Колишні політв’язні радянського режиму 90-річна Ганна Іваницька, 89-річна Текля Тихан та 87-річний Степан Горечий поділилися зі студентами своїм досвідом під час зустрічі, що відбулась 30 листопада у Львівському національному університеті імені Івана Франка.
Для того, аби краще розкрити особистість кожного з трьох гостей, завідувач інформаційно-освітнього відділу Меморіального музею «Територія Терору» Людмила Левченюк провела зустріч політв’язнів зі студентами у форматі публічного інтерв’ю.
Під час інтерв’ю з очевидцями йшлося про їхні життєві історії, зокрема про дитинство, юність, діяльності в ОУН, УПА чи співпрацю з підпіллям, про те, що давало їм сили вижити у складні часи, а також про найболючіше – арешт і ув’язнення.
З дитинства кожному з них прививали любов до Батьківщини, української пісні, національних традицій і свят. У своїх родинах діти виховувалися в дусі патріотизму.
«Одного разу на прикладі березового віника дідо розповів мені про важливість єдності сім’ї та родини зокрема й українців загалом. Він запропонував зламати його по одній різці, що я з легкістю й зробив, а потім сказав переламати всі гілки, складені докупи. Мені це не вдалося. Тоді я зрозумів раз і на все життя: коли ми всі – разом, нас не зламати, не підкорити», – зробив висновок з історії з дитинства Степан Горечий.
Як розповіли політв’язні, вони всі були ув’язнені впродовж 1945-1949 років. На той час їм виповнилося лише по 19-20 років. Степан Горечий потрапив на декілька місяців до львівських тюрем, був засуджений за статтями «пособництво і зв’язок із ОУН», «зрада Батьківщини» Кримінального Кодексу УРСР до 25 років позбавлення волі. Відбував покарання у виправно-трудових таборах Кенгіру, Спаська, Актасу, Карабасу, Сарані (тепер Казахстан), Норильська (тепер Росія). Брав участь у Норильському повстанні в’язнів 1953 року.
Ганна Іваницька до арешту була зв’язковою під псевдо «Мотря». Її заарештували під час навчання на першому курсі Львівського педагогічного інституту. Під час слідства перестала говорити і, згідно з офіційною версією НКВС, «проявила ознаки божевілля». Ганна Іваницька тривалий час перебувала у Львівській психіатричній лікарні, а згодом була скерована на примусове лікування у психлікарню МВС СРСР у м. Казань (тепер Республіка Татарстан, Росія).
«У психіатричній лікарні я пережила десятки електрошоків, психотропних ін’єкцій та інших тортур, утім не заговорила. Я молилася Богу й просила сили й терпіння, аби не промовити ні слова, не підкоритися й не зізнаватися в тому, чого я не скоїла. І найстрашніше, – що я все достеменно пам’ятаю», – пригадала страшні моменти свого життя Ганна Іваницька.
За ті ж «злочини» була засуджена й уродженка смт. Кути Косівського району Івано-Франківської області Текля Тихан. Текля була зв’язковою під псевдо «Наталка» й водночас працювала на пошті у м. Косів. Після того, як Теклю Тихан заарештував тодішній ПогранНКВД, перебувала в тюрмах у Кутах і в Коломиї. Її засудили за ст. 54-1 «а» («зрада Батьківщини») та ст. 54-11 («за участь у контрреволюційній організації») Кримінального Кодексу УРСР. Згодом дівчина відбувала покарання у виправно-трудовому таборі «Мар’їн Клин» (тепер Красноярський край, Росія), а з 1950 р. – у Балхашлагу (сучасний Казахстан).
«Не зламатися нам, українським дівчатам, які в чужих краях відбували несправедливе покарання, допомагала пісня, молитва та дотримання українських традицій. Пам’ятаю, як одного разу на Великдень ми робили маленькі пасочки із гливкого чорного хліба, всіляко намагаючись прикрасити скоринку. Поки прийшов наглядач, ми зуміли проспівати українських пісень, разом помолитись і почастуватися пасхальним хлібом. Віра в повернення додому та щира молитва допомогли нам вистояти і не зламатися», – поділилася трепетними спогадами Текля Тихан.
Степан Горечий, Ганна Іваницька, Текля Тихан й інші політв’язні, які зазнали знущань і репресій тоталітарних режимів, переконані: саме щира любов до Батьківщини, віра в те, що Україна відбудеться, глибокі переконання в правильності своєї позиції і тиха молитва творять дива. Це те, що дозволяє людині вижити в найжорстокіших і найтяжчих умовах, що дозволяє побачити те світло, яке дасть надію на завтрашній день – вільний, сонячний, безтурботний.
Під час діалогу з політв’язнями студенти мали змогу порівняти свої спостереження за історією з розповідями очевидців, зробити висновки на майбутнє, а також подумати, яким вони хочуть бачити своє прийдешнє і життя наступних поколінь українців.
Нагадаємо, що 30 листопада 2015 року у Львівському університеті відкрили виставку «Особистість vs. Тоталітаризм», у рамках якої відбулась зустріч політв’язнів зі студентською молоддю.
Організаторами згаданих заходів є Меморіальний музей «Територія терору» спільно з Львівським національним університетом імені Івана Франка.
Меморіальний музей «Територія терору» реалізовує проект «Жива історія». До участі в проекті координатори активно залучають учнівську та студентську молодь, яка має унікальну можливість почути правду про злочини тоталітарних режимів із розповідей очевидців і потерпілих.
