Інформація про дисертацію

Популізм залишається актуальним феноменом соціально-політичного життя багатьох країн світу. Здійснюючи значний вплив на політику країн із порівняно малим досвідом функціонування демократичних інститутів, популізм, досить помітно виявляє себе у сучасному політичному просторі «старих» демократій. Існує очевидний зв’язок між посиленням популізму і загостренням соціально-економічних проблем. Важливий чинник, який сприяє появі та зростанню впливу популістів, є нездатність політичного істеблішменту, у тім числі і цілком демократичного, ефективно реагувати на нові труднощі та виклики.

Популізм можна вважати неминучим супутником політичної свободи та демократичного устрою. Подекуди він постає силою, яка сприяє розширенню політичної участі, проведенню реформ в інтересах численних соціальних груп із низьким статусом. Схиляючись до протиставлення права більшості інтересам і правам тих чи інших меншин, популізм може бути загрозою правовій державі та базовим політичним і громадянським свободам. Скрізь, де популістські лідери отримували владу, вона набувала авторитарного характеру, супроводжувалася зловживаннями й утисками (але не знищенням) опозиції.

В історії незалежної України популізм виявив себе по-різному та у чималих масштабах. Вже у роки кризи соціалістичного ладу, що виявилася для нього фатальною, не позбавлена популістських рис політична агітація допомогла націонал-демократичним силам усунути комуністів від влади.

Після здобуття незалежності значні елементи популізму перетворилися на константу політичної боротьби в Україні. Фактичною нормою політичних змагань в Україні стали щедрі та малореальні соціально-економічні обіцянки, що їх роздавали більшість партій і політиків. Бідність основної частини виборців у поєднанні зі звично патерналістським ставленням до держави, браком сформованої культури політичної дискусії, робили український електорат чутливим саме до популістських апеляцій. Попри декларовані відмінні ідеологічні платформи, в Україні високі стандарти соціального захисту обіцяли виборцям і ліві, і праві партії (разом із обіцянками швидкого та вражаючого економічного зростання тощо). Правдивим конкурсом обіцянок ставали  парламентські,  президентські виборчі кампанії.

Таким чином,  можна констатувати, концепт популізму – багатогранний   політичний конструкт, який виконує інтегративно-когнітивну функцію структурування та конструювання складної та суперечливої політичної реальності з елементами соціальної, дискурсивної та праксеологічної еклектики. Характерною особливістю актуалізації популізму є екстремальні параметри функціонування державно-політичного організму соціуму та ціннісних проекцій його буття. Кризовий стан суспільства, де генерується концептуальна платформа популізму, відображає об’єктивну потребу в демократизації засад суспільного устрою та соціального буття. Зокрема, антиелітарне спрямування популізму обумовлене потребою розширення впливу предметного поля та інструментів прямої демократії та безпосереднього народовладдя. Антропологічний оптимізм популізму контрастує з статично-консенсусною метафізикою е елітаристських уявлень про природу суспільної стратифікації та взаємодій.

Ключові слова: популізм, політологічна категорія, політична наука, ідеологія, політичний лідер, харизма, політична система, політичний режим, політичний рух, політична партія, трансформаційні процеси, посткомунізм.