Орест Іллярович Матковський – доктор геолого-мінералогічних наук, професор-консультант кафедри мінералогії, петрографії і геохімії, Заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка, академік АН Вищої школи України, віце-президент Українського мінералогічного товариства, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, лауреат Премії НАН України імені Євгена Лазаренка, нагороди Ярослава Мудрого та Святого Володимира, дійсний член і голова геологічної комісії НТШ, головний редактор журналу «Мінералогічний збірник» – відійшов у Засвіти на 94 році життя 23 березня 2023 року. Згасла яскрава зірка відомого ученого і педагога, організатора науки і освіти, неординарної людини-творця і працелюба, класика мінералогії, патріарха геологічного факультету Університету.
Світ великий, але водночас і дуже тісний! Адже до 1948 року ані студент першого курсу геологічного факультету Орест Матковський, ані незабутній Євген Лазаренко – засновник геологічного факультету і перший його декан, а опісля Ректор Університету й академік – і гадки не мали про існування одне одного. Але доля повернула так, що саме вони пройшли великий, славний і плідний шлях у науці і житті; і Орест Матковський – блискучий учень, соратник і послідовник Євгена Лазаренка – продовжував торувати цей шлях останні 44 роки уже зі своїми учнями.
Навчання на факультеті Орест Іллярович розпочав у далекому 1948 році і закінчив 1953 року з відзнакою та одразу вступив до аспірантури на кафедру мінералогії. 1957 року захистив кандидатську дисертацію і розпочав працю на посаді асистента кафедри мінералогії, а з 1962 року – доцента цієї ж кафедри, на якій працював донині. Його наукові праці того часу були не тільки актуально-злободенні, але й неординарно-новітні. Про це дуже добре свідчить хоча б одна з низки його праць того часу: робота про мінералогію акцесоріїв, зокрема циркону, була майже миттєво перекладена й опублікована в Японії, хоча тоді про Інтернет і журнали, які входять до наукометричних баз даних, і гадки не мали – усе визначав і досі визначає науковий зміст публікації, у якому б журналі вона не була надрукована. Зокрема, цієї та багатьох інших блискучих його наукових праць того і пізнішого часу.
Отримавши у 1962 році вчене звання доцента, він продовжує читати лекції та проводити лабораторні заняття з різних мінералогічних дисциплін та інтенсивно здійснює наукові дослідження з генетичної і регіональної мінералогії, зокрема камерних гранітних пегматитів Волині й усієї північно-західної частини Українського щита, трапової формації його західного схилу, різних об’єктів складчастих Карпат і Закарпаття в контексті становлення мінералогічної наукової школи академіка Євгена Лазаренка. Тоді ж він стає заступником відповідального редактора відомого у світі «Мінералогічного збірника», а в 1979 р. розпочинає конструктивно поєднувати викладання, наукові дослідження й адміністративно-організаторську роботу як завідувач кафедри мінералогії: очолював її Орест Іллярович чверть віку – з 1974 по 1999 рік. Це був той час, коли під його керівництвом весь колектив кафедри дуже ефективно працював у науковій сфері, а він сам у 1975 р. узагальнив свої наукові праці у докторській дисертації, яку захистив в Інститут геохімії і фізики мінералів НАНУ в Києві.
Будучи в повному інтелектуальному розквіті сил (який, до речі, не полишав його до останніх днів життя), Орест Матковський здійснював дуже велику і різнопланову науково-організаційну та координаційну роботу в Університеті, державі, а також і на міжнародному рівні. Зокрема, уже в 1961 році із проблемними доповідями брав участь у засіданні комісії з мінералогії і геохімії Карпато-Балканської геологічної асоціації (КБГА) та в VII її з’їзді в Софії, у низці всесоюзних нарад у Баку і Тбілісі, міжнародній комісії з геологічних проблем Чехословаччини й України (Братислава), І Міжнародному симпозіумі з геохімії (Москва), неодноразово був членом оргкомітетів різних наукових нарад з експериментальної, технологічної мінералогії і петрографії, з’їздах всесоюзного й Українського Мінералогічного товариства в Москві, Ленінграді, Києві. У цей період він видав низку глибоких наукових статей і монографічних видань, зокрема «Акцессорные минералы гранитоидов Осницкого комплекса Волыни» (1956), «Мінералогія вивержених комплексів Західної Волині» (1960), «Минералогия и петрография Чивчинских гор (Украинские Карпаты)» (1971), «Минералогическая характеристика пегматитов в книге «Минералогия и генезис камерных пегматитов Волыни» (1973) та ін. Його щоденна натхненна праця як науковця, керівника кафедри – організатора науки та навчання – не залишилася непоміченою в Університеті: у 1970 році його прізвище внесли в книгу трудової слави. Його нагородили ювілейною медаллю «За доблесну працю». У 1977 році присвоїли вчене звання професора кафедри мінералогії. Відтоді його зусилля в усіх напрямах його різноманітної і бурхливої діяльності – така вже натура – інтенсифікувалися. Одразу після цього він став головним редактором Мінералогічного збірника, читав в Університеті Брно цикл лекцій «Акцесорні мінерали», а в 1980 році його обрали деканом геологічного факультету.
