Відбулося засідання міждисциплінарного наукового франкознавчого семінару «Перехресні стежки»

31 січня 2023 року у Львівському національному університеті імені Івана Франка відбулося чергове засідання щомісячного наукового франкознавчого семінару «Перехресні стежки». Семінар проходив у змішаному форматі: у головному корпусі Львівського університету та на платформі ZOOM.

Семінар «Перехресні стежки» має свою тривалу історію і був започаткований в Інституті франкознавства Львівського університету 1997 року з ініціативи відомої франкознавиці Лариси Бондар. У теперішній період протистояння російській агресії та активного діалогу з цивілізованим світом постать Івана Франка є як ніколи актуальною, тому франківський семінар став особливо важливою платформою для наукової співпраці та діалогу.

Цього разу у рамках семінару із доповіддю на тему «Наше все життя війна є…»: символічний капітал Івана Франка як об’єкт боротьби» виступив кандидат історичних наук, заступник директора з наукової роботи Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка Ігор Медвідь. Він охарактеризував різні образи Івана Франка, які творилися тими чи іншими спільнотами, починаючи від смерті письменника й до сьогодення, розповів про їхнє функціонування, модифікації та конкуренцію, а також окреслив роль, яку вони відігравали у конструюванні ідентичності цих груп.

Захід розпочався з вітального слова директорки Інституту франкознавства Львівського університету та доцентки кафедри української преси факультету журналістики Наталії Тихолоз. Вона подякувала організаторам, завдяки співпраці яких проходить таке наукове зібрання, а також розповіла про актуальність теми семінару та його міждисциплінарний характер. «Думаю, що тема семінару буде дуже актуальною, буде на часі, а означення «міждисциплінарний», яке ми вирішили додати до назви заходу, відповідатиме універсальності генія самого Франка та універсальності нашого Університету. Сподіваюся, що сьогоднішня наша зустріч стане гарним прикладом для подальшого розвитку й для поглиблення нашої міжінституційної та міждисциплінарної співпраці», – зазначила Наталія Тихолоз, після чого надала слово доповідачеві.

Ігор Медвідь розпочав свій виступ із визначення поняття «символічного капіталу», яке є ключовим для розуміння теми доповіді. Так, він зазначив, що у своєму дослідженні оперував поняттям символічного капіталу як певного семантичного ресурсу, певного смислового навантаження, яке становить цінність для суспільства загалом або для широкої групи людей, надаючи носіям цього символічного капіталу різних форм авторитету, наприклад, інтелектуального, політичного, соціального тощо. Далі йшлося про те, чому людина прагне бути частиною групи, про те, як ці групи по-різному осмислюють ті або інші образи та використовують різноманітні символи задля  смислового, візуального чи мовленнєвого засобу вираження власної ідентичності, та про те, як окремі постаті можуть ставати символами груп та їхньої ідентичності.

Надалі Ігор Медвідь перейшов до характеристики образів Франка у рецепції різних суспільних груп. «Велике розмаїття Франкових образів пов’язане з тим, що сам Франко еволюціонував упродовж свого життя, як властиво будь-якій людині. Так, група, яка має певну ідентичність, бере Франка за певний символ і говорить не стільки про самого Франка, скільки про себе через Франка, вибирає в ньому те, що їй імпонує, і передає це у вигляді різних смислових навантажень», – пояснив він і додав, що у своєму дослідженні опирався лише на образи, які сформувалися вже після смерті письменника, адже саме після смерті будь-яка постать краще надається до міфотворчості та символізації.

Насамперед доповідач окреслив критичне сприйняття образу Івана Франка у дискурсі націоналістів на чолі з Дмитром Донцовим та латинників на чолі з Осипом Назаруком. «Донцов і його група у «Вістнику» писали, що Франко перебував під впливом Драгоманова, а отже, йому були властиві раціоналізм, гуманізм, матеріалізм, тобто ті речі, які ця група засуджувала і яким протиставляла «нову людину» – людину волюнтаристську, яка фанатично віддана своїй ідеї, не піддається сумнівам, роздумуванням, не шукає підводних каменів. Група ж «Нової зорі» на чолі з Назаруком головну перешкоду вбачала у вільнодумстві Франка та його неоднозначних релігійних поглядах. Вони взяли образ Франка 80-х років і зафіксували його, так, наче він не змінювався і не змінював своїх поглядів упродовж життя», – розповів Ігор Антонович.

