Львівському університету – 360!

2021 рік – ювілейний для Львівського національного університету імені Івана Франка. А кожен ювілей Університету – це свято багатьох сотень учених, які своїми здобутками примножували і примножують його славу й високе реноме, тисяч студентів, якими завжди пишається Університет, сотень тисяч випускників, які заклали основи сучасного обличчя Львівського університету як однієї з найпривабливіших та найупізнаваніших науково-освітніх інституцій України. Львівський університет завжди був і залишатиметься символом утвердження цінності свободи, моральності та боротьби за українськість, зміцнення ідеалів і принципів національно-культурної ідентичності українців. Наша Alma Mater щоденно утверджує свою головну місію – служіння науці та українському народові, збагачення світу знаннями, творення гармонії академічної свободи, зміцнення засад демократичності та відкритості як визначальних принципів організації життєдіяльності Університету.

Непростим було становлення Львівського університету, історію якого творили науковці численних епох, різних культурних традицій, різних суспільно-політичних поглядів. Однак уже понад три з половиною століття у Львівському університеті провідні вчені відкривають таємниці фундаментальних наук, формують новаторські педагогічні ідеї. Тут працюють одні з найкращих науковців, адже Університет завжди був доброю школою професійних кадрів.

Серед випускників нашої Alma Mater – відомі науковці, політики та громадські діячі. Тут блискуче виступив із габілітаційною лекцією Іван Франко. Звідси Михайло Грушевський репрезентував свою схему розвитку національної історії. Свого часу тут навчалися автор музики державного гімну України отець Михайло Вербицький, режисер, засновник театру «Березіль» Лесь Курбас, адвокат і письменник Андрій Чайковський, один з найвидатніших українських поетів ХХ століття Богдан-Ігор Антонич, учасниця стрілецького руху, а згодом знана науковиця Олена Степанів, основоположник створення Української військової організації, організатор і перший керівник ОУН Євген Коновалець, очільник Західноукраїнської Народної Республіки Євген Петрушевич, патріарх Української греко-католицької церкви Йосиф Сліпий, фундатор дослідження геноциду Рафал Лемкін, один із авторів концепції прав людини Герш Лаутерпахт, знаний фантаст Станіслав Лем, філософ Роман Інґарден, реформатор української освіти, багаторічний ректор Університету Іван Вакарчук… І цей перелік далеко не повний.

Львівський університет – один з найдавніших закладів вищої освіти  у Європі – засновано 20 січня 1661 року привілеєм польського короля Яна Казимира. Диплом надавав єзуїтській колегії у Львові «гідність академії і титул університету» з правом викладання усіх тогочасних дисциплін, присудження вчених ступенів бакалавра, ліценціата, магістра і доктора. Незважаючи на те, що друга половина ХVІІ століття була періодом економічного занепаду Речі Посполитої, а водночас – політичної кризи в державі, обсяг і рівень викладання у Львівській єзуїтській академії перебував на рівні з іншими тогочасними університетами. У XVIII столітті українці складали значну кількість студентів академії, близько 30%, і це були зазвичай ченці-василіани. У 1723 році студентом Львівського університету став вихованець Києво-Могилянської академії Василь Григорович-Барський, згодом відомий мандрівник і письменник. Навчалися у Львівському університеті й студенти із Західної Європи. Навчальний заклад припинив діяльність у вересні 1773 року.

У 1772 році внаслідок першого поділу Польщі Галичина увійшла до складу багатонаціональної Австрійської імперії. Разом з частиною польських земель зазначені терени виокремили в коронний край – «королівство Галіції і Лодомерії (Володимирії)» з центром у Львові. Проведення реформи освіти імператор Йосиф ІІ вбачав зокрема у заснуванні університетів.  21 жовтня 1784 року Йосиф ІІ видав диплом про заснування у Львові Університету на базі наявних навчальних закладів. Від цього часу Львівський університет стає світською державною установою з чотирма класичними факультетами: філософії, теології, права та медицини.

