1 грудня 2022 року Дзеркальній залі Університету відбулося чергове засідання загальноуніверситетського наукового семінару «Філософія науки». Доповідачем заходу був професор кафедри класичної філології Львівського університету, відомий письменник Андрій Содомора, який представив свої напрацювання, об’єднані темою – «Бачити слово: образ і думка». У засіданні взяли участь науковці Університету та усі охочі, які мали змогу відвідати захід особисто або доєднатися до нього за допомогою онлайн-зв’язку.
Розпочав засідання семінару проректор з наукової роботи, академік НАН України, професор Роман Гладишевський. Окресливши тему зустрічі, проректор привітав усіх присутніх учасників і самого доповідача, який у перший день зими святкує свої уродини, а цьогоріч – ювілей. «Андрій Содомора не потребує представлення: його називають найвизначнішим перекладачем античних творів, невтомним співцем античності, який відкриває класику як вченим-філологам, так і широкому колу читачів. Він створив переклади понад сотні авторів і понад сотні тисяч віршованих рядків. У науковій спільноті Андрій Содомора відомий завдяки ґрунтовним працям у царині перекладознавства, літературознавства, а його художні твори, есеї та мемуари здатні причарувати навіть найвибагливішого читача. Я переконаний, що нинішній семінар покаже нам красу слова через образ і думку та залишить цікаві питання для обговорення», – наголосив Роман Євгенович.
Розпочинаючи свою доповідь, Андрій Содомора наголосив, що він «є філософом настільки, наскільки є філологом», а тему сьогоднішньої зустрічі також можна окреслити як «екранізацію слова». Так, під час свого виступу Андрій Оклександрович, за допомогою смислів, образів та тонких часово-просторових паралелей, зумів провести усіх присутніх в окремий вимір, де слово можна не лише чути, але й бачити.
Наскрізні нитки доповіді поєднувались у переплетіння пульсуючої мудрості українського народу та голосів античних мислителів. «Декотрі наші народні вислови і справді не поступаються високій класиці античності, чи принаймні є співзвучними», – пояснив Андрій Содомора. За його словами, притаманна українцям фраза «хліб і вода – нема голода» смислово поєднується із висловлюваннями давньогрецького філософа-матеріаліста Епікура, який вважав, що коли людина не голодна, не холодна, «не боляща», але в той же час сповнена якихось забаганок, то вона є хворою.
Також спільною для українців та мислителів античності є вислів: «Завше так не буде». Проте, за словами Андрія Содомори, існує принципова різниця у значенні: українці вкладають у цю фразу віру в те, що погане рано чи пізно закінчиться, а в античні часи люди наголошували, що вічним не може бути ані погане, ані добре.
В рамках розмови мовознавець створив образ слова «ностальгія», чим прикликав до Дзеркальної зали Університету відлуння морських хвиль, які супроводжували Одіссея шляхами до його Ітаки. Надалі Андрій Содомора екранізував фразу «снувати бесіду», витягуючи її у довгу нитку, на яку можна нанизати спільні думки, пояснив, що «дискусія» насправді є процесом розсіювання, подібно якому сонце розсіює мряку і хмари. «Сонце вносить ясність в макрокосмосі, а розум розсіює мряку у наших головах. Тому дискусія – це внесення ясності», – додав філолог. Час же, у баченні Андрія Содомори, це – кола, які розходять водою, коли кинути в неї камінь, або ж кола на зрізі дерева. До того ж, окрім зорових образів, для своїх екранізацій доповідач використав звуки та рухи. Тому час також вчувається, наприклад, у ляскоті батога і вловлюється у морганні.
Як пояснив Андрій Содомора, екранізувати можна не лише окремі слова чи словосполучення, але й уривки з поезії. Так, рядки з вірша Тараса Шевченка: «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами! Нащо стали на папері сумними рядами?..» також можна «побачити». Доповідач спостерігає у них, як зігнуті постаті йдуть проти вітру на білому снігу, що його уособлює папір. Звертаючись до ефемерних образів, Андрій Содомора не забував і про справжні деталі, аналізуючи те, як додаткова буква змінює значення і сенс слова. «Зауважте, як багато важить лише одна літера: дума – це тяглість, а думка – вже лет», – зауважив професор.
Так, в рамках розмови доповідач акцентував увагу й на питанні тяглості, зокрема – тяглості голосів великих мислителів, які долинають до нас крізь століття. Андрій Содомора підкреслив, що ми повинні усвідомлювати: духовний простір є єдиним. «Гомер тут, Шекспір тут, Шевченко та Франко тут, духовний простір об’єднує нас в єдиному «тут і тепер». Спостерігати цю тяглість думок, ідей та образів – це найбільша насолода», – зауважив філолог і пригадав, як свого часу мовознавець Михайло Білик писав, що нам ніколи не бракувало пориву, нам бракувало тяглості.
