9 березня 2023 року у Львівському національному університеті імені Івана Франка відбулася Урочиста академія з нагоди 209-ої річниці від дня народження Тараса Шевченка. Розпочав захід зведений хор Центру культури і дозвілля, який майстерно виконав величний «Заповіт» Тараса Шевченка.
«Хтось може сказати: «Знаю «Кобзар» напам’ять», але ніхто не може сказати: «Знаю «Кобзар», адже «пам’ятати і знати – не одне й те ж саме» (Сенека). «Кобзар» – про вічне, тож і стежка до «Кобзаря» – нескінченна. Кобзар… Каменяр… Вимовляючи ці два великих Імені, певно ж, подумки озвучимо й поетичну фразу: «Пісня і праця – великі дві сили»… В України ті дві сили, два крила, – особливі. Нині увесь світ і бачить їх, і чує: нашу працю й боротьбу – і нашу пісню, яку підхоплюють добрі люди, просто люде, як каже Шевченко, у найвіддаленіших закутках планети. Пісня – це Кобзар, праця – Каменяр. Кобзарева душа і Франковий дух поєдналися нині в одному: «Борітеся – поборете…», – зауважив Андрій Олександрович.
У своїй доповіді Андрій Содомора проаналізував низку рядків із поезій Тараса Шевченка, видобувши з них цінні сенси та розтлумачивши присутнім значення багатьох істин, які є актуальними до сьогодні. «Читати «Кобзар» – це вдумуватись, бо Шевченко – мислитель; читати «Кобзар» – це бачити, бо Шевченко – художник; читати «Кобзар» – це, що не менше важливо, – чути, бо Шевченко – пісняр, музикант. Можна, уточнюючи слова, сказати ще й так: читати – це почитати, тобто шанувати; бачити – це дивитися і дивуватися; чути – це від-чувати…», – акцентував Андрій Содомора.
Надалі Андрій Олександрович продемонстрував мистецтво розуміння слова через звук та зображення, «ожививши» для уяви слухачів багатовимірну картину, створену великим Кобразем. «Шевченко бере перо й папір, а водночас, як митець, підходить із пензлем до полотна. Накреслює дві лінії. Горизонталь: «Реве та стогне Дніпр широкий, / Сердитий вітер завива…» – і вертикаль: «Додолу верби гне високі, / Горами хвилю підійма». На найвищому злеті хвилі й голосу – fortissimo. За якусь мить Шевченко знімає звук (цей момент фіксує пам’ятник у Львові). За цим рухом – pianissimo, тиша, яку творить скрип ясена (без звуку – тиша мертва, не земна)… Перед нами – простір, рух, час. Час земний («Ще треті півні не співали…») – і небесний, символом якого «блідий місяць»», – зобразив слова Андрій Содомора.
За словами доповідача, наскрізною темою в «Кобзарі» є питання часу. Його Тарас Шевченко торкається у поемі «Гайдамаки» ще в ліричному вступі: «Все йде, все минає – і краю немає…». Тут же Андрій Содомора провів паралель із Лукрецієвим гекзаметром: «Обрій за обрієм йде, а крайнього всесвіт не має». Чимало й інших паралелей з античними мислителями та цінностями того часу й простору проводив Андрій Содомора, аналізуючи творчість Тараса Шевченка.
«І дурень, і мудрий нічого не знає»… Хто б то за тим «мудрим» не побачив Сократа, який зізнався, що знає хіба те, що нічого не знає»?. «Живе… умирає… одно зацвіло, / А друге зав’яло, навіки зав’яло… / І листя пожовкле вітри рознесли»… А це вже – стежка до Гомера, до його знаменитого філософського порівняння: людських поколінь – із поколінням листків, які розносить вітер… І врешті, наприкінці вступу: «Як небо блакитне – нема йому краю, / Так душі почину і краю немає…» А тут вчувається – Геракліт: «Якою б дорогою не йшов, не знайдеш меж душі: настільки глибока її міра»», – пояснив Андрій Олександрович, продовжуючи знаходити близькість ідей українського Й античного Слова у інших рядках поета.
Особливу увагу Андрій Содомора зосередив на питанні боротьби у творчості Тараса Шевченка, зауваживши, що той – задивлений у героїчне минуле: «Було колись – в Україні / Ревіли гармати; / Було колись – запорожці / Вміли панувати». Торкаючись теми, доповідач звернувся до рядків сучасного поета й воїна Ігоря Астапенка: «Істина у війні» (що перегукується з прадавнім: «Правда у вині»), і зауважив, що війна випробовує вогнем. Із цього випробування народжуються герої та героїні, які примножують славу «славних прадідів великих».
«Шевченка немає у «Садку», в тій виплеканій уявою оазі, він – у світі, серед людей; людей і добрих, і лихих. Добрих, повторімо ще раз, – підтримує («Борітеся – поборете / Вам Бог помагає!»), лихих – застерігає: «Схаменіться! будьте люди, / Бо лихо вам буде»… Шевченко – з нами. Бачимо його, чуємо його, віримо йому: «Наша Дума, наша пісня / Не вмре, не загине… / От де, люде, наша слава, / Слава України!»», – підсумував Андрій Содомора.
Урочиста академія продовжилася літературно-музичною композицією «Не однаково» за участі хору народного ансамблю пісні і танцю «Черемош», народного дівочого хору «Ліра», Заслуженої хорової капели України «Боян» ім. Є. Вахняка, вокально-хорового ансамблю «Евфонія» студентів освітньої програми «Хорове диригування», учасників гуртка художнього слова – студентів філологічного, філософського та юридичного факультетів Катерини Затули, Любомира Лесоніна, Олени Демченко, Романа Гавриліва і студентки кафедри театрознавства та акторської майстерності Соломії Федак. Уривки з поезій Тараса Шевченка у форматі відеозвернення зачитали студент факультету міжнародних відносин Назар Швидюк та випускник факультету культури і мистецтв Олександр Поліновський, які перебувають у лавах Збройних сил України.
Після Урочистої академії представники академічної спільноти ЛНУ ім. Івана Франка вшанували Тараса Шевченка покладанням квітів до його пам’ятника, де Народна чоловіча хорова капела «Прометей» емоційно і яскраво виконала «Реве та стогне Дніпр широкий».
