Велике свято Покрови Пресвятої Богородиці та День Захисників і Захисниць України 1 жовтня 2024 року студенти і викладачі факультету педагогічної освіти Львівського національного університету імені Івана Франка провели справді змістовно і душевно.
Роздумами і переживаннями, якими живуть в непрості бойові будні наші Захисники і Захисниці на фронтах війни з росією, з присутніми поділилися ветеран російсько-української війни, журналіст, телерадіоведучий ТРК Перший Західний Віктор Біщук, який у 2022-2023 рр. воював солдатом у складі 103 бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького, ветеранка АТО, а зараз вдруге діюча військовослужбовиця, медикиня бойового батальйону з досвідом служби на посаді офіцера-психолога бойової частини, учасниця боїв в районі Куп’янська і Покровська, письменниця, авторка кількох збірок есе про будні війни Лідія Ільків та солдат 125 бригади Тероборони України, в минулому міжнародний громадський діяч, співорганізатор нової хвилі діаспори українців в Норвегії, волонтер для ЗСУ Роман Хмельницький, позивний «Рост». Багато повчального і оптимістичного з вірою в Перемогу вдалось почути від цих поважних гостей.
Так, у своїй короткій і змістовній розповіді Віктор Біщук провів цікаву паралель про особисту прихильність з молодості до фільмів про супергероїв. Та його бойові два роки переконливо засвідчили, що справжніми супергероями є не персонажі з фільмів, а ті сьогоднішні українські воїни різного віку і статусу, які залишили цивільне життя, власні справи і особисті плани, й стали на захист рідної України. Останні опитування, за словами ветерана, свідчать що більше 70% українців торкнулася війна: когось чекають, когось розшукують, про когось надіються, за багатьма сумують.
В його роздумах глибоко по-людськи прозвучала думка, що ніде так не відчуваєш себе в історії як на війні і розумієш, що маєш гідний обов’язок продовжувати справу дідів і батьків, які захищали свій народ від завойовників. Не завжди світ розумів і підтримував нас, про що красномовно складено у поезії Олександара Олеся «Пам’ятай» (Європа мовчала), та тепер весь цивілізований демократичний світ з нами, підтримує, допомагає і тому нам випала нагода довершити ту визвольну борню, якій присвятили себе багато поколінь українців.
Наша плата у цій війні велика. Достатньо промовистими фактами, за розповідями Віктора Біщука, є те, що в Донецькій області, де проживало більше 4,5 млн населення тепер не залишилося жодної уцілілої школи, а в селі Парасковіївка під Бахмутом в школі, в час боїв ми бачили під партами дитячі шкільні пенали, альбоми, зошити, а на шкільній дошці напис: «24 лютого. Класна робота» – написано наперед вчора. На теперішній час від цього села нічого не залишилось. В районах бойових дій нам доводилось бачити молоденьких хлопчаків, в яких обличчя неприродньо зеленкуваті. Виявляється це від того, що з дня у день вони перебувають в підвалах, ховаючись від обстрілів і виходять на одну годину наверх, щоб зварити їсти на вогні. Ось що таке ця війна.
На завершення виступу з уст воїна Віктора Біщука прозвучав заклик придивлятись до тих, хто тут, з нами поруч, бо часто з нами рядом проходять ті, кого він називав би справжніми героями: важливо їх не проминати, підтримати добрим словом, вдячним поглядом, бо завдяки їх жертовності ми маємо можливість вчитись, працювати, думати про майбутнє. Ми є нацією героїв.
З уст іншого поважного гостя Романа Хмельницького зал почув багато життєвих буднів теперішніх воїнів: як думають, чого потребує воїнство, про що мріє, якими є краї і люди в тих місцях, де зараз пролягає лінія фронту.
Цікавим був приклад про молоду дівчинку його бойового підрозділу з позивним «Циганча» імʼя Марічка, яка і віку лиш близько 21 року, і на зріст маленька, а за собою вміє постояти, і так трусить ворогів «як має бути». Від Романа почули і про проблемні питання вікових відносин в колективах, що є природньо, оскільки поруч знаходяться і старші чоловіки різного віку, професій, життєвого досвіду, і молоді, та навіть зовсім юні хлопці, що чи не вперше зіткнулись з неймовірними і непередбачуваними часто нелюдськими випробуваннями війни і фронтового побуту.
В словах військового Романа прозвучали й переконливі заклики про надзвичайно очікувану і повсякчас сильно необхідну допомогу армії від суспільства, без якої воїнство просто не зможе належно робити свою справу.
Побажання студентам, як майбутнім педагогам були прості і прозорі: належним чином готувати себе до великої справи формування нового покоління українців, передати їм весь той величний героїзм, який звершують нинішні Захисники.
Завершував зустріч виступ неймовірно цікавої особи, справжньої Берегині Лідії Ільків. Розпочала вона із того, що дійсно, як звучало з уст побратимів, ніхто з українців не є сьогодні в безпеці, ні там на фронтах, ні тут у віддалених тилових краях. Свідченням цього є тяжкий день 4 вересня цього року, коли Львів втратив прекрасну сімʼю – маму і трьох донечок. Ця війна знищила вщент багато-багато красивих міст України. Згадувала ще з часів служби в АТО красоту і багатство людьми козацької перлини Донбасу, прекрасні міста Бахмут, Куп’янськ, яких зараз вже фактично нема.
Говорила Лідія й про інші міста, в яких вона не бачила нікого з дітей, дівчат, тільки військові. Доводилось бачити хлопців, які старіють на очах, які отримував дві похоронки і лиш тоді вперше їхав у відпустку. Великий відсоток і тих, хто був вишуканим потенціалом Воїнів вихідців ще з майдану вже полягли з 2022 року як герої.
Та багато болісних тем все ж не може затулити нашу світлу віру у Перемогу. Вчені вже також доводять, що переможе країна, яка буде мати більший відсоток суспільної солідарності, а в нас попри все він є .
Україна переможе! Сьогодні в святковий день говоримо і про поезію…, про любов…, про майбутнє – в нас буде майбутнє я це чула і бачила серед дітей, як вони виховані. Студентам Лідія Ільків побажала правильної життєвої стежки і пам’ятати, що ми – спадкоємці козацького роду.
Особливо променистим було музичне привітання гостей і присутніх від незрячої студентки факультету міжнародних відносин Каріни Солод яка, як сказав декан факультету Дмитро Герцюк при її представленні, Вас не бачить, але чує серцем і душею. Студентський ансамбль факультету під орудою Ігоря Бущака величним співом завершив відзначення Дня Захисників і Захисниць України.
