27 березня 2026 року у Львівському університеті відбулася Урочиста академія, присвячена 90-річчю від дня народження Михайла Осадчого. Захід організував факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, аби вшанувати пам’ять видатного викладача, письменника та дисидента, чия доля стала символом інтелектуального спротиву радянській системі.
Постать Михайла Григоровича Осадчого посідає особливе місце в історії українського спротиву. Його професійний шлях на факультеті журналістики розпочався ще у 1960-х роках, проте був перерваний арештами за «антирадянську агітацію та пропаганду». Провівши загалом понад 10 років у таборах та на засланні, Михайло Осадчий став одним із найгучніших голосів шістдесятництва. Його автобіографічна повість «Більмо», написана за завісою радянської цензури, стала світовим бестселером і була перекладена десятками мов, відкривши міжнародній спільноті правду про репресії в Україні. Окрім літературної творчості, він стояв біля витоків «Українського вісника» – головного майданчика тогочасного самвидаву. Для факультету журналістики Михайло Осадчий є символом професійної незламності та етичного орієнтиру. Сьогодні спадщина Осадчого, від поетичних збірок до публіцистичних розслідувань, слугує фундаментом для виховання нових поколінь медійників.
Академія розпочалася зі вступного слова декана факультету Марʼяна Лозинського: «Українці століттями утверджували своє життя як найвищу цінність. Жоден народ світу не зазнав такого переслідування – і фізичного, й інтелектуального. Свобода слова є фундаментальною основою демократії. Чимало наших істориків, науковців, політиків та релігійних діячів присвятили своє життя незалежності України. Наше найважливіше завдання сьогодні – передати пам’ять про ці постаті наймолодшій частині нашої аудиторії. Ми маємо пам’ятати, чому саме Михайло Осадчий є тим орієнтиром, на якому тримається наша ідентичність».
Центральною частиною події став формат живого діалогу за круглим столом. Запрошені спікери, почесні гості та викладачі факультету почергово брали слово, перетворюючи академію на колорит спогадів. Кожен із виступів був спробою осмислити інтелектуальну спадщину Михайла Осадчого, особливо через призму особистого досвіду спілкування з ним.
Емоційний акцент зустрічі поставив Ярослав Кендзьор – громадський діяч та колишній народний депутат України. Як людина, що особисто зустрічала Осадчого з заслання, він поділився унікальними документальними свідченнями. Присутнім представили ексклюзивні фрагменти відеохроніки, на яких зафіксовано Михайла Осадчого: його голос, жести та роздуми. Ці архівні кадри дозволили аудиторії, особливо першокурсникам, вийти за межі сухих біографічних довідок і побачити в дисиденті живу, незламну людину.
Ярослав Кендзьор повернув присутніх своєю розповіддю у 1960-ті, коли Михайло Григорович був молодим викладачем і заступником секретаря партійної організації факультету, але водночас – «своєю людиною» у колі бунтарів.
«Я прийшов на квартиру до Михайла Гориня, де мали слухати недруковані поезії Василя Симоненка. Дивлюся – а там мій викладач, партійний секретар Осадчий! Я розгубився, а він підійшов, взяв за плече і каже: «Ярославе, заспокойся. Михайло – то наш чоловік». Саме тоді ми познайомилися ближче», – згадував пан Ярослав.
Доцентка кафедри української преси Галина Яценко закликала студентів пишатися тим, що вони ходять тими ж коридорами, якими ходив Михайло Осадчий – постать, визнана світом. Вона нагадала вражаючі факти: у 1978 році українська діаспора присудила Михайлові Осадчому літературну премію імені Івана Франка, у 1976 році Коледж Христа у Ліверпулі посадив дерево на честь Осадчого, а у 1992 році Міжнародний біографічний центр у Кембриджі визнав його «Людиною ХХ століття».
Проте за цим визнанням стояв шлях страждань: 9 років арешту, 3 роки заслання, побиття рідних та 39 днів голодування. Галина Яценко зацитувала протоколи допитів, де Михайло Осадчий демонстрував небачену витримку. Навіть під тиском він залишався високоморальним.
Постать Михайла Осадчого – це нагадування кожному, що журналістика починається з характеру. Сьогодні, студенти-медійники несуть із собою розуміння того, що бути українським журналістом – це спадщина, за яку сплачено роками заслань. Михайло Григорович залишив сучаснім молодим фахівцям у спадок високу планку професійної гідності. Його життя вчить головному: можна відібрати свободу пересування, але неможливо відібрати свободу думати, писати та бути вірним своєму народові.