Важливою сторінкою в історії Університету є те, що у 1787–1809 роках у його складі функціонував «Studium Ruthenum» («Провізоричний науковий інститут в руській мові»), більш відомий як «Руський інститут», у якому готували греко-католицьких священників (навчання проводили українською (церковнослов’янською) мовою). Антін Ангелович, Петро Лодій, Модест Гриневецький – відомі українські вчені, які передавали свої знання та досвід  тогочасним студентам.

Унаслідок зміни зовнішньополітичної ситуації й різкого погіршення економічного стану імперії Львівський університет закрили, натомість у 1805–1817 роках місце Університету зайняв ліцей. Проте після 12-річної вимушеної перерви Університет було відновлено. Акт про заснування Університету імператор Франц І підписав 7 серпня 1817 року, а інавгурація Університету відбулася 4 жовтня 1817 року. Упродовж 1817–1918 років Університет мав назву «Universitas Franciscea».

У першій половині ХІХ століття у Центрально-Східній Європі поширювалися ідеї романтизму, які створювали передумови національного відродження народів імперії. Відомими просвітниками та «будителями» національної свідомості українців на початку ХІХ століття були студенти Університету, ініціатори створення «Руської Трійці» – Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький.

«Весна народів» 1848 року започаткувала епоху змагань українців та поляків за мову навчання в Університеті. Народне повстання 1 і 2 листопада 1848 року у Львові було важливою складовою революції 1848 року в Галичині та в Австрії загалом. Академічна спільнота Львівського університету завжди мала принципову громадянську позицію, спрямовану на обстоювання національних інтересів, відтак за підписом учених видали відозву, яка засуджувала панщину як пережиток і говорила про потребу її скасування. На зразок Відня студенти у Львівському університеті організували Студентський легіон, чисельністю до 1200 осіб, який проіснував 8 місяців. Під час обстрілу університетського будинку в листопаді 1848 року його приміщення було майже повністю знищено.

Знаковим для Університету став той факт, що 14 жовтня 1875 року на філософський факультет Львівського університету року записався Іван Франко, який планував студіювати тут класичну філологію та українську мову і літературу. Проте у червні 1877 року його заарештували за «поширення та пропаганду комуністичних ідей та поширення книг соціалістичного та революційного змісту». 1893 року у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста Ватрослава Яґича Іван Франко захистив дисертацію й отримав ступінь доктора філософії з відзнакою. 22 березня 1895 року Іван Франко таки повернувся до Львівського університету і прочитав там свою габілітаційну лекцію, однак працювати в Університеті Франкові так і не судилося.

З Львівським університетом пов’язана доля ще одного відомого українця – Михайла Грушевського, який у 1894 році очолив новостворену Кафедру всесвітньої історії з особливою увагою до Східної Європи і руської мови викладання. Автор 10-томної «Історії України-Руси», голова НТШ, майбутній Президент УНР двадцять років свого життя присвятив Львівському університету, будучи для української молоді взірцем свідомого інтелігента.

Професори Львівського університету зробили вагомий внесок у розвиток світової науки. Зокрема, професор анатомії і фізіології Юліус Планнер став першовідкривачем рідких кристалів. Професор теоретичної фізики Мар’ян Смолуховський розробив теорію стрибка температури біля твердої поверхні для розріджених газів. Праці вченого початку ХХ століття з теорії флуктуацій та броунівського руху, поряд із працями Альберта Айнштайна є одними з основних у цій галузі науки. В австрійський період закладено основи колекцій численних музеїв Львівського університету, зокрема, Мінералогічного та Зоологічного. Їх заснували на базі Кабінету натуральної історії геолог Генрик Лобажевський і зоолог Бенедикт Дибовський. Професор Рудольф Вайґль відкрив вакцину проти тифу, а 1948 року учений був серед номінантів на здобуття Нобелівської премії з медицини та фізіології. Досі важливе значення в біології має загальна схема гліколізу, яку розробив професор біохімії Якуб Парнас.

Однією з найтрагічніших сторінок нашої історії є боротьба за національний університет у Львові на зламі ХІХ–ХХ століть, наслідком якої стали скалічені долі як українців, так і поляків. Тоді у 1910 році під час протистояння загинув український студент Адам Коцко, фатальна смерть якого назавжди залишиться символом боротьби українців за власний університет та утвердження цінності свободи.

