16 грудня 2025 року у Львівському національному університеті імені Івана Франка відбулась публічна лекція грудневого резидента програми Інституту документування і взаємодії INDEX Бартоша Войцека на тему «Війна Геґеля: суперечність у серці модерної держави». Захід об’єднав усіх зацікавлених у філософському осмисленні війни як явища, що виходить за межі суто воєнного протистояння й торкається фундаментальних засад політичного та суспільного життя.
У межах лекції спікер представив геґелівське бачення війни як моменту, що перериває приватні інтереси, виявляє приховані напруження модерної держави та «оголює» нерозв’язані суперечності громадянського суспільства. Такий підхід дозволяє по-новому поглянути на конфлікти й усвідомити структурні вразливості сучасних політичних порядків.
Бартош Войцек – філософ й історик інтелектуальної думки, доцент Інституту політичних досліджень Польської академії наук. Його робота зосереджена на філософії Геґеля та її сприйнятті в сучасній теорії. Він є автором книги «Wojna i motłoch. Sprzeczności nowoczesne w filozofii Hegla» (2022) і головним редактором академічного журналу «Praktyka Teoretyczna».
Гостя у Львівському національному університеті імені Івана Франка представила письменниця, редакторка та директорка INDEX Саша Довжик, яка наголосила на важливості та цінності започаткованої співпраці з філософським факультетом Львівського університету, зокрема, кафедрою історії філософії.
Завідувач кафедри історії філософії Андрій Дахній під час зустрічі наголосив на актуальності тематики, яку досліджує Бартош Войцек, адже філософія Геґеля розглядається не як абстрактна система, а у вимірі практичної філософії, зокрема крізь призму проблематики війни, що набула для всіх особливої гостроти з лютого 2022 року. «Геґель постає одним із найпотужніших західних філософів, повз якого неможливо пройти, особливо в контексті осмислення воєнних конфліктів. Напрацювання, які сьогодні представить Бартош Войцек, важливі не лише для філософів, а й для представників інших гуманітарних галузей, які спираються на спадщину західної філософської думки. Лекція буде корисною для усіх присутніх, адже тема є надзвичайно актуальною, потрібною та глибокою», – зазначив Андрій Дахній.
Розпочинаючи лекцію, Бартош Войцек насамперед відзначив: «Я ніколи не очікував, що матиму можливість говорити про війну в країні, яка історично боролася і яка нині переживає війну. Тому для мене це також надзвичайно важливий досвід – мати нагоду говорити з вами на цю тему».
Доповідач окреслив три ключові аспекти, на яких ґрунтується його доповідь: по-перше, як Геґель осмислює війну у своїх ранніх загальнофілософських працях; по-друге, яку роль війна відіграє в його соціальній і політичній філософії, зокрема у філософії права і, насамкінець, чому геґелівські роздуми про війну залишаються глибоко актуальними в сучасному світі. «Щоб показати цю актуальність, я звернуся до одного з найвпливовіших і водночас найбільш провокативних сучасних дослідників Геґеля – Славоя Жижека, і спробую перекласти геґелівську спекулятивну теорію війни в конкретний контекст російського вторгнення в Україну та ширших антагонізмів, які формують наш світ сьогодні».
«Георг Вільгельм Фрідріх Геґель народився 1770 року і помер у 1831-му. Його життя охопило період Наполеонівських воєн і подальшої консервативної Реставрації. Саме ці бурхливі десятиліття стали тлом, на якому Геґель розвивав свої міркування про державу, суспільство і, передусім, війну. Від самого початку своєї інтелектуальної діяльності війна для Геґеля не була абстрактним поняттям. Це була подія, яку він безпосередньо спостерігав, історично осмислював і зрештою філософськи концептуалізував», – зазначив Бартош Войцек.
Розмірковуючи про війну як безпосередній історичний досвід відомого філософа, спікер зазначив, що для Геґеля війна постає як безпосередньо прожитий історичний досвід, що згодом переходить у рефлексію та філософське осмислення. «Саме в праці «Конституція Німеччини» мислитель формулює одну зі своїх ключових тез, згідно з якою війна виявляє, чи є держава справжньою політичною спільнотою. Водночас Геґель не ототожнює війну зі «здоров’ям» держави, а мир – із її занепадом: ідеться радше про те, що в умовах миру єдність держави залишається непомітною, тоді як війна оголює її реальний стан. Отже, саме в момент воєнного випробування стає зрозуміло, чи зберігає політична спільнота внутрішню силу й цілісність, тобто відкривається її істинна сутність», – зазначив Бартош Войцек.
Під час лекції йшлося, зокрема, про діалектичну структуру війни у філософії молодого Геґеля, що повертає суспільство до стану природи, аби знову відтворити етичну єдність. Геґель вважає, що війна як природна сила зрештою зміцнює етичне життя та політичну єдність, призупиняє приватні інтереси, пробуджує громадянські чесноти й виявляє, чи існує спільнота як етичне ціле, а також війна готує появу держави. «Її остаточна мета – сприяти формуванню того, що Геґель називає «абсолютним етичним життям», найвищою єдністю народу, інституційно втіленою в державі, що згодом стало центральною темою його зрілої філософії», – акцентував спікер.
