Скільки років нашій планеті, що було тоді, коли ще не було нас, які скарби ховає планета, скільки цікавого і незвичного таїть у собі світ тварин, чим займалися наші предки в сиву давнину, як усе змінювалось і чи змінюється досі – відповіді на ці питання можна отримати, здійснивши великий експеримент подорожі у часі. Особливо символічною наша мандрівка стане сьогодні – 18 травня – у Міжнародний день музеїв. Тож, вмикаємо нашу машину часу, вводимо необхідні координати і готуємося пізнавати неймовірне.
Перший пункт призначення – Палеонтологічний музей Львівського університету – містить понад 18 тисяч унікальних зразків організмів, які населяли нашу планету у різні історичні часи. Тут вітрини з експонатами демонструють еволюцію органічного світу від найпростіших організмів (одноклітинних) до значно складніших форм життя. Що далі ми відходимо від дверей початку історії, то цікавішими, химернішими, різнобарвнішими стають скам’янілі істоти на полицях.
На відвідувачів чекають колекції губок, морських зірок, мушель з різних куточків світу та різних історичних епох, зразки порід і рештки давніх груп фауни та флори, які послідовно характеризують усі періоди розвитку життя на Землі.
Мандруючи посеред засклених шаф і вітрин, не хочеться піднімати голови чи відривати погляду від, здається, все химерніших та цікавіших молюсків, риб та інших представників морської фауни. Але варто таки підняти, бо просто над головою розташоване велике кам’яне полотно з майстерно вирізьбленими кістками і лусочками дивної «риби». Це відбиток іхтіозавра, якому близько 200 мільйонів років. Цікаво, що поки сухопутні динозаври відкладали яйця, щоб з’явилися молоді особини, то іхтіозаврам було притаманне живонародження.
Мимоволі замислююсь, наскільки змінилося живе різноманіття нашої планети за декілька епох еволюції? Для того, аби перевірити – повертаємося до своєї машини часу, яка цього разу відправить нас у світ після юрського періоду і розповість, які дива колекціонує Зоологічний музей Львівського університету.
Традиційно хронологія огляду експонатів цього Музею тісно переплітається зі складністю будови тіла тварин. Тож, спершу знайомимось із жителями морських глибин: гідрами, медузами, кораловими поліпами та губками, кальмарами, каракатицями і наутилусом. А далі – перед відвідувачами Музею відкривається трохи складніший світ членистоногих, риб та плазунів. Тут і різноманітні павуки (від дрібних хатніх сусідів до екзотичних птахоїдів), велика колекція метеликів, паличників, бджіл, тарганів, бабок тощо.
Окрасою галереї є гігантський японський краб-павук, який наводить страху навіть у ролі нерухомого музейного експоната, але, як виявляється, є зовсім безпорадним на суші.
Неможливо не звернути уваги, що один із залів Музею різко контрастує з попередніми, передовсім своїми монохромними тонами – тут зберігаються лише скелети тварин. Найбільшою цінністю є «конструкція-скелет» давно вимерлої морської корови. В цьому ж залі вставлений інтерактивний монітор, де можна обрати скелет якоїсь тварини, що є в експозиції, та подивитись коротке відео про цього представника фауни: побачити, який він на вигляд, дізнатися, чим він харчується, де мешкає, які має звички тощо. Схожі інтерактивні елементи, до слова, є й у деяких інших залах, таким чином відвідувачі можуть самі «керувати» своєю мандрівкою та детальніше вивчати ті експонати, які для них особливо цікаві.
Після залу зі скелетами раптом повертається різнобарв’я – адже далі відвідувачів вражатимуть птахи. Просто під стелею «кружляють» кондори, а на високих полицях гордо розташувалися орли, яструби та інші хижаки, як з України, так і з далеких материків. Поряд із ними в цілковитій безпеці опудала мартинів, чайок, сов, ворон та інших пернатих. Віднедавна більшість цих птахів знову отримали свій голос. Так, у цілях модернізації експозиції, частину стендів обладнали мультимедійними панелями, які дають змогу імітувати спів того чи іншого птаха.
В останньому залі на глядачів чекають найскладніше організовані істоти тваринного світу – ссавці. Тут і кажани, і опудала зайців, ховрахів, білок та інших гризунів. Посеред підлоги «розляглися» тюлені та морські котики, а під довгою стіною згуртувалися представники різних континентів: кенгуру, ведмідь, лев, жирафа, маленьке слоненя та багато інших неживих екземплярів живих істот.
