Цьогоріч, під час 30-ї Української антарктичної експедиції, на станції «Академік Вернадський» перебувають одразу двоє представників Львівського університету – доцент кафедри мікробіології біологічного факультету Тарас Перетятко та студентка 2-го курсу заочної форми здобуття освіти біологічного факультету освітнього рівня «Магістр» Єлизавета Сафонова. У спільному інтерв’ю дослідники розповіли про актуальні дослідження, які тривають на станції, робочі будні на острові Галіндез та красу й унікальність крижаного материка.
Тарасе Богдановичу, це Ваша друга участь у антарктичній експедиції, що мотивувало вирушити знову: науковий інтерес чи вже особиста любов до Антарктиди, або ж їхнє поєднання?
Для мене повернення в Антарктику – це, передусім, рішення, вмотивоване науковим інтересом. Друга експедиція дає змогу продовжити ті спостереження, які я розпочав раніше, перевірити певні гіпотези на довших часових проміжках і побачити, як змінюються екосистеми від сезону до сезону. Одна справа – працювати в Університеті з готовими зразками, які хтось для тебе відібрав, розглядати на карті назви островів і лише уявляти, де вони. І зовсім інша – бути тут, в Антарктиці, бачити, все на власні очі, відбирати зразки самому.
Втім, не можу заперечувати і особистісне, емоційне, бажання знову побачити Антарктиду. Острів Галіндез став для мене місцем, до якого неможливо не прив’язатися. Спокій і тиша, масштаб просторів, а ще вмотивована команда і цікава робота творять поєднання прагматичної науки й особистої любові.
Якими були відчуття, коли Ви знову повернулися в Антарктику?
Повернення в Антарктику сповнене особливих емоцій – ніби зустріч із давнім другом, який щоразу дивує новими обрисами материка, островів, криги й океану. Знову занурюєшся у ритм наукової роботи – від збору зразків до лабораторних досліджень. Також після відсутності особливо відчутним є вдосконалення інфраструктури станції, яка стає все більш зручною й сучасною для дослідників. У такій гармонії та поєднанні суворої природи й людської праці народжується відчуття натхнення для продовження, удосконалення існуючих та початку нових досліджень.
Єлизавето, а які перше враження на Вас справила Антарктика?
Для мене потрапити на станцію «Академік Вернадський» у складі експедиції було давньою мрією. Я добре пам’ятаю момент, коли ще з борту судна побачила величезні айсберги. Це було неймовірне видовище! Коли ж ми спустилися в човен і підійшли до них ближче, їхня масштабність і крижані відтінки вразили ще сильніше. Не менш захопливими були перші зустрічі з антарктичними птахами, наприклад з пінгвінами, й морськими ссавцями. Загалом, вперше потрапити в Антарктику – це наче ступити на іншу планету, де безмежні льодові простори і кристально чисте повітря захоплюють подих. Участь у науковій експедиції відкриває інший вимір – можливість доторкнутися до таємниць клімату, біології та екології, які приховує цей регіон. Збір проб, спостереження за птахами й морськими ссавцями, дослідження біоти озер стають твоєю буденністю протягом року. Відчуття, що ти є частиною великої справи, яка допомагає зрозуміти майбутнє нашої планети, переплітається з захопленням від краси й унікальності цього світу. І ця перша зустріч з Антарктикою назавжди залишає слід у серці.
Що найбільше запам’яталося, коли ступили на острів?
Коли я вперше стояла перед дверима станції, то настільки хвилювалася, що не змогла їх відчинити з першого разу (сміється ). Для мене спершу було незвично, що вони відкриваються всередину, а не назовні. Це важливо, адже, якби було навпаки, то полярники не змогли б вийти назовні після снігопаду. Крім того, незабутніми на все життя стали перші кроки на материку – відчуття, ніби стоїш на краю світу, де поєднуються суворість і неймовірна краса природи.
Тарасе Богдановичу, яких найважливіших результатів Вам вдалося досягти за минулу експедицію?
