30 травня 2023 року у Львівському національному університеті імені Івана Франка відбулося чергове засідання щомісячного міждисциплінарного франківського семінару «Перехресні стежки». Семінар уже традиційно відбувався у змішаному форматі: у головному корпусі Львівського університету та на платформі ZOOM.
Цього разу у рамках семінару з доповіддю на тему «Іван Франко та європейська курортна культура (несподівані контексти)» виступив кандидат філологічних наук, директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка Богдан Тихолоз. У своєму виступі дослідник розглянув поняття «курорт» не просто як місце лікування, оздоровлення та відпочинку, а й мистецтва, творчості, комунікації, осередок творення мереж, спільнот та ідентичностей, врешті – творення культури. Окресливши поняття європейської курортної культури, він розповів про те, на яких курортах відпочивав та лікувався Іван Франко, яку роль у його біографії відіграли бальнеологічні й кліматичні курорти Буркут, Криворівня, Ліпік, Ловран та в який спосіб Франко причетний до формування української курортної культури в загальноєвропейському контексті. Доповідь франкознавця Богдана Тихолоза базувалася на архівних знахідках, експедиційних мандрівках і практичному досвіді культурного менеджменту.
Робота семінару розпочалася зі вступного слова відомого дослідника життя і творчості Івана Франка, доктора філологічних наук, завідувача відділу франкознавства Інституту Івана Франка НАН України Миколи Легкого. Він коротко окреслив проблематику заявленої доповіді та наголосив, що дослідження «несподіваних контекстів» «курортної» тематики в життєписі Івана Франка й у контексті відпочинкової європейської культури навіть за умов війни є як ніколи актуальним. «Франкова географія дуже широка і різноманітна. Ясна річ, йдеться не лише про значні культурні центри, як Дрогобич, Львів, Перемишль, Відень, бо кожне з цих великих міст, звичайно, позначене Франковим духом і має свій відбиток у його душі. У Франковій біографії були й сотні на перший погляд незнаних для широкого загалу місць, таких як Ловран чи Ліпік, у які Франко потрапив в силу різних обставин», – розповів Микола Легкий, після чого надав слово доповідачеві сьогоднішнього семінару.
Своєю чергою Богдан Тихолоз подякував за добру можливість виступити зі словом про Івана Франка в іменній франківській аудиторії Франкового університету і звернув увагу на те, що останніми роками традиційний науковий семінар «Перехресні стежки» щораз більше набуває міждисциплінарного та міжінституційного резонансу. «Сам факт такого міжінституційного і міждисциплінарного науково-методологічного семінару, який нашими спільними зусиллями дедалі міцніє, є дуже важливим явищем, яке показує консолідацію наукових, культурних, освітніх сил довкола постаті Івана Франка і тих цінностей – рівною мірою українських і європейських, – які він ніс у суспільство. І я думаю, що саме в такі складні історичні моменти, які ми зараз переживаємо, цей факт об’єднання, спільної праці над нашою культурною спадщиною є надзвичайно важливим», – наголосив доповідач.
Надалі він акцентував увагу на актуальності та практичному значенні доповіді, обґрунтувавши важливість дослідження життя та творчості Івана Франка у контексті європейської курортної культури, зокрема, в часі війни, коли йдеться про необхідність пошуку нових рішень, що стосуються медичної, психологічної, соціальної реабілітації та оздоровлення українських воїнів, ветеранів, ВПО, матерів та дітей, волонтерів тощо.
Після цього Богдан Тихолоз зупинився на розгляді категорії курортної культури, що лежала в основі його доповіді. Насамперед він пояснив ширше значення курортів, які мають розглядатися не просто як місця лікування та оздоровлення, а й як місця творення культури, міжкультурного діалогу тощо. «Насправді курорти – це не про бездумні розваги і безтурботний відпочинок. Це історія, яка має набагато глибший і повніший сенс. Історія курортів – майбутнє і сучасне – це історія про силу і здоров’я нації, про здатність до боротьби, до відновлення, відбудови і до творення свого майбутнього. Курортна культура – це частина національної культури. При тому та частина, яка впродовж тривалого часу, донедавна, не тільки в нас, в українців, була в затінку, на маргінесі. В такий спосіб цю проблематику досі не мислили», – сказав Богдан Тихолоз.
Він розповів, що буквально курорт – це місце лікування, оздоровлення, зцілення, відпочинку, медичної і психологічної реабілітації. Таким є перше просте самоочевидне значення цього слова, з яким усі ми знайомі. Але курорт – це не просто лічниця, не просто місце, де лікують. За його словами, «це місце, де людина черпає силу, джерела своєї сили і здоров’я. Це таке особливе місце, де первозданна природа своїми стихіями, своїми різноманітними ресурсами допомагає людині стати на силі, але людина її в такий спосіб окультурює, щоб до тієї природи доїхати, щоб ті ресурси в належний спосіб і з комфортом для себе спожити, тобто це дуже особливий спосіб симбіозу натури і культури – природних і соціокультурних чинників». При цьому курорти стають місцями пізнання природи і народу – як чужих, так і рідних. У цьому виявляється колосальний гносеологічний потенціал, який реалізується у цілому спектрі різних дисциплін. Так, зокрема, історія фольклористики, етнографії, краєзнавства немислима і невіддільна від тих точок на карті, які мають курортне значення. Крім того, курорти слід розглядати як місця зустрічей і комунікації різних людей, соціальних груп і верств, а також місця розвитку міжкультурної комунікації, місця творчості і культуротворення.