А далі за планом нашої одноденної екскурсії – час оглядати каміння. Тож, вводимо нові координати і мандруємо до експозиції Музею рудних формацій. Першими у вічі відвідувача впадають величезні сірувато-коричневі зразки з хитромудрими візерунками. А далі – за скляними вітринами шаф домінують вже не так розміри, як кольори і форми. Важко відірвати погляд від різнобарвних кристалів, зелено-синіх, жовтогарячих, багряних і ніжно-фіолетових експонатів, які точно не відповідають стереотипному уявленню про корисні копалини. Особливо красивими видаються блискучі багатогранні кристали магнетиту на одному зі стелажів. Як не дивно, це залізна руда.
З кожним наступним стендом на відвідувачів чекає все більше краси. Тут і зразки кімберлітів, з яких видобувають алмази, і руди олова, і схожі на гарматні ядра круглі фосфорити, неймовірної барви флюорити, малахіт та аметисти. А ще далі – чудернацькі камені, помережані червоними жилами й блискучими багряними згустками – їх у давнину називали кров’ю драконів, а зараз – це кіновар, мінерал ртуті.
Особливе місце в колекції посідають зразки мідних руд – третього за стратегічним значенням металу після заліза й алюмінію. У зв’язку з тим, що зразки формувалися у середовищі з доступом кисню, притаманний рудуватий відтінок каменів змінився сіро-зеленим.
Останні стенди Музею традиційно «приховують» найцікавіше – вже на завершення екскурсії відвідувачі мають змогу на власні очі побачити справжню золотоносну жилу зі Східного Забайкалля. Знайомий дорогоцінний блиск їй дарує мінерал пірит. Саме його наявність у породах сигналізує, що десь вже поблизу ймовірно можна знайти золото.
Така перспектива викликає у свідомості образи й інших дорогоцінних скарбів землі, які колекціонує Мінералогічний музей Львівського університету. Лише декілька маневрів – і ми опиняємось на місці нового призначення. В цю мить крізь вікна будівлі геологічного факультету пробивається сонячне проміння і розсипається на скляні вітрини з музейними експонатами. Мертве каміння негайно оживає калейдоскопом барв і блискіток.
Оглядаючи мінерали, зауважуєш, що вони візуально різняться не лише кольором, але й блиском. Декотрі зразки відблискують металом, декотрі – відбивають світло, як скло, а ще інші – перламутрові. Зважаючи на усі ці сукупні властивості та характеристики, одні і ті ж мінерали, виявляється, можуть мати різне значення і різну «долю», як, до прикладу, корунд, який за твердістю поступається лише алмазу, широко застосовують у промисловості, а різновид корунду – рубін – це відомий своєю красою дорогоцінний камінь, який можна побачити у багатьох ювелірних виробах.
Та не лише рубіни і діаманти є окрасою світових багатств. У Музеї також зберігається колекція й інших самоцвітів і ювелірного каміння, серед яких – гіпнотичний зелений малахіт, глибокий синій лазурит, різнобарвний флюорит, а ще бірюза, поліхромні турмаліни, бурштин, гранати, корали та багато іншого. І якщо ці мінерали становлять цінність для ювелірів, то геологи надають перевагу дещо іншим зразкам. Так, окрім дорогоцінного каміння, Музей зберігає розмаїття найунікальніших мінералів нашої планети. Декотрі з них видобули в родовищах, яких більше не існує і ніколи вже не існуватиме. Такі зразки становлять велику цінність як для науковців, так і для колекціонерів.
Мандруючи поміж лабіринтами вітрин, натрапляємо на дещо дивне, зовсім не схоже на звичайні камені. Радше – на квіти. Виявляється, ці химерно красиві витвори природи називаються гіпсовими трояндами. Такі кам’яні квіти утворюються в гарячому кліматі, коли вдень спекотно, і відбувається процес випаровування вологи, а вночі холодні води з ґрунту розчиняють гіпс. Загалом така квітка росте і розпускається аналогічно звичайній рослині, але процес розквітання є значно довшим, а квітка залишається «живою» вічно.
Велику цікавість викликає також колекція метеоритів. Космічне каміння хоч і не змагається у красі з багатьма земними мінералами, але містить у собі якусь незвичну магнетичну енергію, яка не дозволяє просто пройти повз. Мимоволі задивляєшся у рельєфності та кольори небесного каменю і намагаєшся, усупереч відсутності емпіричних знань, все ж уявити собі його історію, тривалістю в мільярди людських життів, його шлях, довжиною, яку не здатен виміряти наш розум і яка ще й досі не завершилася…
Так само, як і не завершилась історія чи не найбільшого феномену нашої планети – людства. Час познайомитися з нею трохи ближче, відвідавши Археологічний музей Львівського університету. Він зустрічає нас презентацією давньої фауни – на рівні витягнутої руки лежить величезний бивень мамонта, поряд із ним – залишки зубів давнього гіганта, які, здається, за розміром майже як людська голова. А поряд із рештками за склом вітрин чекають на відвідувачів перші «інструменти» наших предків. Усі вони кам’яні, виготовлені з кременю, адже його було легко розколювати на рівні загострені пластини, які слугували основою для знарядь праці та зброї (рубил, скребл, наконечників для стріл).