По-іншому осмислювали образ Франка «восточники», які представляли його як особу віруючу, яка пережила певну еволюцію, що загалом більш відповідало реальному образові Франка. Ще однією групою, яка також вибудувала власний образ Франка, були протестанти. У їхніх часописах «Стяг» та «Віра і наука» він постає як справжній християнський борець.

Детально зупинився доповідач на характеристиці образу Франка у дискурсі лівого табору – радянофілів, соціал-демократів та соціал-радикалів. «У їхньому дискурсі ключовий акцент був на класовій парадигмі, парадигмі «визискувачі проти пригноблених», і Франко поставав як людина пригноблена, яку постійно цькували, намагалися задавити, він був борцем за захист прав пригноблених», – пояснив Ігор Медвідь.

«Праві» сили також підпорядковували образ Франка під своє світобачення. Для них Франко був українським Мойсеєм, національним пророком, лідером, який веде український народ. Вони акцентували на його еволюції від соціаліста до націоналіста, натомість тема віри була для них другорядною: вони лише підкреслювали, що Франко все-таки був людиною віруючою.

У часи СРСР народився новий образ Івана Франка. Його зображали як борця проти буржуазного націоналізму та уніатського клерикалізму, ретранслятора тих ідей, які намагалася насадити радянська влада. У той же час у діаспорі існував контрдискурс, у якому вибудовувався протилежний до радянського образ Франка.

Що ж до пострадянського періоду, то для нього характерним було явище загроженої ідентичності. «При радянській владі українці не могли говорити про свою історію, не було плюралізму думок, була травмована історична пам’ять, і це створило ефект пружини: спочатку ти не можеш говорити про свою історію, про своїх національних героїв, а тоді Союз розпадається, пружина вистрілює, і всім тепер хочеться порушувати ці теми, зокрема говорити про постать Франка, наголошувати, що він саме національний герой. Водночас досі існує загрожена ідентичність, що призводить до певної закритості, сакралізації та представлення Франка як мученика», – розповів Ігор Медвідь.

На противагу цьому образу згодом з’являється інший погляд на Франка, який поєднує в собі епатажність та нігілізм. Тут Франко стає антигероєм: його представляють як донжуана, зрадника і домашнього тирана, марнотратника, масона.

Насамкінець доповідач охарактеризував образ Франка, який побутує у сьогоденні. «Новий Франко є гармонійно розвиненою особистістю, модернізатором, інноватором, експериментатором, інтелектуалом, а не пропагандистом. Франко складний, а не простий, та водночас близький для нас, з ним хочеться піти на каву, обговорити нещодавно прочитану книжку, прогулятися парком», – сказав на закінчення Ігор Медвідь.

Доповідь завершилася дискусією, під час якої всі присутні мали можливість поставити питання доповідачеві та висловити свої міркування, пов’язані з аспектами рецепції Івана Франка та ролі його образу у формуванні ідентичності різних суспільних груп.

Додамо також, що перед науковим семінаром в Інституті франкознавства Львівського університету відбулася зустріч керівництва Інституту та адміністрації Університету.

Під час розмови йшлося про перспективи розвитку Інституту та налагодження тіснішої співпраці з факультетами та іншими структурними підрозділами Університету, а також провідними інституціями Львова та України. Упродовж зустрічі також обговорили питання актуалізації франкознавчих досліджень, залучення молоді до діяльності Інституту, удосконалення матеріально-технічної бази.

Упродовж зустрічі Ректор Володимир Мельник зазначив, що Інститут повинен розвиватися, відповідно реагуючи на виклики часу, у тому числі переймаючи досвід відомих франкознавців, залучаючи до роботи молодь та активізовуючи співпрацю з іншими франкознавчими інституціями. Наталя Тихолоз констатувала, що Інститут франкознавства завжди був епіцентром франкознавчої думки, гуртував навколо себе науковців, однак, на її думку, важливим є розуміння того, що Інститут має бути міждисциплінарним: хоч серце його є на філологічному факультеті, він має відповідати універсальності як самого Франка, так й Університету.

Світлини: Софії Сиванич та Юлії Гриценко Більше фото