3 жовтня 2025 року під гаслом «Інституціональна стійкість українського суспільства: теоретизування й емпіричні дослідження на тлі війни» відбувся XIV Львівський соціологічний форум, що об’єднав науковців та практиків для обговорення актуальних викликів російсько-української війни.
З вітальним словом до учасників Форуму звернувся Ректор Львівського національного університету імені Івана Франка академік НАН України, професор Роман Гладишевський. «З приємністю вітаю у Львівському університеті учасників ХІV Львівського соціологічного форуму. Коло організаторів заходу поєднує науковців, дослідників та практиків, репрезентативною є географія учасників конференції, що об’єднує фахівців зі Львова, Києва, Житомира, Запоріжжя, Кривого Рогу, Маріуполя, Одеси, Полтави, Сум, Ужгорода, Харкова. До учасників з України долучилися і наші польські колеги з Вроцлава, Варшави, Ряшіва, Ярослава. Вірю, що погляд кожного учасника є важливим компонентом загальної картини інституційної стійкості українського суспільства. Тематика Форуму резонує з найактуальнішими викликами сьогодення, а соціологія забезпечує дієвий інструмент для подолання цих викликів, виявляючи й аналізуючи не лише потреби населення, але і формуючи візію майбутнього. Війна внесла істотні корективи в наш життєвий уклад і стійкість суспільства, що є необхідною для боротьби, адаптації, єдності, перемоги і подальшого відновлення країни. Трансформації в час війни стосуються не лише інституцій, не лише особистостей, а навіть і держави. З початком повномасштабного вторгнення ми спостерігаємо безпрецедентну солідарність і наше завдання її зберегти. Бажаю учасникам конференції плідних дискусій, ефективних рішень, нових професійних контактів. Нехай ці напрацювання стануть основою проєктів, які будуть спрямовані на розбудову сильної України і стійкого суспільства», – зазначив Ректор.
До вітань учасників Форуму долучився декан історичного факультету професор Руслан Сіромський. «XIV Львівський соціологічний форум – це нагода зібратися соціологам-дослідникам і поговорити не тільки про майбутнє соціології, а про майбутнє українського суспільства, суспільства, яке перебуває в війні. Сьогодні соціологія неабияк затребувана, бо є важливим інструментом для вивчення і розуміння того, що відбувається навколо. Війна, загрози соціальних розламів, проблеми з самоорганізацією українського суспільства – все це є предметом вивчення нинішніх соціологів. І те, що роблять сьогодні науковці у цій сфері, справді важливе для ухвалення насправді доленосних історичних рішень для майбутнього України. Соціологи – це якраз ті люди, які прокладають місток між минулим і сьогоденням в майбутнє. Недаремно кафедра соціології функціонує на історичному факультеті Львівського університету. Тому сьогоднішній Форум стане гарною нагодою обміну думками, можливістю почути нові результати досліджень, збагнути куди ми рухаємося і які перспективи нас усіх чекають. То ж від історичного факультету бажаємо плідної роботи, цікавої дискусії і гарної атмосфери», – зазначив Руслан Сіромський.
Голова Львівського регіонального відділення Соціологічної асоціації України, професорка кафедри соціології Наталія Коваліско наголосила на важливості соціологічних напрацювань для розуміння методологічних та прикладних проблем у розвитку українського суспільства під час війни, зважаючи на міграційні виклики, ресурсні можливості країни та допомогу міжнародної спільноти для формування опірних механізмів перед екзистенційними загрозами. Вона відзначила і вагому роль фахового об’єднання соціологів країни у координації наукових зусиль, а також привітала соціологів країни з їхнім професійним святом.
Президент Соціологічної асоціації України, академік НАН України, професор кафедри прикладної соціології та масових комунікацій Науково-навчального інституту соціології та медіакомунікацій Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Віль Бакіров у своєму вітальному слові відзначив особливу роль соціологічної науки у дослідженні механізмів стійкості українського суспільства та надання соціологами практичних рекомендацій для моделювання та прогнозування розвитку суспільних процесів на найближчий період, що матиме визначальне значення у повоєнній відбудові країни. За його словами, стійкість – це поняття, що характеризує здатність вистояти, що й продемонструвало наше українське суспільство в час війни. «Стійкість значною мірою спирається на інституційні чинники. Відтак, на порядку денному стоїть питання, які символічні ресурси, ідентичність та інші чинники допомагають країні перемагати. Й саме освіта, зокрема, університетська, є прикладом стійкості», – акцентував Віль Бакіров.
