16 травня 2024 року розпочала роботу всеукраїнська наукова конференція «Історичні читання пам’яті професора Леонтія Войтовича». Понад пів сотні науковців, студентів, членів родини і поціновувачів особи Леонтія Войтовича, зібралися, аби віддати належну пошану великому Вченому. Організували наукове зібрання кафедра історії середніх віків та візантиністики Львівського університету спільно з Інститутом українознавства ім. І. Крипʼякевича НАН України.
На початку зустрічі присутніх привітав завідувач кафедри історії середніх віків та візантиністики, професор Олександр Кащук: «Сьогоднішня конференція присвячена пам’яті багаторічного очільника кафедри історії середніх віків та візантиністики історичного факультету, професора Леонтія Войтовича – нашого великого професора, друга і науковця. Саме сьогодні, 16 травня, йому мало би виповнитися 73 роки. Тож сьогодні ми зібралися, щоб згадати і пом’янути цю велику людину і цього великого вченого».
Спогадами про Леонтія Войтовича поділився проректор з науково-педагогічної роботи та соціальних питань і розвитку, професор Володимир Качмар. «Леонтій Вікторович був щедрою доброзичливою людиною, яка завжди ставилась до своїх колег по-людськи. Таких людей справді мало. Він вкладав свою душу не лише в науку, а й у все, чим займався. Надзвичайно пощастило усім тим, хто його знав і хто мав змогу з ним працювати», – зазначив Володимир Качмар, подякувавши організаторам конференції за пам’ять про професора.
Директор Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України, професор Ігор Соляр також пригадав своє спілкування з Леонтієм Вікторовичем. «Леонтій Вікторович – людина, яка передусім єднала багатьох науковців різних уподобань: дослідників ХХ століття, і дослідників античної доби. Він єднав наукові установи – Львівський національний університет імені Івана Франка та наш Інститут. Завжди в Інститут Леонтій Вікторович рекомендував дуже талановитих і працьовитих молодих дослідників. Ми завжди з радістю його всі рекомендації виконували. І маємо результат», – наголосив Ігор Соляр, зазначивши, що чимало відомих вчених є власне учнями Леонтія Войтовича.
Багатогранність постаті Леонтія Войтовича підкреслив і декан історичного факультету, професор Руслан Сіромський: «Сьогодні справді визначна подія, бо ми вшановуємо пам’ять великої людини, великого науковця, педагога, доброї людини Леонтія Вікторовича Войтовича. Леонтій Войтович чи Левко Войтович, як він інколи просив себе називати, був дуже багатогранною людиною і його постать можна розглядати з різних іпостасей».
Спогадами про вченого поділилися також його колеги та члени родини – дружина, донька й онук, які долучилися до роботи конференції. Опісля пленарного засідання конференція продовжує свою роботу у секціях «Русь-Україна: історія, державність, постаті», «Русь середньовічна і Русь ранньомодерна: політичні, суспільні та релігійні практики», «Середньовічна та ранньомодерна Європа», «Візантійська цивілізація, середньовічний Схід і кочовики великого степу» та «Проблеми військової історії Центрально-Східної Європи».
Нагадаємо, 7 лютого 2023 року Леонтій Войтович на 72-му році життя відійшов у Вічність. Для родини, друзів, наукової та освітянської спільноти України – це величезна втрата. Світла пам’ять про Леонтія Вікторовича Войтовича назавжди залишиться у серцях тих, хто знав його і працював з ним.
Доля із самого початку не була милостивою до Леонтія Вікторовича: він був вихідцем із родини репресованих галицьких інтелігентів, а походження не дозволило йому початково стати істориком. Зрештою, першу свою освіту він здобув у Львівському політехнічному інституті і, будучи інженером, впровадив у виробництво немало власних винаходів. Попри це, він ніколи не хизувався своїми нагородами – можливо, знаючи що немало звершень у іншій сфері, сфері гуманітаристики, його чекають невдовзі.
Про здобутки Леонтія Вікторовича як історика свідчать численні публікації, а також те, що за майже 30 років його праці як військового історика, медієвіста та генеалога було підготовлено цілу плеяду учнів, які продовжують його справу донині. Леонтій Вікторович завжди підкреслював, що хороший вчений неможливий без міцного «тилу», яким є сім’я. Без неї становлення патрона заходу як історика було б неможливим.
Вшанування особистості, яка впродовж свого життєвого шляху відзначалась сумлінною працею, невтомною волею та вимогливістю до самого себе і оточуючих його колег, неможливе без плекання пам’яті про його особу, тож приводом для цього стали історичні читання, проведення яких, сподіваються організатори, стануть традицією для історичного факультету та загалом для Львівського університету.
