Щороку у третій четвер травня ми відзначаємо Всесвітній день вишиванки. Цьогоріч академічна спільнота Львівського університету традиційно підтримала ініціативу, тож сьогодні Університет ряснів різними барвами української вишивки!
Передусім у вишиванку одягнули Патрона нашого Університету Івана Франка, а саме – його погруддя у холі головного корпусу. Вишиванка відгравала особливу роль у житті Івана Франка. Директорка Інституту франкознавства Наталя Тихолоз розповідає, що Іван Франко любив одягати вишиванку і в будні, і в свята. «Сучасники свідчили, що він завжди вирізнявся «серед пишних комірців і краваток» своєю вишиваною сорочкою, яку носив із класичним костюмом трійкою. Вишиваних сорочок у письменника було багато. Здебільшого це були подарунки його приятелів і приятельок (серед яких були і Олена Пчілка, і Наталя Кобринська, і Христя Алчевська, й Уляна Кравченко та ін.), від вишивальниць Гуцульщини, Бойківщини, Наддніпрянщини», – розповідає Наталя Тихолоз.
«У вишиванці бачимо нашого Патрона не тільки на прижиттєвих світлинах, а й на численних графічних та малярських портретах. І навіть у скульптурних зображеннях Франка часто-густо прозирають обриси українського орнаменту. Вишивана сорочка для нього була дуже органічним одягом, який він виніс із батьківської хати. Водночас у такий спосіб Франко підкреслював і своє національне єство, зумівши гармонійно поєднати прадавні узори народної вишиванки з костюмом модерного покрою західного взірця. Так само, як успішно поєднав своє глибинне, органічне українство – з рафінованою, іманентною європейськістю. Саме такого культурно-політичного синтезу України і Європи, здається, й сьогодні прагнемо. Тож успішний, вдалий приклад Івана Франка – великого Українця і великого Європейця ‒ і досі стоїть перед нами, як дороговказ на шляху нашого національного поступу», – додає франкознавиця Наталя Тихолоз.
Сьогодні більшість студентів, викладачів і працівників Університету прийшли на роботу чи навчання в улюблених вишиванках. І кожна вишиванка таїть у собі не просто символи, а велику таємницю. Студентка факультету іноземних мов Марія Тацинець переконана, що у вишиванці криється генетичний код нації, вона містить надзвичайно велику кількість знаків та символів, які відкривають багатогранне джерело для вивчення української культури.
«Коли я була школяркою, моя мама часто любила співати мені пісню про вишиванку. Ми часто співали її разом, а мама вишивала для мене бісером і нитками, – ділиться студентка факультету іноземних мов Марія Тацинець. – У час, коли ймення нашої держави на вустах у цілого світу, а синьо-жовті тони на кожному кроці, надзвичайно важливо пам’ятати про символи, які якнайповніше відображають унікальність української культури. Несподівано, однак для мене значення вишиванки відкрилось по-новому, коли я мала можливість розповідати про такий атрибут нашого генетичного коду іноземним студентам. Коли розкриваєш особливості символів, вплетених у сорочку, на мить замислюєшся про силу поколінь, які передавали її своїм нащадкам, передаючи тим самим усвідомленість її значення та культурної цінності, історичну пам’ять та красу творчості. Україна має що цінувати, чим пишатися і що показати світу. Попри все, кожен її син чи донька повертаються до неї стежками материнських пісень, увінчаними акуратним вишиттям унікальних орнаментів».
Очільниця факультету культури і мистецтв Майя Гарбузюк ділиться, що вишиванка для неї — і оберіг, і мистецький твір водночас. «Це найглибша пам’ять мого народу, закодована в орнаменті, крої, колористиці. Свого часу мала щастя ще студенткою бути на практиці в Музеї етнографії та художнього промислу у Львові, де побачила великі колекції вишиваного одягу та декоративно-ужиткових предметів. Я настільки захопилась розмаїттям візерунків і технік, що для мене геометрія вишивки відкрилась як струнка і своєрідна музична партитура — зі своїми законами, структурою, динамікою і сюжетами. Тоді я довго намагалася віднайти спільний код вишивки й музичної гармонії, була глибоко переконана в його існуванні, у спорідненості «вишиваного» та «пісенного» знання українців про себе і довколишній світ. Можливо, комусь і пощастить відкрити цю єдність, але для мене вишивка досьогодні — унікальна мова, якою мій народ промовляє до Всесвіту, завдяки якій світ бачить нас, впізнає, дивується і захоплюється», – розповідає Майя Володимирівна.
Родзинкою сьогоднішнього дня стала благодійна фотосесія для усіх охочих студентів, працівників та гостей Львівського університету, яку організувала Первинна профспілкова організація студентів Університету. Благодійна ініціатива передбачала проведення професійної фотозйомки у вишиванках для університетської спільноти та усіх охочих. До організації фотосесії долучилися чотири фотографи. Натомість усі, хто бажав отримати яскраві кадри, мали можливість «задонатити» будь-яку суму на потреби Збройних сил України, зокрема на придбання антидронової рушниці. Упродовж дня студентам вдалося зібрати понад 15 тисяч гривень.
Щиро вітаємо усіх зі Всесвітнім днем вишиванки! Дякуємо усім нашим Захисникам і Захисницям за можливість одягати наш національний одяг! Віримо у якнайшвидшу перемогу України! Разом переможемо!