У своєму виступі на пленарному засіданні «Університети як агенти національної стійкості: український досвід в умовах війни» Віль Бакіров на прикладі освітньої діяльності Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна глибше розкрив механізми академічної стійкості, звернувши особливу увагу на наявні виклики. Незважаючи на руйнування, адже постраждало п’ять будівель, втрату обладнання, відтік студентів та викладачів, не лише Харківський університет, але й інші університети країни, що опинилися в подібній ситуації, зуміли налагодити навчальний процес та розвивати його. У сучасних умовах університетська освіта демонструє приклад інституційної стійкості, адже забезпечує розвиток людського капіталу, виховує нове покоління патріотично налаштованих студентів з високими професійними якостями та вміннями. Незважаючи на значні психологічні перевантаження студентів та викладачів, Університет нагромадив значний досвід академічної стійкості, що сьогодні потребує глибшого вивчення та узагальнення.
Модератор пленарного засідання Заслужений діяч науки і техніки України, професорка кафедри соціології Наталія Черниш у форматі дискусії закликала усіх присутніх долучитися до обговорення виголошених доповідей, зважуючи на те, що проблема стійкості, резильєнтності, резильєнсу, опірності, життєстійкості є надто широкою міждисциплінарною проблемою, що потребує від соціології «препарування» саме соціально-суспільного дискурсу. Це важливо для означення місця і ролі цієї надто важливої категорії у поясненні механізмів адаптації, трансформації та творення нової реальності в умовах кризових та воєнних станів.
Завідувач кафедри соціології, професор Юрій Пачковський та доцент кафедри соціології Олег Демків у своїй доповіді «Українська модель соціальної стійкості в умовах воєнного часу: бібліометричний та кластерний аналіз сучасного наукового дискурсу» звернули увагу на те, що концептуальна еволюція парадигми соціальної стійкості (social resilience) демонструє поступовий відхід від класичних теорій, орієнтованих переважно на досягнення стабільної рівноваги у мирний час, до складних міждисциплінарних конструкцій.
У сучасних дослідженнях соціальна стійкість визначається не як статична особистісна чи групова риса, а як динамічний процес, у якому окремі люди, спільноти й суспільства адаптуються, трансформуються і здатні зміцнюватися під дією екологічних, соціальних, економічних чи політичних викликів. Особливо підкреслено, що в умовах швидких змін і непередбачуваності здатність до адаптації та відновлення набуває ключового значення. Систематичний бібліометричний аналіз, проведений авторами на основі 10,119 публікацій у базі Scopus за період 2010-2025 років, виявляє кардинальну трансформацію наукового дискурсу під впливом екстремальних викликів сучасності, включаючи пандемію COVID-19 та російсько-українську війну. Реалізація кластерного аналізу найцитованіших публікації з проблеми резильєнтності засвідчив, що сьогодні формується українська модель соціальної стійкості як унікальна інтегративна система, що поєднує традиційні стратегії подолання криз з інноваційними формами самоорганізації та мобілізації ресурсів.
Член-кореспондент НАН України, професор, директор Інституту соціології НАН України (м. Київ) Євген Головаха презентував ключові результати наукового дослідження «Стресові стани населення України в контексті війни. Досвід соціологічного вивчення» (автори Є. Головаха, С. Дембіцький, В. Степаненко. Київ, 2025. 180 с.). Автори роботи звертаються до трьох дослідницьких напрямів: історії вивчення стресів вітчизняними академічними соціологами, а також нових методичних напрацювань. Останні підсумовують роботу над інструментами вимірювання психологічного дистресу в крос-секційних дослідженнях, що велася різними поколіннями наукових співробітників Інституту соціології НАН України впродовж більш, ніж 30 років, починаючи з досліджень, ініційованих після Чорнобильської катастрофи, досвіду постсоціалістичних трансформацій та до сучасної широкомасштабної війни. Зокрема, представлено результати унікального масового опитування 2023 року (майже 3000 респондентів), в якому вперше застосовано комбінований підхід – телефонне й онлайн-анкетування. Підкреслено, що ключовим чинником стресостійкості є саме соціальні ресурси – підтримка, мережа довіри, горизонтальні зв’язки та взаємодопомога, а не лише індивідуальні психологічні риси.
