…Історія нас горем вчить,
Щоб не забулось незабутнє.
Бо там, де пам’ять не мовчить,
Там щастям повниться майбутнє.
24 листопада 2018 року в Україні вшановуватимуть 85-ті роковин Голодомору 1932-1933 рр. Коли три десятиліття тому завіса таємничості над найбільшою трагедією нашого народу впала, в країні залишалося багато живих свідків тих страшних часів. Усі, хто пережив цей геноцид радянської влади, до кінця життя боялися його повторення і психологічно так ніколи й не оговталися. Дослідники ще встигли записати їхні розповіді. Але й до сьогодні в цій темі залишається багато «білих плям», які належить з’ясувати історикам. Чому Голодомор 1932-1933 рр. був геноцидом та яких втрат зазнала тоді Україна?
Щороку український інститут національної пам’яті пропонує спеціальну тему Дня для підкреслення певного аспекту трагедії Голодомору 1932-1933 рр.
Гасла цьогорічної інформаційної кампанії:
- «Ми пам’ятаємо! Ми – сильні!» – для України.
- «Україна пам’ятає! Світ визнає!» / «Ukraine remembers, the World acknowledges!» – для світу.
20-23 листопада 2018 року в Педагогічному коледжі ЛНУ ім. Івана Франка студенти й викладачі вшановують пам’ять жертв однієї з найстрашніших трагедій в історії України – Голодомору 1932-1933 років. Це відбувається у форматі відкритих лекцій з подальшим переглядом фільму при запаленій свічці пам’яті.
20 листопада 2018 року кандидат історичних наук, доцент Оксана Сурмач провела відкриту лекцію «Голодомор – геноцид українського народу», в якій проаналізувала передумови та ознаки голоду 1932-33 років. Особливу увагу лектор звернула на наслідки Голодомору для сучасної України, наголосивши на духовному геноциді.
Викладач розкрила значення досліджень Джеймса Мейса у процесі відновлення історичної правди: «25 років свого життя Мейс присвятив Україні та українцям. Він буквально увірвався в нашу історію і залишився в ній назавжди. Темою, що стала покликом життя Джеймса Мейса, була одна з найбільших трагедій українців – Голодомор».
Оксана Іванівна зазначила: «Голодомор не зламав Україну. Суспільство – це живий організм, який розвивається, хворіє, переживає травми, одужує… Дослідники геноцидів кажуть, що після трьох-чотирьох поколінь постраждалих від травми замкнуте коло жертв має розімкнутися. І це відбувається на наших очах. І в нас самих. Ми звільнюємося. Ми звільнюємо Україну від пут комуністичного мислення. І на визволених територіях духу шукаємо себе».
На завершення заходу присутні вшанували пам’ять померлих хвилиною мовчання.