«Курорт за такого підходу стає міждисциплінарною проблемою, яка об’єднує дуже ріні галузі: медицину і охорону здоров’я, соціальне забезпечення, туризм, економіку в цілому і готельно-ресторанний бізнес зокрема, екологію і охорону природи, культуру і мистецтво, культурну дипломатію», – наголосив доповідач, після чого пояснив, що собою являє курортна культура як відносно нове поняття, яке, однак, набуло надзвичайно важливого значення. «Курортна культура – це система культурних інституцій, об’єктів, практик, цінностей, специфічних та/або характерних для курортів як локацій (просторів) культуротворення та споживання культурних продуктів/послуг. Курортна культура складається з практик курації – діагностики і лікування, різноманітних курортних звичаїв і ритуалів, культурно-розважальних та освітніх заходів, асоціацій і товариств, які утворюються на цих курортах, музеїв і заповідників, що виникають у цих зонах, і самих культурних ландшафтів», – сказав Богдан Тихолоз.
Після цього він детальніше розповів про поняття європейської курортної культури, яке, хоч і досліджується вже давно, набуло певної легітимності як окрема категорія лише з 2021 року, бо саме в цьому році ЮНЕСКО внесло як окремий транснаціональний об’єкт у списку всесвітньої культурної спадщини перелік великих європейських міст-курортів. До цього списку входять одинадцять міст у семи європейських країнах, проте України у ньому, на жаль, немає.
Надалі доповідач провів короткий історичний екскурс, розповівши про розвиток перших курортів та передумови їхньої курортів, зокрема в другій половині ХІХ століття, і перейшов до розгляду курортної культури у контексті її стосунку до життя і творчості Івана Франка.
Богдан Тихолоз укотре поставив питання, чи були відпочинкові хвилі для письменника місцями творчості, місцями відновлення сили та натхнення і яку, зрештою, роль відіграли в його біографії бальнеологічні та кліматичні курорти Буркут, Криворівня, Ліпік, Ловран. При цьому він зауважив: «Франко був людиною дуже динамічною, дуже допитливою, він дуже любив мандрувати. Найбільше він любив активний відпочинок, рибальство, збирання грибів. Тобто відпочинок власне «курортний» у значенні негативному – це була б історія взагалі не про Франка, якби його здоров’я було міцним до самого кінця. Однак як один із піонерів активного відпочинку Франко значною мірою долучився до розвитку окремих українських курортів».
На думку науковця, Криворівня, до якої майже щороку письменник із родиною приїжджав в 1901 – 1914 роках (окрім 1905 та 1908), а також бальнеологічний курорт Буркут (1901, на запросини Лесі Українки, яка відпочивала там із майбутнім чоловіком Климентом Квіткою) були передусім «зеленими» відпочинковими локаціями, які оздоровлювали головно своїми кліматичними умовами. Курорти ж Ліпік (1908) та Ловран (1909) у Хорватії І. Франко відвідав суто з оздоровчою метою, як термомінеральні лікувальні локації (ванни, масажі, культура їжі і, звичайно, вино, особливо червоне, яке письменник дуже любив). До того ж, якщо Ліпік Франкові не дуже сподобався (перебував там на стадії загострення хвороби і дуже великого бажання побувати на морі), то в Ловрані (назва, либонь, походить від рясного кущовиння лаврів), де часто відпочивали родини Віткевичів, Шептицьких, а також Іван Труш, Михайло Рудницький, Петро Карманський тощо, письменникові значно покращало, про що повідомляв у листі до Карла Бандрівського син Андрій.
Насамкінець Богдан Тихолоз зауважив, що, на жаль, до сьогодні України на світовій курортній мапі немає, тому над цим треба багато працювати. Що більше, в сучасній українській курортній культурі викристалізувалися два загрозливі виклики, а саме: «буркутизація» (цілковитий занепад) і «буковелізація» (споживацтво), які потрібно згодом подолати, щоби у ближчій перспективі не залишатися пообіч світової відпочинкової культури. Практичний досвід інтенсивного мандрування та оздоровчого відпочинку Івана Франка як одного з піонерів творення української курортної культури може стати цінним важливим дороговказом у становленні сучасної національної відпочинкової культури.
У рамках презентації відбулася також прем’єра спеціального випуску відеоблогу «Франко НЕ вдома. Мандруй з класиком» – «Поет і Птах. Франко в Ловрані», який було відзнято з нагоди встановлення пам’ятного знака Іванові Франкові у хорватському містечку на узбережжі Адріатичного моря.
Модератор, Микола Легкий, подякував доповідачеві за реактуалізацію численних фактів і проблем Франкової біографії та європейської й української національної курортної культури, а на завершення запросив учасників семінару до обговорення доповіді. У жвавій дискусії з приводу курортної теми в життєтворчості Іван Франка взяли участь знані дослідники-франкознавці та інші активні завсідники франкознавчих заходів, зокрема, Ярослава Мельник, Іван Болеста, Андрій Франко, Михайло Зубрицький та інші.