Саме під час його деканства факультет за спеціальністю «геохімія, мінералогія» розпочав і тривалий час продовжував готувати фахівців для низки зарубіжних країн – Алжиру, В’єтнаму, Лаосу, Куби, Монголії, Чехословаччини, НДР. За його ініціативи відкриті і розроблені навчальні плани за двома спеціалізаціями «екологічна геохімія» та «екологічна геологія», а уже з 1995 року запровадили нову спеціальність «екологічна геологія».
На цій посаді він перебував 16 років, що збіглося із завершенням золотого віку геології: саме тоді відбувається зростання наукових досліджень підрядного та бюджетного напрямів (були роки, коли на факультеті діяло до 100 госпдоговірних і до 10 держбюджетних тем по лінії МОН і ДКНТ, навчалися студенти-іноземці з різних країн, був створений і успішно функціонував Інститут геології і мінерагенії золота, кольорових металів і алмазів України, а його директором теж був Орест Іллярович.
Дивує: як і коли він встигав здійснювати величезний і різноплановий масив роботи, будучи реально та формально і так переобтяженим коректним виконанням непростих обов’язків завідувача кафедри, декана, викладача різних дисциплін, керівника дипломних робіт студентів і кандидатських досліджень аспірантів, плідно працюючи в науці й організовуючи її: він стає членом Вченої ради Університету, та, з невеликою перервою, був ним до останніх днів життя.
Орест Матковський був членом експертної комісії МОН України з геології, головою спеціалізованої ради із захисту докторських дисертацій, членом Президії і секції «Геохімія, мінералогія, петрографія, кристалографія» навчально-методичного об’єднання Державного комітету освіти, членом експертної комісії ВАК із геології. Але пріоритетними для нього були наукові дослідження з теоретичної, генетичної, регіональної і прикладної мінералогії. На той час він зумів підготувати цікаві та глибокі наукові праці в цій царині, опублікувати ґрунтовні теоретико-прикладні статті, монографії, підручники і навчальні посібники такі, як видання у двох томах «Геология и полезные ископаемые Украинских Карпат» (1976, 1977), «Типоморфизм минералов полиметаллических и ртутных месторождений Закарпатья» (1984), «Околорудные метасоматиты Закарпатья» (1988), «Минералы Украины» (1990), «Мінерали Українських Карпат» (1990, 1995, 2003, 2011, 2014), «Прикладна мінералогія» (2002), «Генезис мінералів» (2003, 2007), «Основи мінералогії України» (2009), «Академік Євген Лазаренко. Нарис про життєвий і творчий шлях, спогади, фотоальбом» (2005), «Геологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка» (2008, 2010), «Російсько-український геологічний словник» (2011), «Геологічному факультету Львівського національного університету імені Івана Франка – 75 років (2020) та ін.
Науковий загал зміг належним чином оцінити результати цих досліджень на низці симпозіумів і конференцій, зокрема на ХІ конгресі Міжнародної мінералогічної асоціації у Новосибірську, ІV Всесоюзному симпозіумі з метаморфізму в Апатитах, ХІІ конгресі Міжнародної мінералогічної асоціації у Варні, Всесоюзній нараді з акцесорних мінералів у Москві, роботі комісії з мінералогії і геохімії КБГА в Будапешті й багатьох інших нарадах, симпозіумах. Його різнопланова та глибоко змістовна робота з проблем теоретичної, генетичної і регіональної мінералогії була увінчана присудженням йому в 1982 році Державної премії в галузі науки і техніки. Ця премія стала заслуженим визнанням його натхненної і важливої праці.
Орест Іллярович, хоч як це не дивно, знаходив час і сили для написання науково-популярних праць, і тут він теж був вірний собі – якщо щось робити, то досконало! Про це свідчить його науково-популярна книга «Природные кристаллы Украины», за яку йому присуджено диплом Президії і Ради Всесоюзного мінералогічного товариства у 1992 році. Роком пізніше його обрали академіком АН ВШ України, де він очолював мінералого-геохімічний і петрографічний напрямок відділення наук про Землю. Президія академії високо оцінила його роботу: у 2005 році за навчальний посібник «Прикладна мінералогія» нагородила Ореста Ілляровича дипломом і медаллю лауреата нагороди Ярослава Мудрого. Не забула про його здобутки і Державна геологічна служба України: у 1999 році вона нагородила заслуженого професора ЛНУ ім. Івана Франка (ним він став двома роками пізніше) медаллю В. Лучицького, а в 2004 році присвоїла найвище відомче звання «Почесний розвідник надр» із відповідною медаллю, у 2005 році – пам’ятним знаком П. Лутугіна за заслуги в розвідці надр.
