Відійшов у Вічність декан історичного факультету, професор Степан Качараба

Вчора, 3 травня 2022 року, на 65-му році життя відійшов у Вічність декан історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, Заслужений професор Університету, доктор історичних наук, професор Степан Качараба.

Ім’я Степана Петровича відоме широкому колу громадськості й асоціюється із дослідженнями історії української еміґрації. Він – відомий український історик, автор понад півтори сотні наукових і навчально-методичних праць, зокрема декількох монографій. Запорукою наукових звершень ученого стали працьовитість, наполегливість, сила духу, впевненість у собі, відповідальність та принциповість, що поєднувалися з такими загальнолюдськими рисами, як почуття гідності, доброзичливість і порядність. Наукове сходження Степана Качараби пов’язане з історичним факультетом Львівського університету, де він пройшов шлях від лаборанта до декана факультету.

Перший період (1985–1990) – від закінчення історичного факультету Львівського університету до захисту кандидатської дисертації. Із серпня 1985 р. Степан Качараба почав працювати у Львівському університеті на посаді старшого лаборанта кафедри історії СРСР. Відповідальність і вміння працювати зі студентами не залишилися непоміченими і у вересні 1987 р. його за конкурсом обрали на посаду асистента тодішньої кафедри історії УРСР, котра від 1989 р. стала називатися кафедрою історії та етнографії України. Одночасно з викладацькою діяльністю в Університеті Степан Петрович працював штатним працівником (за сумісництвом) історичної секції Малої академії наук.

Формуванню наукового світогляду майбутнього вченого сприяли лекції, дослідження та особистий приклад професора, а протягом 1976–1994 рр. – декана історичного факультету Степана Макарчука (1930–2014). Саме Степан Арсентійович спонукав обдарованого випускника досліджувати проблеми української еміґрації зі Східної Галичини та Північної Буковини наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. У своїх спогадах він відзначав: «Я був науковим керівником Степана Петровича, тож знав його відповідальне ставлення до наукової праці й загалом до виконання службових обов’язків. Мої сподівання С. Качараба виправдав».

У 1990 р. Степан Качараба успішно захистив у Львівському університеті кандидатську дисертацію на тему «Українська трудова еміґрація із Східної Галичини і Північної Буковини наприкінці ХIХ – початку ХХ ст. (1890–1914 рр.)». Другий період (1990–1998) в науковій біографії Степана Качараби розпочався після захисту кандидатської дисертації і пов’язаний з активною педагогічною, науковою та адміністративною роботою. Упродовж 1990–1994 рр. він заступав посаду заступника декана історичного факультету. Одночасно молодий науковець працював асистентом на кафедрі історії та етнографії України, а від 1992 р. – на посаді доцента цієї ж кафедри (тоді ж отримав звання доцента).

Особливістю наукової праці того часу стала поступова деідеологізація історії, заповнення «білих плям» минулого та укладення нових програм для шкіл і вищих навчальних закладів. Роль львівських істориків у цій ділянці роботи годі переоцінити, позаяк, за визначенням Ярослава Дашкевича (1926–2010), профільне міністерство не мало виразного бачення навчання історії України у школах6. Тож, у найвідповідальніший час для історичної науки у 1990-х роках Степан Петрович став співавтором низки нових програм з історії України та всесвітньої історії для загальноосвітніх шкіл та вищих навчальних закладів.

На основі проведених наукових досліджень вчений розробив навчальні спецкурси для студентів, а саме «Українська еміґрація кінця ХІХ – початку ХХ ст.», «Сучасна українська діяспора», «Українці в світі». У 1992 р. С. Качараба видав дві частини текстів лекцій «Українська еміґрація зі Східної Галичини і Північної Буковини в кінці ХIХ – на початку ХХ ст.»9, а 1995 р. – монографію у співавторстві з Миколою Рожиком «Українська еміґрація (1890–1914 рр.). Еміґраційний рух зі Східної Галичини та Північної Буковини у 1890–1914 рр.». Праця мала помітний резонанс серед громадськості і не втратила свого наукового значення досі.

Третій період (1998–2008) асоціюється з керівництвом кафедрою історичного краєзнавства (до 2002 р. називалася кафедрою політичної історії), до творення якої Степан Петрович долучився з притаманною йому енергією. Відтак кафедра історичного краєзнавства стала першою і єдиною такого спрямування кафедрою в Україні. Разом з колегами С. Качараба розробляв теоретичні засади історичного краєзнавства, накресливши подальші вектори його розвитку.

У середині 1990-х років Степан Качараба розпочав працювати над докторською дисертацією, яку 2003 р. успішно захистив в   Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (рік по тому отримав вчене звання професора). Захисту передувала публікація ґрунтовної монографії «Еміґрація з Західної України», яка стала підсумком наукових пошуків вченого. Ці пошуки він проводив в архівах Польщі, Білорусі та, звісно, України. Науковий консультант професор С. Макарчук згадував: «Ще працюючи над своєю докторською дисертацією, я зауважив, що про еміґрацію до Першої світової війни писали І. Франко, А. Андрухович, згодом – А. Шлепаков, еміґрація ж міжвоєнного часу серйозно не вивчалась. Отже, запропонував тему, яку претендент у доктори прийняв, серйозно поставившись до її виконання. Так само читав, дещо критикував частини дисертації. Отже, цього науковця я проводив від аспіранта до професора. У мої старші роки він цього не забуває і є для мене свого роду ще одним приятелем і другом з молодшого покоління…».

Четвертий період (від 2008 р.) пов’язаний із завідуванням кафедрою нової та новітньої історії зарубіжних країн і роботою на посаді декана факультету. Більшість попередніх досліджень Степана Качараби заторкували українську проблематику в контексті світової історії, до того ж докторська дисертація була захищена за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. Спільно із працівниками кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн учений підготував програму з курсу «Новітня історія країн Західної Европи і Америки (1918 – початок ХХІ ст.)», став співавтором рекомендованого Міністерством освіти і науки України посібника з історії країн Західної Европи та Північної Америки Нового часу (кінець XV – початок ХІХ ст.) та практикуму з історії Західної Европи та Америки другої половини ХХ – початку ХХІ ст. У лютому 2019 року Степан Качараба очолив історичний факультет Львівського університету.

Загалом, у центрі наукових досліджень Степана Петровича перебували й проблеми еміґрації, серед яких виділимо декілька ключових проблем. Отже, одним із аспектів досліджень вченого був перебіг еміґрації з окремих воєводств і повітів Західної України. Іншим важливим аспектом досліджень стали напрями (географія) трудової і сезонної еміґрації із західноукраїнських земель. Професор Степан Качараба багато уваги і зусиль приділяв вишколу педагогічних і наукових кадрів. Під його керівництвом десятеро аспірантів захистили кандидатські дисертації з актуальних проблем історії України та всесвітньої історії. Результати досліджень Степана Петровича були відзначені ученими і громадськістю. Визнанням істотного значення наукових розробок професора Степана Качараби для розвитку історичної науки стало його відзначення Нагрудним знаком «За наукові досягнення» (2008), почесним званням «Заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка» (2017).

Смерть професора Степана Качараби є непоправною втратою для української історичної науки. У глибокій скорботі низько схиляємо голови і розділяємо разом із родиною, друзями, колегами та учнями Степана Петровича невимовний біль утрати.

Пам’ять про Нього вічно житиме у наших серцях.