Провідний науковий співробітник відділу політичної культури та ідеології Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України (м. Київ), гостьовий дослідник Німецького історичного інституту (м. Варшава), Микола Рябчук у своєму виступі «Гуртування довкола прапора. Масштаб і межі громадянської мобілізації в Україні, 2022-2025» зазначив, що український жорсткий і досить добре організований опір російській аґресії виявився неабиякою несподіванкою для багатьох експертів, котрі протягом років змальовували українську державу як безнадійно скорумповану й дисфункціональну, а суспільство – як глибко поділене, фраґментоване й охоплене тотальною недовірою до всіх інституцій. З’ясувалось тим часом, що українці, як і кожен народ, здатні в критичних умовах консолідуватися, відкидаючи партикулярні інтереси та суперечності на користь загальнонаціональної єдності та солідарності. Соціологи називають таку суспільну реакцію на зовнішні виклики «гуртуванням довкола прапора» (rallying round the flag). Жодні загрози, проте, не здатні об’єднати людей у націю, якщо для того немає певних передумов, тобто певного рівня внутрішньогрупової – понадпартійної, понадетнічної, понадконфесійної – солідарності. На його думку, майбутнє України залежатиме від того, чи країна належним чином європеїзується/модернізується – і на інституційному рівні, і на рівні повсякденних поведінкових практик.
Професор кафедри соціології прикордонних територій Інституту соціології Вроцлавського університету (м. Вроцлав, Польща) Марцін Дембіцький у своїй доповіді «Українські мігранти в Польщі (2022–2025). Рівні та етапи співіснування – огляд важливих подій» закцентував увагу присутніх на комплексній картині трансформації моделей співіснування та інтеграції українців у Польщі протягом 2014-2025 років, а також проаналізував динаміку змін у прийнятті, інтеграції та соціальних взаєминах (2014-2022 роки): несподівано теплий прийом з боку польського суспільства, активність самоврядувань, волонтерських ініціатив, значний внесок мігрантів. Події після лютого 2022 року характеризувалися значнийм сплеском підтримки українських біженців війни зі сторони польського суспільства, наявність унікальних інтеграційних сценаріїв. 2024–2025 роки: помітна динаміка «втоми від війни», зростання соціальних тривог і конкуренції на ринку праці, що значною мірою зумовлені як внутрішньопольськими політичними, передусім, виборчими процесами, так й наростанням випадків російської дезінформації, маніпуляцій у медіа, фейків у соціальних мережах щодо біженців.
Професорка кафедри суспільно-гуманітарних дисциплін КЗ «Житомирський інститут післядипломної педагогічної освіти» Олена Дікова-Фаворська у своїй доповіді «Інклюзія: ресурс соціальної стійкості у воєнний та повоєнний час» розглянула інклюзію як соціальну технологію, що передбачає розробку сукупності методів зміни стану та властивостей соціальних об’єктів у необхідному заданому напрямку. На її думку, соціальна технологія інклюзії є надзвичайно пластичною та має потужний ресурс, який дозволяє гнучко та ефективно працювати з різними категоріями осіб, що перебувають в ситуації соціального виключення (ексклюзії). Саме ресурс інклюзії забезпечує соціальну резильєнтність, стан психологічної стійкості, яка слугує стрижнем згуртованості в складні часи війни.
Ад’юнкт факультету сімейних досліджень Університету кардинала Стефана Вишинського (м. Варшава, Польща) Лешек Буллер у своій доповіді «Безпека сім’ї у транскордонному просторі в умовах загрози війни» наголосив, що після агресії Росії проти України багато українських сімей опинилися в ситуації, коли їхнє базове існування постало під загрозою, і вони змушені були залишити свої домівки. Тому надзвичайно важливо розробити механізми захисту сімей. Міжнародні організації та країни, що приймають біженців (Польща, Швеція, Німеччина, Канада), повинні відігравати провідну роль у створенні цих механізмів. Стратегія безпеки передбачає, що основою для побудови безпеки є стабілізація недостатньо керованих територій, де виникають явища, що можуть загрожувати безпеці ЄС. Це означає зосередження на гуманітарній та економічній допомозі країнам, які можна стабілізувати за допомогою «м’яких» заходів, а також за умови реалізації стабілізаційних місій (військових і цивільних) поза межами ЄС у разі недостатності фінансової допомоги й технічної підтримки.
Обговорення задекларованої проблематики на пленарному засіданні знайшло своє подальше продовження на секційних напрямах Форуму. Усього в межах Форуму було задекларовано чотири напрями: «Стійкість суспільства у дискурсі нових соціальних порядків», «Трансформації соціальних інституцій і практик в умовах сьогодення», «Символічні ресурси опору: ідентичність, пам’ять і соціальний капітал», «Соціальний ресурс інклюзії у воєнний та повоєнний час».
