Сумна звістка облетіла кола українських істориків, колектив Львівського національного університету імені Івана Франка і львівську громаду в цілому – 26 листопада 2023 року на 92-му році життя відійшов у Вічність відомий український вчений-історик і педагог, доктор історичних наук, Заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка, Почесний доктор Університету імені М. Кюрі-Склодовської в Любліні (Республіка Польща) Микола Григорович Крикун.
Усе життя вченого було сповнене драматичними подіями. Народився Микола Крикун 9 травня 1932 року на Житомирщині в час Голодомору і найбільшого розгулу репресій тоталітарного комуністичного режиму в Україні. Своїх батьків не знав, зростав у дитячому будинку для повних сиріт. Упродовж усіх років був змушений самостійно вирішувати свою долю, часом опиняючись у драматичних ситуаціях, які виробили в ньому тверду волю і прагнення до самоствердження власними силами. Особливо тяжкі випробування чекали його під час Другої світової війни, коли разом із сиротинцем він опинився у росії, а потім у далекому Узбекистані, де ледве вижив. Після закінчення війни доля закинула юнака до дитячого будинку в західноукраїнському Стрию. Тут він закінчив Стрийську середню школу № 5 і після певних роздумів й коливань у 1952 році вступив на історичний факультет Львівського університет. З Університетом він пов’язав усе своє життя аж до виходу на пенсію 2012 року.
У Львівському університеті вчителем і наставником молодого історика став відомий український історик, дослідник історії України та Східної Європи ранньомодерного часу професор Дмитро Леонідович Похилевич (1897–1974 рр.). Під його керівництвом Микола Крикун увійшов у світ наукової історіографії, зосередивши свою увагу на малодосліджених, а часом і грубо фальсифікованих російською та радянською історіографіями питаннях минулого українських земель XV–XVIII століть – від демографічних і соціально-економічних студій до проблем українського козацтва і джерелознавства.
Часи радянської доби не сприяли науковому вивченню питань історії України, а документальна база значною мірою зберігалася в польських і московських архівах. Публікація досліджень з цієї тематики залишалась під тиском цензури і загалом не заохочувалась. Микола Григорович велику частку життя присвятив вивченню архівних документів в Польщі і москві, здебільшого організовуючи пошуки на власний кошт і за рахунок власного часу. Його захоплення джерелознавством стало сенсом життя і дозволило нагромадити величезний архівний матеріал з окреслених питань, які він зумів лише частково оприлюднити вже в роки незалежності України. Саме після 1991 року, коли вже на той час знаному у фахових колах історикові вдалося почати розкривати для громадськості зібраний матеріал – у монографіях, публікаціях джерел, статтях і нарисах.
Наукова діяльність йшла поряд з педагогічною і громадською, зокрема у підготовці і вихованні студентів-істориків, яким він прагнув привити риси, які вважав необхідними для справжнього історика – високої моральності і вимогливості до себе й свого покликання, відповідальності за доручену справу, обов’язку перед українським майбутнім. Його знаннями протягом понад півстолітній період роботи в Університеті збагатилися тисячі студентів-істориків, а також філологів. А серед його наукових учнів є чимало знаних сьогодні докторів і кандидатів наук.
На історичному факультеті Львівського університету Микола Крикун пройшов всі стадії кар’єрного зростання – від старшого лаборанта кафедри історії південних і західних слов’ян (1958–1960 рр.), асистента (1960–1970 рр.), доцента (1971–1984 рр.), завідувача кафедри (1984–1992 рр.), потім професора (1993–2012 рр.); у 2010 році кафедра змінила назву на кафедру історії Центральної та Східної Європи. Тримаючи в полі зору насамперед історію українських земель, учений і педагог прагнув дивитися на ці питання ширше – з позицій регіону Центральної та Східної Європи, світового історичного процесу. Він збирав матеріали в історичних архівах та рукописних відділах бібліотек України, росії, Білорусі, Литви, Польщі, що дало йому змогу вивчати широкий спектр суспільного життя в українських землях XV–XVIII ст. Можна сміливо стверджувати, що всі його дослідження ґрунтуються на фундаментальній документальній базі, а сам він належить до нечисленного ґрона найкращих знавців історичних джерел історії України вказаного періоду. Увага і повага до історичного джерела завжди залишалися наріжним каменем діяльності Крикуна-історика, який був і завжди залишався прихильником ранкеанської засади ad fontеs.