Під час лекції Бартош Войцек звернувся також до аналізу пізніших поглядів Геґеля на війну. На думку лектора, ці уявлення загалом не зазнали принципових змін порівняно з ранніми працями філософа, однак саме праця «Філософія права» сприяла виникненню міфу про нібито «звеличення» війни. Таке тлумачення випливає з геґелівського розуміння держави як самостійної етичної індивідуальності, що вступає у взаємини з іншими державами. Подібно до окремих осіб, які прагнуть визнання, держави також його потребують, а відтак конфлікти між ними є можливими й подекуди неминучими. У цьому контексті війна постає моментом, у якому держава утверджує свій суверенітет і власну єдність як політичне ціле. Водночас для громадян, наголосив Бартош Войцек, війна має глибокий екзистенційний вимір: приватне життя відходить на другий план, а людина безпосередньо стикається з реальністю смерті як граничною істиною людської свободи. Цей досвід, особливо для цивільного населення та біженців, сьогодні добре відомий українцям.
Під час лекції доповідач також порушив питання етичної ідеї війни. У Геґеля така ідея не є виправданням. Йдеться лише про те, що впродовж історії саме конфлікт змушував суспільства змінюватися. Поступ не народжується з гармонії, а з боротьби – з того, що Геґель називає «кривавою лавою» світової історії. Війни, на його переконання, є злом, але саме вони значною мірою сформували розвиток свободи. Геґель також зауважує, що війна може тимчасово приглушувати внутрішні конфлікти, «перешкоджаючи спалахам внутрішніх заворушень і зміцнюючи внутрішню силу держави». Окрім того, війна не лікує соціальної нерівності, а лише на короткий час приховує її. Тому уявлення про те, що війна «зміцнює» націю подібно до вакцини, є ілюзією.
«Для Геґеля внутрішнє життя держави – її інститути та етична культура – має вирішальне значення, а кожен народ має право на власну суверенну державу. У цьому сенсі його філософія є глибоко антиімперською. Геґель вважав, що метою історичного розвитку нації є суверенітет – реалізація свободи у власній державі. Отже, народ, який бореться за збереження своєї незалежності, перебуває саме в тому типі боротьби, який Геґель вважає легітимним і необхідним для свободи. А свобода є центральним принципом геґелівської філософії, її ядром і сенсом», – наголосив Бартош Войцек.
Окрім того, у «Філософії права» Геґель описує війну не лише як момент етичної єдності, а й як сплеск сили, здатної «розчинити» будь-який соціальний порядок. Війна може здаватися зовнішньою загрозою, однак Геґель застерігає, що таке враження є оманливим. «Коротко кажучи, війна робить видимою внутрішній негатив самої держави. Держава стає повністю собою лише у зіткненню з іншою державою, і, водночас, саме цей момент загрожує її знищенню. Сучасна Україна трагічно втілює цей парадокс: війна дала змогу утвердити суверенітет і розірвати колоніальні зв’язки з росією, але водночас поставила під загрозу саме існування держави», – зазначив Бартош Войцек.
Підсумовуючи, лектор також акцентував, що держави вступають у війни не лише заради визнання, а й тому, що їхні внутрішні розколи не можуть бути повністю інтегровані: те, що неможливо розв’язати всередині, повертається назовні у формі геополітичного конфлікту. Геґель відкриває жахаючу істину: війна є не раціональним інструментом етичного життя, а хаотичною силою, здатною зруйнувати всю систему.
«Глибинне послання геґелівської системи стає очевидним: кожна держава, навіть найраціональніша, несе в собі зерна власного знищення. Війна оголює цю крихкість. Втім, для Геґеля це не привід для розпачу, а вихідна точка справжнього політичного мислення. Зрештою, він пропонує лише одне примирення – примирення із самою суперечністю. У такій перспективі геґелівський урок війни полягає не в тому, що суперечності можна остаточно усунути, а в тому, що з ними необхідно зіштовхуватися: свобода полягає в умінні рухатися крізь розломи модерного життя, а не в удаванні, що їх можна стерти», – підсумував Бартош Войцек.
Надалі присутні мали можливість взяти участь в обговоренні тематики лекції, поділитись власними міркуваннями та поставити запитання лектору, що сприяло жвавій дискусії й глибшому осмисленню порушених філософських і суспільно-політичних проблем.
Зокрема, запитання стосувалися осмислення війни й миру у філософії Геґеля та їхньої актуальності для сучасності, зокрема для українського досвіду війни. Йшлося про ідею війни як чинника «загартування» суспільства та можливий зв’язок цих поглядів із ідеями консервативної революції ХХ століття. Також порушувалося питання ставлення Геґеля до Наполеона й зміни європейського сприйняття війни з часом, а насамкінець – проблеми практичної застосовності філософії Геґеля та її сприйняття поза фаховим середовищем.
