18 червня 2024 року в Інституті франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка відбулося чергове засідання Франківського щомісячного міждисциплінарного наукового семінару «Перехресні стежки», який уже традиційно відбувається у злагодженій співпраці з Інститутом Івана Франка НАН України та Львівським національним літературно-меморіальним музеєм Івана Франка («Домом Франка»). Доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури імені академіка Михайла Возняка, провідний фахівець Інституту франкознавства Львівського університету Валерій Корнійчук виступив із доповіддю «Учений каменярської снаги: до 100-ліття Івана Дорошенка».
Модераторка семінару, директорка Інституту франкознавства Наталя Тихолоз представила доповідача і зазначила, що засідання ювілейне, адже присвячене постаті вчителя Валерія Корнійчука та багатьох присутніх на семінарі викладачів, літературознавця, професора і колишнього декана філологічного факультету Львівського університету (1969–1973 рр.) Івана Дорошенка, 100 років від дня народження якого минуло в березні цього року.
Свій виступ Валерій Семенович розпочав із невеликого музичного вступу – народної пісні «Ой на горі та й женці жнуть» про гетьмана Івана Дорошенка, адже вона була однією з улюблених композицій професора Дорошенка і неофіційним гімном філологічного факультету в час, коли він був його деканом. Далі доповідач ввів слухачів у деталі біографії Івана Дорошенка (народився 5 березня 1924 року в селі Собичеве на Сумщині), означивши епоху, на яку припала його наукова і педагогічна діяльність, як «глухонімі часи», за Лесею Українкою. Оскільки саме у 70-х – на початку 80-х років ХХ століття відновилося пильне стеження органів КДБ за кожним «неблагонадійним діячем», а 1973 року відбулися погроми української інтелігенції.
Свого вчителя професор Корнійчук охарактеризував як людину скромну, чуйну, тактовну, яка любила життя в усіх його барвах і проявах. «Працював багато, жив швидко, інтенсивно, наче відчуваючи свою ранню смерть», – наголосив Валерій Семенович.
Професор Корнійчук розповів про те, що за студентську лаву молодий Іван Дорошенко сів уже після військової служби та участі у Другій світовій війні. Про роки його служби можна скласти враження за твором Олеся Гончара «Модри Камень», у якому бойові дії відбуваються саме на помежів’ї Словаччини та Угорщини, де і воював Іван Дорошенко.
Свою наукову кар’єру Дорошенко розпочав як учень літературознавчої школи Михайла Возняка, однак надалі обрав власну дослідницьку дорогу, яка почалася із кандидатської дисертації про естетичну категорію праці у творчості Івана Франка, захищеної 1954 року. Через два роки перший розділ цієї дисертації було опубліковано окремою брошурою «Естетика праці у поетичній творчості Івана Франка», в якій автор простежив еволюцію праці у поезії і переконував, що саме праця є естетичним і політичним постулатом Франка. Однак також у цій брошурі, на догоду тодішній кон’юнктурі, трактував працю як синонім революційної дії і висловлював явно несправедливе ставлення до діяльності Пантелеймона Куліша, Бориса Грінченка та Олени Пчілки, називаючи їх «літературними найманцями буржуазії» і протиставляючи їм соціаліста Франка. За словами Валерія Корнійчука, такі факти не потрібно приховувати, але ми і не можемо засуджувати літературознавця-неофіта, який для того, щоб його працю надрукували, був змушений дотримуватися догм «ортодоксального» літературознавства.
У 1966 році вийшла докторська монографія Івана Дорошенка «Іван Франко – літературний критик», яка мала широкий резонанс у літературному світі. У ній вчений простежив естетичну й ідеологічну еволюцію Франка-критика від періоду «реальної критики» до «естетичного аналізу» 1890-х років, а також виділив три основні принципи Франка-критика: соціологічний, естетичний, психологічний.
Валерій Корнійчук навів також спомини про Івана Дорошенка як декана філологічного факультету, перелічив його літературознавчі праці, рецензії, зокрема й театральні, зазначив, що вчений протягом 14 років очолював редколегію збірника «Українське літературознавство. Статті і матеріали», писав поезію та перекладав зі словацької мови. «Його праці служать і служитимуть українському літературознавству», – підсумував доповідач.
Завідувач кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського університету професор Михайло Гнатюк, який був студентом, а згодом колегою Івана Дорошенка, також поділився своїми споминами про нього й акцентував: «Я знаю, що говорив професор в особистих розмовах, і що був змушений писати». Михайло Гнатюк запропонував регулярно проводити на філологічному факультеті такі семінари, на яких можна аналізувати творчість і працю своїх попередників, адже покоління минають і живі спогади про них втрачаються. Згадками про професора Дорошенка поділилися також Василь Будний та Лариса Бондар.
Наталя Тихолоз подякувала всім учасникам семінару за присутність і висловлені теплі спомини про Івана Дорошенка як викладача та людину. Також модераторка зазначила, що дуже важливо, як зробив це у доповіді Валерій Семенович, не оминати дражливих моментів біографії наших діячів, які були вимушені жити і творити у тоталітарні часи, підлаштовуючись до вимог системи задля того, щоб вижити. Адже це наша історія, якої не змінити, проте знаючи яку, ми стаємо сильнішими і можемо творити наше майбутнє.
Наприкінці семінару модераторка оголосила, що наступне його засідання відбудеться після літніх канікул у вересні 2024 року.
