НЕВПІЙМАНИЙ ЧАСОМ: Олегові Лишезі – 70

6 листопада 2019 року в ЛНУ ім. Івана Франка відбулося урочисте вшанування Олега Лишеги, поета андеґраундового покоління сімдесятників з неповторним творчим стилем, якому 30 жовтня виповнилося б 70 і котрий, на жаль, п’ять років тому, 17 грудня, покинув наш земний світ.

В інтерв’ю для «Високого замку» від 18 листопада 2014 року Олег сам був зізнався, чому його день народження має бути особливим святом:

 «День народження для мене важливий ще й тому, що цього ж дня народився мій дід, художник Михайло Бойчук і великий поет Езра Паунд <>».

 

Урочистий захід відбувався як частина циклу листопадових творчих проектів у рамках ДНІВ ПАМ’ЯТІ про українського поета родом із Тисмениці (Івано-Франківщина), драматурга, есеїста та перекладача, якого ще називали знавцем китайської естетики. Але він також мав талант скульптора (у 1993 р. за свої дерев’яні скульптурні роботи отримав диплом ІІІ Міжнародної бієналє «Імпреза») та режисера (автор і співавтор близько десяти документальних фільмів, зокрема про створення пам’ятника Іванові Франкові, Григора Крука, Андрія Шуляра та Параску Хому). У 2000 р. Лишега разом Джеймсом Брасфілдом отримав нагороду ПЕН-клубу за переклад англійською мовою збірки «Вибрані вірші Олега Лишеги» (англ. The selected poems of Oleh Lysheha). Також переклав українською твори Томаса Стернза Еліота, Езри Паунда, Девіда Герберта Лоуренса, Марка Твена, Малкольма Лаурі, Генрі Девіда Торо, Сильвії Плат, Роберта Пенна Воррена та Джона Кітса.

Олег Лишега – автор оригінальних поетичних збірок «Зима в Тисмениці» (1977), «Великий міст» (1989) та «Снігові і вогню» (2002), п’єси «Друже Лі Бо, брате Ду Фу» (1992), кількох збірок прози й есеїв. Його книжка вибраної прози «Друже Лі Бо, брате Ду Фу..» (вид-во ЛА «Піраміда) в 2010 р. увійшла до довгого списку премії «Книга року BBC».

У 70-х роках поет зазнав переслідувань з боку радянської влади як активний учасник літературно-мистецького середовища, натхненником якого був поет Грицько Чубай. Олега Лишегу як одного із авторів самвидавного альманаху «Скриня» тоді було безглуздо виключено з останнього курсу Львівського університету, де він навчався на факультеті іноземних мов за спеціальністю «Англійська філологія».

 

ЗАХІД зі вшанування Поета було проведено у приміщенні Музею історії Університету за ініціативи Дарії Ткач-Лишеги – талановитої жінки-режисера та багатолітньої творчої дружини-натхненниці автора-модерніста.

Метою влаштованої акції було ближче і глибше познайомити студентів (на вечорі були присутні студенти-філологи другого курсу) з поетичним доробком Олега Лишеги та іншими гранями творчої постаті поета-сімдесятника. Тому КВІНТЕСЕНЦІЄЮ вечора пам’яті були власне самі вірші Олега, які декламувала дуже професійно і водночас по-особливому щиро – натхненно й експресивно пані Дарія. Вірші Олега Лишеги добре відомі прихильникам пісенної творчості ВІА “Арніка”, “Мертвий півень” та “Плач Єремії”, співака й однокурсника Олега – Віктора Морозова.

ІНТРОДУКЦІЄЮ до розуміння творчої постаті Лишеги став виступ доцента кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства, перекладача і знавця стародавньої культури Тараса ЛУЧУКА, який був особисто знайомий з Поетом. У своєму виступі Т. Лучук розкрив секрети особливого способу бачення світу у цього поета-модерніста, який мислив образами речей – у словах, які говорять про надломи та про речі, що вислизають зі своєї плоті.

КУЛЬМІНАЦЙНИМ моментом цієї події у Музеї історії Університету став перегляд документального фільму про створення монументального пам’ятника Іванові Франкові як репрезентанта Львівського університету. Цей фільм задумав і змонтував сам Олег спільно з дружиною Дарією Ткач – він є важливим свідченням від імені архітектора Андрія Шуляра про історію задуму скульптурного монумента, процес реалізації проекту та ті дискусії, до яких свого часу призвела подія встановлення на університетській площі неординарного постаменту. Пам’ятник було урочисто відкрито 30 жовтня 1964 року. Тому цей фільм змушує по-новому подивитися в очі Франкові, щоб глибше зрозуміти історію нашого Університету.

 

 Олег ЛИШЕГА – це «чарівний ліхтар», який запалила Тисмениця – він був Рибою з річки Ворони, – і був лише фрагментом «великого мосту», фрагментом андеґраундового «снігу і вогню» та «теплої вохри», він – той, хто створив власну філософію двокрапкового світу, сенс якого виявляється у внутрішньому триванні людини..

 

пісня 43

 

Все видно, рукою доторкнешся – а ніби ніч..

І тільки очерет блищить на сонці..

Так ніби чиста річка перебігла,

Омила все у місячному сяйві..

Неглибоко під ногами картопля

З грубими, невмитими личками янголів зітхає..

Дихає яма, привалена живцем..

Під низьким склепінням ще важче, може, надії..

Рука розгребла те, що було снігом,

Пробившись у потаємний світ, завмерла..

Вони спотворили мою пісню..

Це була добра пісня,

Але вони не зрозуміли і спотворили її..

А я ж вклав у неї все своє життя..

 

 

ДНІ ПАМ’ЯТІ Олега Лишеги продовжаться у циклі подій Дому Івана Франка, що розпочнуться 22 листопада 2019 2019 р., о 16.00 відкриттям виставки «LАTERNА MAGICA: Поезія. Кіно. Скульптура. Малюнки» та триватимуть до кінця року.

Світлини: Юрія Гудими Більше фото