26 листопада 2015 на біологічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка відбувся вечір-реквієм жертв Голодомору.
«Сьогодні ми зібралися тут щоб схилити голову в пам’ять перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 рр., перед тими дітьми, яких було позбавлено майбутнього, перед матерями, які робили все можливе, щоб захистити свої родини», – зазначила під час вступного слова голова студентської ради біологічного факультету Ганна Гордій.
Масове знищення українців у 30-х роках ХХ ст., на думку декана біологічного факультету Ігоря Хамара, слугувало однією з причин розгортання конфлікту на Сході України.
«Ми не маємо права забувати лихоліття тих років, коли внаслідок дикунської політики імперії люди доходили до відчаю і втрачали надію. Наслідки цього акту терору відчутні і досі», – резюмував декан факультету.
Хвилиною мовчання учасники вечора вшанували пам’ять жертв Голодомору.
У світовій історії не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав на долю України − однієї з найродючіших і найблагословенніших країн світу. Житницею називали Україну впродовж багатьох століть. Але по-хижацьки грабували її, не давали вільно дихати. Через те й була Україна вбогою і знедоленою, як шевченківська Наймичка, та була ж вона завжди сильною духом. Хоча і випало на долю нашого народу найстрашніше − голод. Померлих від голоду 33-го року більш ніж у два рази більше, ніж загиблих у війну. Вимирали родини, села.
Моторошно стає, коли слухаємо спогади тих, хто пережив це зло, коли ознайомлюємося з архівними документами, а ще більше завмирає серце, коли разом із конкретною родиною стаєш свідком Голодомору, проймаєшся її жахом, вболіваєш за неї.
Студенти біологічного факультету, переглядаючи фільм режисера Олеся Янчука «Голод 33», знятий на мотивами роману-хроніки Василя Барки «Жовтий Князь», з погляду наших сучасників мали змогу дізнатись про ті лихоліття, які довелось пережити нашому народу під час штучного Голодомору 1933 року.
Василь Барка у творі «Жовтий князь» змалював широку панораму подій 1932-1933 рр., відкривши світові болючу правду про тоталітарну систему, яка нищила все світле й гуманне на своєму кривавому шляху, «пожирала своїх дітей», бо сама була «жовтим князем».
Зараз ми навіть не можемо собі уявити ті події. Але це − наша історія, якою б вона не була. А тому ми маємо пам’ятати ті злочини радянської влади, через які мільйони людей загинули у концтаборах, у підвалах НКВД та від штучного голоду 32-33 років.
