365 днів триває повномасштабна російсько-українська війна. 365 днів героїчної боротьби України за право бути європейською державою. 365 днів героїчної боротьби України за право бути на карті світу. 365 днів боротьби за право бути. Сміливість наших Збройних сил, патріотизм і незламна віра кожного, хто у різний спосіб сьогодні обороняє Українську Державу від окупанта, вкотре демонструють єдність Українського народу і наше спільне бажання жити у вільній незалежній державі.
Серед тих, хто у перші дні повномасштабного вторгнення вирішив захищати Україну від окупантів, чимало викладачів, працівників, студентів і випускників Університету. Один із них – кандидат соціологічних наук, доцент кафедри cоціології Олег Демків, який у мирний час викладав на історичному факультеті, а з початком війни вступив до лав 125-тої окремої бригади Сил територіальної оборони Збройних сил України. Після понад десяти місяців служби, Олег Богданович повернувся до роботи на рідному факультеті. Про те, як війна змінила його і якою він бачить Україну після перемоги – у нашій розмові.
– Олеже Богдановичу, насамперед розкажіть, як для Вас розпочалась війна? Яким був Ваш день – 24 лютого 2022 року?
– Початок повномасштабного вторгнення росії не став для мене несподіванкою. Читаючи аналітику, як українську так і зарубіжну, та спілкуючись з колегами, я прийшов до розуміння – повномасштабне вторгнення буде і питанням є лише час його початку. За тиждень до нападу я, раціонально оцінюючи свій рівень військової підготовки (а саме – його відсутність – в юнацькі роки в Збройних силах не служив, адже навчався в аспірантурі), почав збір належних документів для вступу до Територіальної оборони (низка довідок про стан здоров’я, довідка про відсутність судимості та ін.). Мотивом таких дій були не стільки високі громадянські міркування, скільки розуміння того, що війна за кілька днів прийде в наш дім, звична буденність буде зруйнована, життя рідних опиниться в небезпеці. І ще, ймовірно, історична пам’ять роду, пам’ять про сплюндровані долі предків загиблих чи висланих у сибірські табори, бажання щоб ніколи більше на нашій землі не повторилося подібне. Тому ще перед обідом дня 24 лютого 2022 року був разом з кількома однодумцями в центрі комплектування та соціальної підтримки на вулиці Батуринській. Надихала значна кількість людей, які добровільно зголошувалися до служби в Збройних силах. Натовп охочих і супутня дезорганізація спричинили те, що ні цього, ні наступного дня я ніяк не зміг вирішити своє питання. Випадково дізнався про комплектування 125 бригади ТрО, куди згодом і потрапив на службу у підрозділ спеціалізований на протидиверсійній боротьбі.
– Чи змінилися Ваші цінності, світогляд?
– Світогляд мій не змінився, але змінилося багато поглядів, сформувалося уявлення про раніше невідомі аспекти військового життя. Мабуть, найбільш істотна зміна – розуміння того, за що можна щиро любити Збройні сили, навіть попри виконання часами непростих солдатських обов’язків та певні проблеми у функціонуванні війська як організації. На військовій службі я перебував 10 місяців, за цей час пройшов різнопланову військову підготовку, виконував низку завдань з охорони цивільної та військової інфраструктури, засобів протиповітряної оборони. Оскільки маю обов’язок із догляду та виховання молодшого сина із неповносправністю і виникли пов’язані з цим сімейні обставини – демобілізувався. Не скажу про те, що досвід цей є однозначним, але залишати лави ЗСУ було непросто, насамперед, через відчуття спорідненості з побратимами.
– Як соціолог за фахом, що можете сказати про світоглядні орієнтири українців під час війни? Як, на Вашу думку, війна змінила наше суспільство?
– Суспільство змінилося істотно. Ті аспекти, які викликають оптимізм і навіть захоплення: по-перше, вражаюча здатність до самоорганізації та взаємопідтримки, масовий волонтерський рух, який охопив усі соціальні та вікові групи населення; по-друге, відсутність помітних анархічних, капітулянтських, колабораціоністських настроїв. Вільнодумство українців та схильність до плюралізму, критичність до влади, своєрідний анархопатріотизм – це наші особливі національні риси, можливо, навіть, соціальна основа внутрішньої демократичності нашого суспільства, але, як бачимо, на щастя у часи випробувань ці риси поступаються місцем дисципліні, субординації та громадянській свідомості.
– Якою Ви бачите Україну після нашої перемоги?
– Часи турбулентності для України закінчаться ще не скоро. Серйозні виклики чекають на нас у зв’язку із необхідністю повернення до мирного життя сотень тисяч ветеранів та цивільних постраждалих від війни, із відновленням цивільного життя на зруйнованих територіях, із необхідністю недопущення реваншу колабораціоністських сил та ін. Є обґрунтовані надії на зниження інтенсивності бойових дій в середньостроковій перспективі, відновлення державного суверенітету над окупованими територіями. Унікальність історичного моменту для України полягає у безпрецедентній міжнародній підтримці, яку слід зберегти і закріпити інституційно у межах північноатлантичного та східноєвропейського регіонального співробітництва.
– Дякую за розмову.