У 1919–1939 роках Університет носив ім’я Яна Казимира і за кількістю студентів був одним із найбільших у Польщі. Саме у цей період в 1923 році Університетові передали приміщення колишнього Галицького сейму, яке сьогодні є його головним корпусом.

У 2021 році виповнюється 100 років з часу заснування Українського таємного університету у Львові. Професорами цього освітнього феномену у Львові були видатні українські вчені: психолог Степан Балей, літературознавці Михайло Возняк, Кирило Студинський і Василь Щурат, фольклорист Філарет Колесса, історики Мирон Кордуба та Іван Крип’якевич, математики Володимир Левицький та Микола Чайковський, юристи Володимир Вергановський, Євген Давидяк, Володимир Охримович, Микола Чубатий, медик Мар’ян Панчишин, антрополог Іван Раковський та інші. Згодом більшість з них стали професорами Львівського державного університету імені Івана Франка, частина з них емігрувала.

Після приєднання Західної України до Радянської України Львівський університет Яна Казимира перейменували на Львівський державний університет. Президія Верховної Ради УРСР Указом від 8 січня 1940 року надала Львівському університету ім’я Івана Франка. Змінювалися факультети Університету, навчальні плани і програми – за зразком радянських. Ліквідували теологічний факультет, а медичний – виокремили і на його базі створили медичний інститут. В Університеті почали працювати п’ять факультетів: історичний, юридичний, філологічний, фізико-математичний, природничий, на яких у цей період навчалося близько 2000 студентів. Відкрито нові кафедри, відділ заочного навчання, аспірантуру.

З нападом Німеччини на Радянський Союз і вторгненням у червні 1941 року німецьких військ у Львів навчання в Університеті припинилося. Після трирічної вимушеної перерви 15 жовтня 1944 року навчальний процес було відновлено. Незважаючи на тогочасну ідеологію Університет ставав провідним навчально-науковим центром, відомим у світі. Було закладено основи сучасних наукових напрямів. Значно розвивалася науково-технічна та матеріальна база. Було обладнано чимало лабораторій, збудовано гуртожитки, відкрито спортивний комплекс. Талановиті студенти і працівники створили численні колективи художньої самодіяльності. Сприяли цьому і керівники Університету – ректори Євген Лазаренко, Микола Максимович та інші.

Дух вільного Університету з новою силою постав зі здобуттям Незалежності України та першими в історії Університету демократичними виборами ректора. 29 березня 1990 року Конференція трудового колективу Університету, на пропозицію Студентського братства, ухвалила рішення підняти національний прапор над головною будівлею Університету. На зламі ХХ–ХХІ століть справдилися пророчі слова Михайла Грушевського: «У Львові, столиці Галицької Руси, в центрі національного, культурного життя в першій лінії мусить бути задоволена потреба українсько-руського народу. Львівський університет належиться русинам!». Втім, лише з проголошенням Незалежності України у серпні 1991 р. ідею створення національного університету у Львові реалізовано остаточно.

Знаменним для Університету став 1999 рік, адже саме тоді, 11 жовтня 1999 року, Указом Президента України за № 1311/99, «враховуючи значний внесок Львівського державного університету імені Івана Франка у підготовку висококваліфікованих фахівців та розвиток науки», йому надано «статус «національного».

Львівський університет завжди славився традиціями студентського руху національно-державницького спрямування. Львівська молодь у перших рядах відроджувала українську державність у дні Листопадового зриву 1918 року, боронила національну ідею в лавах Січових стрільців, Української Галицької Армії. Студентство відіграло вагому роль у формуванні Української повстанської армії у період Другої світової війни, природно обстоюючи потребу рівноправного державного статусу серед інших народів. Потужно ініціювали рух шістдесятників Іван Гель, Михайло Осадчий, Михайло і Богдан Горині, Ірина та Ігор Калинці.

Наша патріотична молодь неодноразово змінювала хід історії: обороняючи ідеали державотворчих прагнень української нації, вони стояли на сторожі свободи, гідності та справедливості у період трьох революцій – Революції на граніті, Помаранчевої Революції та Революції Гідності. Студенти, викладачі та випускники Львівського університету поклали свої життя на вівтар свободи і демократії. Серед них – Ігор Костенко, Дмитро Чернявський, Богдан Сольчаник, Сергій Кемський, Володимир Жеребний, Степан Петрівський, Володимир Труш, Тарас Матвіїв… Пам’ятаючи подвиг наших Героїв, ми будуємо сильну й незалежну Україну, зміцнюємо віру в те, що наше майбутнє буде мирним.