Одначе повернімося до предметної науково-організаційної його праці. У 1994 році за його ідеологічного обґрунтування в Університеті провели Всеукраїнську конференцію «Золото надр України». 1996 року його відрядили до м. Мішкольц (Угорщина) для участі в ХV Міжнародній виставці мінералів і тоді ж взяв участь у роботі ІІІ Міжнародної конференції «Мінералогія і музеї» у Будапешті, роком пізніше – у V Школі з фізики мінералів у Вроцлаві, в ХІІ Європейському симпозіумі з флюїдних включень у Варшаві – Кракові. Щодо України, то й тут не без його зусиль і безпосередньої участі здійснені конференції в Луцьку – Шацьку (біомінералогія, мінералогічні музеї), Берегово (екологічна мінералогія), Донецьку, Харкові, Одесі, Києві, Львові (різні питання з мінералогії, геохімії, корисних копалин, навчального процесу). Під його організаційною опікою відбуваються наукові читання академіка Є.Лазаренка в Києві, Львові, Чинадієво, виходять друком збірники тез доповідей і матеріали конференцій. У 2005 році Спілка геологів України за внесок Ореста Ілляровича у мінералогію нагородила його медаллю Євгена Лазаренка.
Мало хто достеменно може зрозуміти: як учений, педагог, організатор і керівник науки, громадський діяч, у запліччі якого чималий досвід, не тільки не зменшує, а нарощує життєві оберти. Однак, це так. Варто хоча б сказати про п’ятитомне фундаментальне видання «Мінерали Українських Карпат», три з яких вийшли друком останніми роками, а V том про процеси мінералоутворення – декілька років тому. Орест Матковський продовжував редагувати «Мінералогічну енциклопедію України», працював заступником редактора журналу «Записки українського мінералогічного товариства», був членом редколегії Геологічного збірника НТШ, не пропускав жодних засідань АН ВШ в Києві. І все ж продовжував читати лекції студентам, керував держбюджетною науково-дослідною тематикою, за що суспільство йому вдячне. У 2008 році Орест Іллярович отримав подяку Кабінету Міністрів України, через рік удостоєний нагороди Святого Володимира АН ВШ, в 2011 році – нагороджений грамотою Верховної Ради України. 17 листопада 2014 року на засіданні Урочистої Академії йому вручений сертифікат і медаль Спілки геологів України «За заслуги» ІІ ступеня, а до 90-річчя з дня народження – медаллю «За заслуги» І ступеня.
Майже всі ми, випускники факультету – це його учні. Але особливу увагу до нього виявили монгольські випускники нашого факультету, які 2010 року запросили його в Монголію. І він полетів на край світу, в Улан-Батор, а потім ще й у Південну Гобі. Більше того, 22 вересня 2011 року, уже зовсім на краю світу, перебуваючи у Владивостоці на науковій конференції та на запрошення випускника факультету, тільки він і ще троє львів’ян, серед них і я, скупалися в Японському морі! Хто з Вас це може зробити в такому віці? А він це зробив.
У 2011 році у Львові за підготовку студентів із Монголії президент цієї азійської країни особисто вручив йому ювілейну медаль «800 років Великої Монголії». І вже зовсім нещодавно, у 2013 році Орест Іллярович удостоєний медалі «140 років НТШ» та відзначений Почесною грамотою Західного наукового центру НАН України.
Останні роки його бурхливо-змістовного життя і праці ознаменувалися написанням і виходом у світ цілої низки монографій. Зокрема, це «Здобутки мінералогії в Україні», 2018. – 146с., «Історія мінералогії в Україні. Від глибокої давнини до 90-х років ХХ століття», 2019. – 464с. (В.Павлишин, О.Матковський, Я.Довгий), «Термобарогеохімія в Україні» (О.Матковський, І.Наумко, М.Павлунь, Є.Сливко), 2021. – 282с., «Генезис мінералів: підручник» (В.Павлишин, О.Матковський, С.Довгий), 2021. – 676с., «Вшанування пам’яті академіка Євгена Лазаренка» (О.Матковський, Є.Сливко), 2022. – 188с., «Генетична мінералогія» (О.Матковський, Н.Словотенко), 2020. – 55с.
Завершуючи незавершене, – дуже стислий огляд яскравого, динамічного та повнокровного наукового життя і праці Ореста Ілляровича Матковського, яке, на жаль, добігло до кінця, треба сказати, що він зумів глибоко дослідити різні аспекти мінералогії та опублікувати результати досліджень у понад 570 наукових статтях, 33 монографіях, 5 підручниках і посібниках. Він для нас усіх – духовний та інтелектуальний приклад справжньої національної еліти, приклад людяності, толерантності і чуйності. Професор, який усе своє свідоме життя керувався дуже простим, але надважливим соціальним принципом, від якого він жодного разу не відійшов: «Людина вартує стільки, скільки вартує її слово!». У нього ще було багато науково-організаційних і життєвих планів але не судилося.
Ось таким, сповненим ентузіазму, щедрим учителем, привітним, щирим, добрим, енергійним, працелюбним, переповненим ідеями і натхненністю, відійшов у найдальший геологічний маршрут – у Вічність, Орест Іллярович Матковський. Він любив Землю і тепер поріднився з нею навіки!
Професор кафедри геології корисних копалин і геофізики
Микола Павлунь,
завідувачка кафедри мінералогії петрографії і геохімії
Ірина Побережська