Зважаючи на те, що велику кількість зразків, які ми збираємо на острові, аналізують у різних установах України, то для одержання остаточних наукових результатів потрібний немалий час. Відтак, говорити про всеохопні підсумки 28-ї експедиції ми ще не можемо. Проте, про конкретні результати досліджень, проведених під час попередньої експедиції, можна завжди дізнатись з наукових публікацій. Загалом багато моніторингових спостережень на станції тривають роками, відтак аналіз результатів є довготривалим процесом. Це в першу чергу стосується метеорології, геофізичних досліджень, спрямованих на проведення широкосмугового моніторингу електромагнітного оточення Землі, а також спостережень, які відтворюють параметри збурень космічної погоди.
Загалом усі технічні завдання, які отримують дослідники на станції, визначаються Державною цільовою науково-технічною програмою проведення досліджень в Антарктиці. Велика частина нашої роботи полягає в тому, аби відбирати зразки з різних біотопів, фіксувати їх за потреби, зберігати за належних умов і транспортувати в Україну, де їх аналізують та досліджують в різних інститутах чи університетах, які співпрацюють з Національним антарктичним науковим центром.
oplus_135528480
Наскільки тісно вдається співпрацювати із колегами з біологічного факультету, чи передаєте їм дані для досліджень?
Насамперед варто зазначити, що працювати з зразками, які ми відбираємо в Антарктиці, можна лише в межах договорів з НАНЦ, поданих і затверджених до виконання технічних завдань і як наслідок – оформлених актів прийому-передавання відібраних зразків. Протягом останніх років у Львівському університеті, а саме на біологічному факультеті, дослідженнями організмів Антарктики займається кафедра мікробіології, а також Колекція культур мікроорганізмів-продуцентів антибіотиків.
Загалом співпраця кафедри мікробіології з НАНЦом розпочалась ще у 2019 році і триває дотепер. Колектив нашої кафедри бере активну участь у виконанні низки проектів, пов’язаних з дослідженням та депонуванням (зберіганням) мікроорганізмів, виділених з різноманітних біотопів Антарктики. За результатами досліджень ми вже одержали понад 10 свідоцтв про первісне депонування штамів мікроорганізмів. Також перебуваємо у процесі здобуття патенту на винахід. Протягом останнього року активно проводимо дослідження щодо встановлення різноманіття мікроорганізмів бактеріальних матів прісноводних озер, можливих взаємозв’язків між складом бактерій в матах та зміною біотичних чи абіотичних чинників, досліджуємо властивості мікроорганізмів, виділені з мікробних матів тощо. Варто зазначити, що особливо вивченням Антарктики цікавляться студенти та аспіранти, що дуже важливо для збереження та продовження наукових традицій факультету.
Єлизвето, розкажіть, на чому зосереджена Ваша робота упродовж цієї експедиції. Наскільки відрізняються завдання усіх трьох біологів на станції?
Завдання біологів на станції різні. До прикладу, наша колега Зоя Швидка здебільшого вивчає птахів та ссавців, а наша з Тарасом Перетятком робота зосереджена на інших дослідженнях. Технічне завдання у нас одне на двох, адже важливо, щоб ми були взаємозамінними, особливо тоді, коли настає антарктичне літо і потрібно здійснювати дуже багато виїздів. Так, протягом експедиції ми вивчаємо популяції судинних рослин, мохоподібних, проводимо річні спостереження угруповань бактеріо-, зоо- та фітопланктону в акваторії острова Галіндез, аналізуючи їхню динаміку під впливом кліматичних змін у регіоні.
До наших обов’язків входить моніторинг угруповання бактеріопланктону та бактеріальних матів прісноводних озер Аргентинських островів (до якого й входить наш острів Галіндез), аналіз гніздового матеріалу птахів на предмет рослинних решток. Вивчаємо й популяції антарктичних комах та інших безхребетних тварин, одержуємо змішані та чисті культури морських мікроорганізмів протягом різних сезонів, підбираємо оптимальні умови для їхнього культивування та виділяємо чисті культури, які, як вже зазначали, згодом досліджують науковці в Україні.
Наскільки різноманітним є робочий день біологів на станції в Антарктиді?