«Сьогодні ми врешті цю тяглість маємо. Ми поєднали героїчні традиції козацтва, Січових Стрільців, повстанців і наших воїнів. Є тяглість в закликах, тяглість у піснях. І саме ця тяглість є запорукою нашої перемоги», – підкреслив Андрій Содомора. Яскравою ілюстрацією тяглості традицій стала згадка доповідача про те, що свого часу козацькі старшини носили за халявами чоботів твори римських стоїків, а зараз на передовій російсько-української війни українські воїни часто читають античних філософів. Зокрема, нещодавно загиблий Герой нового часу Артем Димид на передовій мав біля себе листи Сенеки.
Повертаючись до мистецтва бачити слова, Андрій Содомора проекранізував присутнім термін «лекція», пояснивши, що той ввібрав в себе аудиторію, яка слухає, і людину, яка читає. В цьому контексті доповідач зазначив, що під час лекції існує три види тиші: тиша байдужа, тиша ворожа і тиша зацікавлена. «Лектор повинен боротися за третю тишу. Для цього має бути прокладена гуманітарна канва, навіть якщо мова йде про лекцію з точних чи природничих дисциплін. Якщо не буде гуманітарної канви – не буде пульсу життя, не буде зацікавленої тиші. Знання, які подані у гуманітарній канві, – виживають», – підкреслив Андрій Содомора і зауважив, що насправді є ще й четвертий різновид тиші – віртуальна.
Окреслюючи та екранізуючи слова, якими оперує нова технологічна доба, Андрій Содомора викристалізував думку, що не лише людина змінює технології, але й стрімкий розвиток технологій змінює людину. «Маємо пам’ятати, що набуваючи ми завжди втрачаємо», – акцентував Андрій Олександрович та пояснив, що для того, аби належно оцінити інноваційні зміни людства, треба ставити на терези те, що ми набули і те, що втратили.
А втрачаємо ми чимало – зокрема, вміння відчувати поезію світу. «Божий світ наснажує людину, а віртуальний виснажує», – підкреслив доповідач і за допомогою слова створив для присутніх образ води як дива, яке ми не помічаємо, набувши благ цивілізації. Андрій Олександрович пригадав, як колись воду набирали з криниці, її вагу відчували у відрі, чули її звук, а потім бачили воду під сонцем і дивувалися. «Дивитись і бачити – різне. Ми по-справжньому дивимось тоді, коли ми дивуємось», – наголосив Андрій Олександрович.
На завершення доповіді, Андрій Содомора окреслив присутнім слово «переклад» та поділився своїми думками, які стосуються нюансів цього плідного процесу. «Переклад можна окреслити фразою: «взяв – поклади на місце». І її можна трактувати двояко: покласти на місце те, що тобі не під силу, або ж покласти потрібне слово на потрібне місце», – пояснив філолог і додав, що перекладач має тонко відчувати межу того, що варто перекладати, а що має залишитись неперекладанним. «Якщо Діоген був в бочці, то ми українізуємо Діогена, а якщо Діоген був у пітосі, то ми залишаємо Діогена в Греції, а самі йдемо до нього. Те, яке слово обрати, може підказати перекладачу лише його власний досвід. Якщо ми перекладаємо абсолютно все, то залишаємось на поверхні і ніколи не рухаємось вглиб», – насамкінець поділився думками професор.
Опісля доповіді Андрія Содомору від імені Ректора і Ректорату привітав перший проректор Університету Андрій Гукалюк та вручив подяку «за вагомий внесок у розвиток української мови та культури, перекладацьку і літературну працю, багаторічну наукову та педагогічну діяльність, успіхи у навчанні і вихованні студентської молоді». «Я дякую, що своєю працею Ви привертаєте увагу до української мови. Сподіваюся, що вона буде розвиватися, адже мова є гарантією нашої перемоги», – додав Андрій Федорович.
До привітань Андрія Олександровича долучились й інші колеги, бажаючи йому творчої наснаги, натхнення та добра. Завершився науковий семінар плідною багатоаспектною дискусією, під час якої кожен охочий мав змогу поставити Андрію Содоморі запитання з царини філософії, філології, перекладознавства або тих понять, що перебувають водночас на межі усіх трьох сфер, які є близькими для Андрія Содомори.
Зокрема, учасники наукового семінару торкнулися надважливого питання – збереження кличного відмінка та дієслівного заклику в українській мові. «Кличний відмінок – наша душа, а дієслівний заклик є нашим духом. У кличному відмінку – українська енергетика, наше спілкування з природою: «неси мене, коню», «повій, вітре». А дієслівний заклик – голос громади («гуртуймося», «працюймо», «радіймо»), де немає наказових конструкцій. Спробуйте перекласти російською: «своє любім, чуже шануймо» – ви отримаєте громіздку та нечітку фразу, наповнену словами «давайте», що є непритаманним для української мови», – пояснив Андрій Содомора та додав: «те, що властиве мові народу – те властиве його історії».
