організації «Місто літератури ЮНЕСКО» та роботу з окремими розділами. При цьому вона наголосила, що книга є унікальним напрацюванням, адже означує простір дистанціювання українського суспільства від усього радянського. «Книга показує, наскільки ми віддалилися від минулого, наскільки переклади філософської думки в 90-роках, створені видавництвом «Основа», а також, зокрема, кінопереклади ментально, світоглядно переорієнтували українську націю», – пояснила вона і додала, що переклад варто розглядати не лише як процес і результат, а й як простір – цілісний і динамічний. «Ми часто розглядаємо переклад як процес і як результат. З появою соціології перекладу ми почали дивитись на дискурсивне поле перекладу, але дуже важливо усі ці поля об’єднувати в один простір, і таку спробу ми зробили в цій книзі. Всі автори окреслили своє поле і намагались показати один цілісний, синтезований і динамічний простір українського перекладу. У процесі означення цього простору ми його оновлюємо і переформатовуємо. Тому добре, що вийшла ця книга, але вона має стати початком подальших перекладознавчих студій», – пояснила Ірина Одрехівська.
Завідувачка кафедри міжкультурної комунікації та перекладу, професорка Алла Паславська звернула увагу на всеохопність монографії та висловила свої міркування щодо подальших аспектів перекладознавства, які варто висвітлювати у схожих дослідженнях. «Це велика праця, вона є надзвичайно об’ємна, всеосяжна, ми бачимо присутність різних мов, причому автори не обмежуються ні перекладом художнім, ні фаховим. Дуже добре, що включено й ті речі, які викликають певні питання, бо про ці речі треба дискутувати, а не замовчувати їх. Звісно, зараз перед нами стоять нові виклики, пов’язані насамперед з війною. Крім того, в епоху розвитку штучного інтелекту ми переоцінюємо статус перекладача. Зокрема, багато речей зараз треба буде переосмислювати при підготовці перекладачів, а чимало курсів мають вийти на якісно новий рівень», – зауважила Алла Паславська.
Професорка кафедри слов’янської філології імені Іларіона Свєнціцького філологічного факультету ЛНУ ім. Івана Франка Алла Татаренко теж акцентувала на важливості ролі перекладача, а заразом і необхідності розвитку перекладознавчих студій, у часі війни. Говорячи про монографії, вона зазначила: «Ця книга була нам потрібна. Потрібна викладачам, які читають курси про переклад, потрібна студентам, адже студентство – це майбутнє українського перекладу. Перед нами результат складної, але натхненної праці, яка писалась фактично в іншому житті. Після повномасштабного вторгнення перекладачі одразу стали журналістами, репортерами, пропагандистами, тими людьми, які мають розповісти правду про Україну, бо вони були тим містком, який вже був знайомий видавцям, письменникам, журналістам. Тому саме голос українського перекладача звучав в ефірі майже постійно». У зв’язку з цим Алла Татаренко наголосила також на важливості створення перекладів української літератури іншими мовами. «В умовах повномасштабного вторгнення особливо часто перекладач, який перекладає на українську мову, стає перекладачем української літератури. Ми всі на кафедрі з початку повномасштабного вторгнення стали більше україністами, ніж славістами, почали більше займатися перекладами української літератури іншими мовами, адже це наша місія, наше завдання», – сказала вона.
Професорка кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Надія Андрейчук, авторка розділу «Перекладацька семіотика в Україні», висловила вдячність усім, хто доклався до створення монографії, і пояснила, чому презентована книга є особливою. «Перша причина – це спрямованість книги у майбутнє, адже вона аналізує минуле, створює підґрунтя для сьогоднішнього розуміння і визначає напрями, які варто розвивати в майбутньому. Друга причина – книжка надзвичайно багатовимірна, причому ця багатовимірність забезпечує цілісність бачення. Третя причина – людиномірність, людське обличчя цієї книги, адже кожен вніс свою цеглинку в її побудову», – сказала вона.
Доцентки кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Олена Мазур і Юлія Наняк детальніше розповіли про галузевий переклад та його представлення в монографії. Ішлося передусім про медичний переклад, а також і про інші галузі, – про давність традиції галузевого перекладу та перспективи його розвитку. Окреслюючи майбутні напрями досліджень, науковиці зазначили, що зараз, в умовах повномасштабного вторгнення, особливої актуальності набуває вивчення військового та воєнного перекладу. Водночас вони висловили сподівання на те, що вже незабаром дослідники говоритимуть про воєнний час в історичній перспективі, як про минулі події, а не сучасні реалії.
До обговорення монографії долучилися й інші автори, присутні на презентації, зокрема, доцент кафедри світової літератури ЛНУ ім. Івана Франка Ярема Кравець, доцентка кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Ольга Грабовецька, доцентка кафедри філології УКУ Оксана Левицька. Участь у дискусії взяли також зацікавлені студенти, які висловили вдячність за створення такої фундаментальної праці та готовність продовжувати працю своїх наставників.
На завершення виступив відомий український перекладач, професор кафедри класичної філології ЛНУ ім. Івана Франка Андрій Содомора. Він закликав усіх захищати і плекати українську мову, зокрема перекладаючи з неї і на неї, щоб вона звучала у світі, а в ній жило наше єство: «Приємно, що зараз стільки зарубіжних творів звучить українською мовою. Але ми маємо думати не тільки про те, щоб українська мова звучала, а щоб у ній було якомога більше українства. Ми маємо робити все, щоб не втратити нашу мову, особливо в часі повномасштабного вторгнення, ми просто не маємо права її втратити!».