Т. П.: День біолога в Антарктиці не схожий на жоден інший. Завдяки тому, що маємо стабільний інтернет, можемо залишатися на контакті з Університетом і колегами з кафедри. Наприклад, Єлизавета, яка є студенткою, нещодавно здала сесію, відвідувала онлайн-пари, спілкувалася з викладачами – усе без жодних проблем. Я ж перебуваю тут у межах академічної мобільності, у відрядженні, тому офіційного педагогічного навантаження зараз не маю, але продовжую наукову роботу: працюю з аспірантом, консультую студентів дистанційно, координую їхні дослідження. Колеги з кафедри, звісно, допомагають у цьому процесі, тож зв’язок у нас не втрачається і університетські обов’язки наздоганяють нас і в Антарктиці .
А взагалі – перевага нашої професії в тому, що ми можемо планувати свій день самостійно, чергувати роботу в лабораторіях із виїздами. Безперечно, рішення не завжди ухвалюємо ми самі, багато чого залежить від погоди: сильний вітер чи опади можуть змусити залишитися на станції. Якщо ж умови сприятливі – використовуємо кожну хвилину, щоб здійснити виїзди. Окрім польових досліджень, багато часу займає лабораторна робота: аналіз проб, оброблення даних, оформлення таблиць тощо. Є дні, коли через короткий світловий час потрібно все встигнути за 3-4 години, а є періоди, коли сонце майже не заходить – тоді робочий день може тривати до глибокої ночі.
Робота залежить і від сезону. У весняно-літній період відбір проб бактеріо-, фіто- та зоопланктону морської води, а також прісноводних озер на окремих островах проводиться частіше, ніж у зимовий. І водночас ми встигаємо проводити онлайн-зустрічі – зі студентами, школярами, брати участь у семінарах, конференціях. Вихідних у звичному розумінні тут немає. Деякі проби треба відбирати щодня, інші – раз на тиждень чи місяць. Іноді буває, що робота припадає на свята – на Святвечір чи Великдень: природа не підлаштовується під календар, тому й ми не можемо собі дозволити відпочивати, коли потрібно виконувати завдання.
Останнім часом популярності набуває туризм в Антарктиду. Люди витрачають чималі гроші, щоб на власні очі побачити безкрайні білі простори і звичайно ж – пінгвінів. Як впливає на екологічний стан Антарктиди такий вид розваг і чи часто туристи прибувають до острова Галіндез?
Є. С.: Дійсно, з кожним роком із розвитком логістики потрапити до Антарктики стає все простіше, хоча ціна за таку мандрівку – немаленька. В туристичний сезон сюди постійно припливають яхти, великі туристичні судна з кількома сотнями пасажирів. З одного боку це чудово, адже більше людей можуть отримати неймовірні враження від споглядання краси материка. З іншого ж боку – і справді дуже важливо не нашкодити і пам’ятати, що люди в Антарктиці – просто гості, які не мають права ніяким чином впливати на тутешні види тварин чи рослин.
Т. П.: Негативною стороною туризму в Антарктику є локальне непокоєння птахів і ссавців, що впливає на їхню поведінку. Люди, а їх тут справді буває чимало (лише у сезон 2023-24 року до Антарктики прибуло 122 тис. відвідувачів) витоптують рослинність, створюють ризики занесення нехарактерних для регіону організмів. Для запобігання шкоді тут діють обов’язкові правила перебування, зокрема й щодо дотримання дистанції з тваринами, затверджені ліміти туристичних груп та лише певні дозволені маршрути.
Ми часто маємо нагоду спілкуватися з туристами і завжди використовуємо її для того, аби розповідати людям зі всього світу про Україну. Наша станція є своєрідною платформою в Антарктиці, яка популяризує новини про нашу країну, говорить про війну, українських захисників і наш народ.
Знаємо, що деякі науковці, які побували в Українських антарктичних експедиціях, сьогодні захищають Україну в ЗСУ. Чи вдається підтримувати з ними зв’язок?
Т. П.: Понад три десятки зимівників, які свого часу брали участь в українських антарктичних експедиціях, нині служать у лавах ЗСУ та боронять Україну від агресора. У нашій спільноті їх називають «бойовими пінгвінами». Ми комунікуємо, намагаємось постійно підтримувати їх і їхні підрозділи – організовуємо збори на конкретні потреби, проводимо антарктичні аукціони, екскурсії та інші заходи. До цієї допомоги долучилася практично вся Антарктична спільнота. Чимало ініціатив з підтримки наших бойових пінгвінів здійснюють різноманітні бренди, зокрема, нещодавно «Авіація Галичини» створила новий шеврон, частина коштів з продажу якого спрямована на підтримку наших полярників в ЗСУ. Закликаємо академічну спільноту, за змоги, також долучитися до підтримки «бойових пінгвінів».
