Знання і пам’ять – основа формування мирних взаємин з іншими народами й буття у власному національному просторі, запорука перемоги в боротьбі зі собою і з ворогом-агресором.
Про це, а також про усвідомлення втрат і поразок, сприйняття і розуміння уроків історії, життя спільноти після тоталітарних репресій у День депортації кримськотатарського народу (18 травня) студенти та викладачі філологічного й історичного факультетів розмовляли з Андрієм Козицьким, доцентом кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету.
Запропонована лекція «Депортація кримських татар 1944 року: історія, історична пам’ять, сьогодення» дала змогу присутнім слухачам поринути в реалії початку ХХ століття і зрозуміти політику сучасної колоніальної імперії.
За офіційними даними, в Узбекистан, Казахстан, Таджикистан, у Росію було виселено близько 200 тисяч осіб. Внаслідок депортації загинуло від 15 до 46% татар.
Формальна причина насильницького виселення, яке здійснив Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР, – оголошені факти співпраці кримських татар із німецькими окупантами, дезертирство із Червоної армії, боротьба з радянськими партизанами.
Заздалегідь спланована депортація розпочалася на світанку 18 травня і закінчилась о 16-00 20 травня. Від кількох хвилин до півгодини дозволяли зібратися людям, а потім вантажівками їх відвозили на залізничні станції, звідки ешелонами під конвоєм відправляли до місць заслання. Хто не міг іти – розстрілювали на місці. Від нелюдських умов транспортування й голоду чимало депортованих умирало дорогою. Померлих ховали вздовж залізничних колій або просто скидали з вагонів.
До 1948 року перейменовано понад 80% населених пунктів Криму, які мали татарське походження. На відміну від інших депортованих народів, які повернулись у рідні землі до кінця 1950-х років, кримські татари формально отримали таке право лише у 1974 році, а змогли це зробити лише 1989 року, коли Верховна Рада СРСР засудила депортацію кримських татар і визнала її незаконною і злочинною.
Важливо, що пережиті страждання єднають народи, зазначив Андрій Козицький, зокрема у протистоянні агресії сучасної «постмодерної» Росії, про що свідчить і першість української співачки Джамали на Євробаченні.
Реставрація заплямлених і знищених внаслідок геноциду кримськотатарського народу сторінок історії України – складний і тривалий процес. Наслідки етноциду вплинули на занепад національної свідомості, проте саме такі важкі випробування і чималі втрати, яких зазнала Україна у ХХ столітті й зазнає досі, повинні бути запорукою неприйняття хворобливого імперіалізму як ідеології та несприйняття у свідомості суспільства злочинів тоталітаризму.
