5 листопада 2025 у Львівському національному університеті імені Івана Франка вшанували пам’ять доктора історичних наук, професора кафедри етнології Михайла Глушка, який раптово відійшов у Вічність 13 березня 2024 року. До 70-ї річниці з дня народження видатного вченого його рідні, друзі, колеги та студенти організували вечір-реквієм, під час якого пригадали життєвий шлях Михайла Степановича, його творчі пошуки та внесок у дослідження народної культури українців.
На початку події завідувач кафедри етнології, професор Роман Сілецький згадав про кумедні та неординарні моменти, а також незвичні відкриття під час історико-етнографічних експедицій, якими керував Михайло Глушко. «Він завжди був дуже пунктуальним, ретельним, відповідально ставився до всього, над чим працював. Проводити експедиції, особливо за радянських часів, було непросто, адже у таких поїздках часто виникали труднощі із забезпеченням і багатьма іншими речами, та й погодні умови були суворими. Проте Михайло залишався оптимістом, рухаючись у шаленому ритмі, керуючи колективом в екстремальних умовах», – зауважив Роман Сілецький.
Виступив із розповіддю про Михайла Степановича також голова правління Одеського відділення Національної спілки краєзнавців України, декан факультету історії та філософії Одеського національного університету імені І. І. Мечникова Вʼячеслав Кушнір. Він відзначив неабиякі принциповість та ентузіазм Михайла Глушка, що їх вчений зберігав у будь-якій справі – науці, викладанні, буденних полеміках із друзями.
Доєдналися до заходу й колеги професора з Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського НАН України, Інституту народознавства НАН України та інших наукових установ, а також учні Михайла Степановича, серед них – і учасники експедицій, якими він керував. Під час своїх виступів спікери з шаною і вдячністю згадували про вченого, його людяність та відкритість у спілкуванні.
Далі професор кафедри етнології історичного факультету ЛНУ ім. Івана Франка Володимир Галайчук пригадав декілька цікавих випадків з мандрівок Україною за участю Михайла Глушка. Серед іншого він наголосив, що комунікація етнолога з місцевим населенням була завжди доброзичливою та відкритою.
Теплими спогадами про найкращого друга поділився і співробітник Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, доктор філологічних наук Сидір Кіраль. «Михайлова принциповість була його суттю. Навіть коли він робив критичні зауваження вихованцям, то цю вимогливість пропускав крізь себе. Він справді був сіячем добра й чесності, творив і щиро любив справжню науку. Михайло не прагнув слави і нагород за свою віддану працю, хоч і заслуговував на них сповна», – підкреслив Сидір Кіраль та зачитав щемливі уривки з листувань із Михайлом Глушком.
Наприкінці вечора памʼяті племінник Михайла Степановича, науковий співробітник відділу рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника Назарій Лоштин детальніше розповів про науковий доробок етнолога.
Зазначимо, що Михайло Степанович Глушко народився 5 листопада 1955 року у с. Грабовець Стрийського району, що на Львівщині. Навчався спершу у рідному селі, а згодом – у Славській десятирічній школі.
З 1973 по 1978 рік здобував вищу освіту на історичному факультеті Ужгородського державного університету, який закінчив з відзнакою. Надалі викладав історію та суспільствознавство у Дубрівській десятирічці Баранівського району Житомирщини. Також свого часу керував початковою військовою підготовкою у Новороздільській середній школі №1 Миколаївського району Львівської області.
Михайло Степанович працював й у Львівському відділенні Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (у 1992 році на його основі було створено окремий Інститут народознавства НАН України). Саме там 1989 року він підготував та успішно захистив кандидатську дисертацію «Сухопутні засоби транспорту українців Карпат другої половини XIX – початку XX ст. (Особливості і розвиток)».
Доцентом кафедри етнології ЛНУ ім. Івана Франка Михайло Глушко став 1998 року. А вже за сім років, у 2005-му, захистив докторську дисертацію «Генезис тваринного запрягу в Україні (культурно-історична проблема)», й відтоді обійняв посаду професора цієї ж кафедри.
Опублікував понад 400 наукових та науково-популярних праць з питань етнології, історії, фольклористики, археології та лінгвістики. Серед них – п’ять авторських монографій, зокрема «Народознавчі студії в Науковому товаристві імені Шевченка (1895–2020): Статті та матеріали» (2022) й «Філарет Колесса і Наукове товариство імені Шевченка у Львові» (2023). Крім того, вчений підготував до друку декілька навчальних посібників: «Методика польового етнографічного дослідження» (2008), «Історія народної культури українців» (2014, 2018), а також став співавтором 14 колективних монографій і 7 колективних навчальних посібників.
За своє життя Михайло Степанович очолив і провів понад 30 історико-етнографічних експедицій та польових виїздів у різні райони України – від Карпат до Полісся. Спільно з колегами та студентами він досліджував побут і культуру Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини, Надсяння, Опілля, Покуття, Поділля, Волині, Середнього й Західного Полісся, Середньої Наддніпрянщини та інших куточків нашої держави. У 1994–1997 та 2004 роках ініціював декілька експедицій до Чорнобильської зони відчуження.
Прикметно, що Михайло Степанович все життя збирав унікальні зразки народної творчості українців – пісні, казки, легенди, перекази, оповідання, прислів’я і приказки. Він упорядкував однойменний збірник колядок і щедрівок, друга редакція якого поширилася накладом понад 125 тисяч примірників. Однак левова частка спадщини етнолога так і не побачила світу.
Відзначимо, що Михайло Глушко був добрим другом журналу «Локальна історія» – автором профільних статей, а також гостем спецпроєкту «Без брому», де розповідав про різдвяні традиції українців. Переглянути випуск програми за участю професора можна за покликом.
Михайло Степанович відійшов у вічність 13 березня 2024 року, на 69-му році життя. Його дослідження нині посідають вагоме місце у розвитку української етнології та гуманітарних студій як одні з найавторитетніших. Для університетської спільноти Михайло Глушко назавжди залишиться взірцем людяності, професійності та щирої відданості своїй справі.