А чи спілкуєтесь ви з науковцями з інших станцій? Є між вами якась співпраця, чи кожен працює окремо над своїми завданнями?
Т. П.: Комунікуємо, але здебільшого тоді, коли є спільні наукові проєкти або логістичні потреби. Просто «для цікавості» відвідувати інші станції ми не можемо – передусім через відстані й питання безпеки. Наприклад, до найближчої американської станції Palmer близько 54 кілометрів. На перший погляд це небагато, але за антарктичними морськими мірками – чимала дистанція. Ми ж під час виїздів працюємо лише в межах радіозв’язку, щоб завжди можна було повідомити, що з нами все гаразд.
Звісно, ми спілкуємося дистанційно – через інтернет, електронні листи, іноді в межах спільних дослідницьких завдань. Наприклад, до нас приїжджали колеги з американської станції, а також британські науковці. Це відбувається частково завдяки українському науково-дослідному судну «Ноосфера», яке забезпечує не лише логістику нашої експедиції, а й допомагає іншим – зокрема, польській станції Arctowski. Так, коли почалося повномасштабне вторгнення, поляки відмовилися від послуг російських суден, і «Ноосфера» перебрала на себе частину їхнього забезпечення. Іноді нам доводиться бувати на інших суднах – з науковою цікавістю.
Та загалом кожна станція має свою зону відповідальності й працює автономно. Проте в Антарктиці є свої традиції дружньої комунікації. Наприклад, 21 червня ми всі відзначаємо Мідвінтер – свято антарктичної зими. Тоді ми надсилаємо листівки іншим станціям і отримуємо їх у відповідь від вчених з понад двадцяти країн. Це дуже теплий момент – своєрідний спосіб нагадати, що ми всі тут, на краю світу, працюємо задля спільної науки.
А як щодо міжнародних наукових досліджень? До яких проєктів зараз залучені Ви та станція «Академік Вернадський» загалом?
Є. С.: Україна бере участь у проєкті «POLARIN» через Національний антарктичний науковий центр, який закордонним вченим надає доступ до судна «Ноосфера» та станції «Академік Вернадський». Ця міжнародна ініціатива надає спільний доступ до інфраструктури полярних станцій, обсерваторій, архівів та суден, підтримує міждисциплінарні дослідження та навчання молодих учених.
Науковці станції залучені до міжнародного проєкту зі спостереження за пінгвінами, започаткованого 2016 року. В рамках досліджень вчені з семи країн встановили понад 50 камер у колоніях пінгвінів Антарктичного півострова та деяких островів, що дало змогу створити базу даних про їхню поведінку й успішність розмноження.
Беремо участь і в проєкті «EXPLORA», метою якого є виділення морських бактерій Південного океану, що можуть синтезувати корисні сполуки, наприклад антифризи чи антиоксиданти. Зразки відбирають в акваторії острова Галіндез, аналізують їхню ДНК та створюють базу перспективних мікроорганізмів. Проєкт реалізується спільно з 12 європейськими партнерами.
Т. П.: Серед інших міжнародних ініціатив, до яких залучені Національний антарктичний науковий центр і станція «Академік Вернадський» – проєкт PolarRES, який реалізовано задля отримання нової інформації про фізичні та хімічні процеси, пов’язані зі змінами клімату в Антарктиці та Арктиці. Дослідники вивчають, як динаміка атмосферних процесів, танення льодовиків, підвищення рівня океану впливають на формування регіонального полярного клімату. У дослідницькому консорціумі працюють представники 16 наукових організацій з різних країн світу. Також залучені до проєкту OCEAN:ICE, який оцінює вплив на Землю ключових процесів, які відбуваються на Антарктичному льодовиковому щиті та в Південному океані. Це, зокрема, підвищення рівня моря, формування глибоководних течій, зміни океанічної циркуляції та клімату.