Майже кожна експозиційна вітрина містить глиняний посуд – різноманітної форми горщики, які з кожною епохою, а відповідно й стендом, стають все майстернішими, акуратнішими і цікавішими. Все це посуд, якому вже понад 4 000 років. Оглядаючи кожен виріб, мимоволі уявляєш руки людини, яка декілька тисячоліть тому, можливо, сиділа на цьому ж місці і карбувала акуратні лінії на ще невипаленій глині. Про що вона тоді думала? Що її турбувало? Що планувала робити у той день?..
У наступних вітринах поміж кам’яних (наприклад, бойових сокир), вже можна розгледіти металеві вироби. Так, серед цікавинок другої зали Музею – прикраси та бронзовий кинджал (прямої аналогії якого немає фактично ніде в Європі), виявлені у багатому похованні комарівської культури на Рівненщині.
Погляди відвідувачів перехоплюють найрізноманітніші предмети побуту, зброї і спорядження наших предків – від зламаних мечів, які клали до могил воїнів навмисно ушкодженими, аби ті більше не загрожували живим, і аж до дивовижних прикрас, якими оздоблювали кінські упряжі.
Експозиція Музею знайомить нас із життям безпосередніх предків українців – слов’ян, – від часу їхньої появи на сторінках писемних джерел та за княжої доби. Тут і боярський перстень-печатка із зображенням птаха, колекція хрестиків, фібул – застібок для плащів, за якими археологи здатні визначати вік того чи іншого комплексу знахідок. Зачаровують уламки різнобарвних браслетів зі скла, між іншим дуже популярних серед міських жінок, а також значно дорожчі срібні прикраси, виконані у техніці зерні та скані. Колись всі ці шийні гривні, персні та підвіски-лунниці приносили неабияку втіху і гордість своїм володаркам. А поряд із ними, прикріплені до полотна, чекають на свою свободу слова залізні та кістяні писала-стилуси.
Перед тим, як сісти у машину часу, аби повертатися назад у майбутнє, пригадуємо, що зробити це можна й іншим – значно цікавішим шляхом, який прокладено через Музей історії Львівського університету. Тож, переносимося вперед лише на декілька віків і зупиняємось на кінці XVI – середині XVII століття, аби дізнатися більше про передумови заснування Університету.
Відповіді на ці запитання зберігає експозиція з трьома вітринами: тут містяться книги, документи та мапи, які розповідають про традиції греко-римської спадщини, європейських університетів та єзуїтських академій.
А вже наступні вітрини розповідають відвідувачам Музею про Львівську академію у часи Речі Посполитої та імперії Габсбургів. За склом зберігаються старі світлини, докторські дипломи, праці відомих діячів науки.
Неможливо оминути увагою шафу з експонатами, які розповідають про студентські роки патрона університету – Івана Франка. Тут і відомості з його оцінками, і реферат з текстами різними мовами, і низка архівних світлин.
Кожен наступний відрізок історичного часу залишив по собі все більше цінних спогадів та експозиційних матеріалів. Оглядаючи вітрини, немов за декілька хвилин проживаєш десятки життів, сповнених відданої наукової праці, вагомих відкриттів, боротьби за те, що любиш і у що віриш.
Графіка, скульптура, малярство, друковані видання, наукові прилади та документи в сукупності складають картину життя і розвитку Львівського університету від часів тоталітарних систем повоєнного періоду, проголошення незалежної України і до теперішнього неперервного обстоювання нашої гідності та свободи.
Зачиняючи за собою двері останнього пункту призначення нашої великої подорожі у часі, задумуєшся про дуже багато речей, та найголовніше – розумієш, якою великою цінністю є можливість пізнавати минуле задля творення нашого майбутнього.
Вітаємо наших хранителів часу – працівників музеїв Львівського національного університету імені Івана Франка з професійним святом – і дякуємо за те, що стоїте на почесній варті безцінних шляхів у минуле. Висловлюємо щирі сподівання, що уже скоро Україна здобуде перемогу над російським агресором й усі музеї Львівського університету відчинять свої двері для дослідників та усіх охочих вирушити у мандрівку крізь час!