Сьогодні Львівський університет є одним із найпрестижніших закладів вищої освіти не лише України, а й Центрально-Східної Європи. Недаремно елементом герба Університету є гасло, яке чи не найкраще відображає його головну ідею: «Patriae decori civibus educandis» («Освічені громадяни – окраса Батьківщини»), адже Університет був і залишається осередком національної освіти, науки та культури, де зростає майбутня інтелектуальна еліта Української Держави.

На 19 факультетах і в трьох коледжах Університету навчаються більше 20 тисяч студентів, понад шістсот п’ятдесят аспірантів та докторантів. У Львівському університеті здобувають освіту іноземні студенти та аспіранти із понад 30 країн світу. Освітній процес у Львівському національному університеті імені Івана Франка забезпечують понад 2 тисячі науково-педагогічних працівників та понад 200 наукових працівників Науково-дослідної частини. Для забезпечення належного функціонування факультетів і структурних підрозділів Університету залучено більше 2 тисяч осіб адміністративно-господарського та навчально-допоміжного персоналу.

Львівський національний університет імені Івана Франка славиться й науковими об’єктами, що становлять національне надбання України, а саме – відділом рукописних, стародрукованих та рідкісних книг Наукової бібліотеки Університету, Науково-дослідним комплексом апаратури для вивчення штучних небесних тіл ближнього космосу Астрономічної обсерваторії Університету, найстарішим в Україні Гербарієм (заснований 1783 року), Ботанічним садом, Науковими фондами та музейною експозицією Зоологічного музею, Колекцією культур мікроорганізмів-продуцентів антибіотиків.

Цікавим є те, що історія Наукової бібліотеки є давнішою за історію Університету, адже бібліотека була заснована 1608 року, як навчальна книгозбірня школи при єзуїтському колегіумі. Сьогодні Наукова бібліотека Львівського університету налічує понад 3 мільйони книг і обслуговує понад 40 тисяч читачів.

Свою оригінальну історію має й Зоологічний музей Університету, який засновано ще в 1784 році як Кабінет натуральної історії (Статусу Зоологічного музею набув 25 лютого 1885 року). Колекції музею охоплюють понад 180 тисяч експонатів, з яких близько 10 тисяч формують експозицію. Фонди музею представляють тваринний світ абсолютно всіх континентів та акваторій земної кулі.

Справжньою окрасою Університету є Ботанічний сад, який входить до складу природно-заповідного фонду України як об’єкт загальнодержавного значення. Основу його колекцій складають тропічні і субтропічні рослини, що розміщені у двох оранжерейних комплексах на території площею 2500 квадратних метрів.

Не менше загадок приховує Астрономічна обсерваторія Університету, яка цьогоріч також відзначає свій ювілей – 250 років від часу заснування. Сьогодні в структурі обсерваторії функціонують 4 наукові відділи – відділ фізики Сонця, відділ фізики зір і галактик, відділ релятивістської астрофізики і космології, відділ практичної астрономії та фізики ближнього космосу та два допоміжні – бібліотека та господарська група.

Упродовж останніх років Університет впевнено лідирує серед закладів вищої освіти України за кількістю поданих заяв абітурієнтів, займає високі позиції в українських та міжнародних рейтингах. Зокрема, ми входимо у першу трійку університетів України за рівнем цитованості у наукометричній базі Scopus та в першу трійку серед українських університетів у міжнародному рейтингу Universities Ranking.

Львівський університет вже понад три з половиною століття береже багаторічні академічні традиції національної освіти й науки, водночас формує нові принципи й стандарти сучасної європейської освіти. Університет сьогодні – це історія і класика, розвиток та інновації, відкритість і мобільність, поєднані з академічною відвагою та відповідальністю. До того ж Університет – це неповторні й унікальні особистості, які бережуть його минуле, творять його сучасність і закладають міцне підґрунтя для його перспективного майбутнього.