Щодо змін клімату: безперечно, один рік – це дуже малий термін для оцінки, але, можливо, Ви помічаєте, якісь нові фактори, що вказують на такі зміни?
Т. П. : Зміни клімату – це не проблема останніх двох чи трьох років, вони тривають десятиріччями. Наша станція першочергово була створена як метеорологічна та геофізична обсерваторія і саме тут продовжуються непереривні спостереження ще з 50-х років минулого століття, на основі яких можна зробити висновок про підвищення середньорічної температури. За 80 років вона зросла майже на 4 градуси. Що цікаво, явище озонової діри також відкрили на нашій станції, коли вона ще належала Великій Британії. Сьогодні ситуація зі виснаженням озонового шару поступово покращується, за прогнозами, над Антарктикою він може повернутися до стану 1980-х приблизно до 2060 року.
Є С. : Зміни клімату можна побачити у тому, як територіально зміщуються популяції пінгвінів. На Західному узбережжі Антарктичного півострова зменшується чисельність пінгвінів Аделі, натомість Субантарктичний пінгвін поширюється на південь і їх чисельність зростає.
Новим свідченням потепління є те, що в березні 2024 року в районі станції було виявлено печіночника Marchantia berteroana – це вид рослини, який раніше тут не зустрічався. Поява нового виду може бути черговим підтвердженням потепління в регіоні, адже печіночники досить теплолюбні і раніше росли у значно сприятливіших для них регіонах морської Антарктики. Якщо ж нині вони поширилися неподалік Аргентинських островів, то це означає, що тепер цей регіон є сприятливим для їхнього розвитку.
Упродовж останніх років поблизу острова Галіндез, де розташована українська антарктична станція, спостерігається суттєве зниження кількості новонароджених тюленят Ведделла порівняно з показниками 15-20 років тому. Якщо раніше тут реєстрували понад 30 особин, то нині під час останніх експедицій зафіксовано менше десяти.
Ви згадували про спостереження за птахами. Якою є ситуація з колоніями пінгвінів поблизу станції?
Є. С. : Цікаво, що перші гнізда пінгвінів поблизу станції почали реєструвати у 2007 році, раніше їх тут не було. А тепер колонія досить велика: цьогоріч фіксуємо приблизно сім тисяч особин, і це ще без пташенят. Для острова Галіндез, площа якого менше одного квадратного кілометра, це дуже багато.
На острові Галіндез переважають субантарктичні пінгвіни. У 29-й експедиції кількість особин була трохи меншою – близько шести тисяч. Це пов’язано з погодними умовами: тоді протоки навколо станції були вкриті льодом відносно тривалий час, а без доступу до води пінгвіни не можуть добувати їжу.
Що найцікавішого і найбільш пам’ятного з Вами трапилося за час перебування в Антарктиці загалом?
Є. С.: Уперше побачити антарктичних тюленів та китів – це ніби відкрити живу книгу океану. У такі миті особливо відчувається гармонія між холодною суворістю південних широт і багатством життя, яке їх наповнює. Ці зустрічі нагадують про силу та красу природи і вкотре для нас, біологів, підкреслюють значення цих тварин у структурі й функціонуванні антарктичних екосистем.
Т. П. : Найбільше мене вразила різноманітність місць, де ми працюємо навколо станції «Академік Вернадський». Кожен острів має свою особливість: десь гніздиться багато одних видів птахів, десь – інших, а деінде зосереджено прісноводні озера з власним світом мікроорганізмів, рослин і тварин, які також є об’єктами наших досліджень. Дуже запам’яталися й прибережні гроти та скельні утворення, які в теплий період виглядають надзвичайно мальовничо. Зі зміною сезонів усе тут змінюється: тане сніг, зеленіє мох, птахи будують гнізда й з’являються перші пташенята. Це створює відчуття постійної динаміки, ніби Антарктида щоразу відкриває нову грань свого життя. І спостерігати це безпосередньо – справді найбільш пам’ятний досвід для кожної людини, а не лише для дослідника.
Сподіваємось, що багато пам’ятних подій нас чекає ще попереду, оскільки з кожним днем наближається антарктичне літо…