У науковому доробку Миколи Крикуна залишаються великі документальні публікації з історії Правобережної України, дослідження адміністративно-територіального устрою України, локалізації населених пунктів України, згонів населення України, козацьких гетьманів, історії Польщі та інші. Вийшовши на пенсію у 2012 році, вчений не припинив наукової роботи і рік за роком продовжував готувати до друку нові збірки документів, аналітичні статті, огляди. Всі вони засвідчують велику ерудицію і працездатність дослідника, який залишив для наступних поколінь студії з історичної демографії, історичної географії, статистики, джерелознавства та історіографії. У них проявились кращі риси історика-науковця, який прагне до точних і вивірених фактів, роботи з великими обсягами інформації. Не випадково Микола Григорович неодноразово згадував, що під час навчання в школі йому легко давалася математика і точні науки. Ця математична скрупульозність знадобилася і в роботі з різноманітними актовими джерелами.
Численні наукові зв’язки і співпраця поєднували Миколу Крикуна із зарубіжними вченими. Особливо розгалуженими і плідними були стосунки з польськими істориками, що не є дивним, оскільки інтереси дослідника співпадали з вивченням багатого історичного спадку Речі Посполитої.
Багаторічна самовіддана наукова і педагогічна діяльність професора, його наукові здобутки дочекалися відзначення. Ще у 2004 році він був обраний дійсним членом НТШ, у 2007 році нагороджений почесним званням «Заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка». У 2003 році отримав нагороду авторитетного польського історичного часопису «Przegląd Wschodni» за краще закордонне видання з історії Польщі, а у 2012 р. був обраний почесним доктором (doctor honoris causa) Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні (Польща) (до речі, як другий український історик після присвоєння цього почесного звання його учителю Д.Л. Похилевичу у 1970 році).
Микола Крикун, незважаючи на значне послаблення зору і сил, до останнього дня працював над підготовкою кількох томів документів з історії Брацлавського воєводства. Ще 6 січня 2023 року в рамках звітної наукової конференції Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася презентація нової книги, підготовленої професором Миколою Крикуном у співпраці з іншими колегами-істориками, збірника документів «Документи Брацлавського воєводства 1607–1845 рр.» (Львів, 2022, 1200 с.). Учений збирався готувати до друку ще один том документів. Але не встиг.
Історію свого життя і суспільства, в якому йому довелося жити, Микола Крикун виклав у розлогих рукописних мемуарах, які заповів опублікувати тільки після свого відходу у кращий світ. Як він сам говорив, свої спогади написав «sine ira et studio», спираючись на фахове розуміння історичних і суспільних процесів, а також загальнолюдську мораль. Треба сподіватись, що учні професора потурбуються про виконання волі вченого.
Микола Крикун народився у лиху годину українського Голодомору, а відійшов у Вічність, коли московські орди намагаються знищити Україну. Його останні слова, сказані колегам, звучали так: «Українці не мають права занапастити той історичний шанс, який випав їм у ХХІ столітті. Іншого такого шансу може не бути».
Сумуючи з приводу відходу у кращі світи Миколи Григоровича Крикуна, сучасники пам’ятатимуть про той фундамент, який залишив по собі Історик, Людина і Педагог для наступних поколінь дослідників минулого України та українців, для збереження історичної пам’яті європейського народу.
Чин похорону відбудеться 28 листопада 2023 року о 14.00 год. з каплички, що на вул. Пилипа Орлика, 6.