Загальним гаслом днів вшанування жертв Голодомору в Україні є «Пам’ять єднає». Традиційно щороку жалобні заходи присвячено окремій темі («Доброчинці в роки геноциду», «Люди правди» та ін.). Гасло цьогорічних пам’ятних заходів – «Голодомор не зламав». Український інститут національної пам’яті зініціював проект «Незламні» і розповів про 15 постатей, яких пережите в 1932-1933 рр. не знищило ані фізично, ані духовно.
Про це і про історичні передумови Голодомору в Україні студентам Педагогічного коледжу Львівського національного університету імені Івана Франка розповіла директор коледжу Оксана Сурмач
Зокрема, вона зазначила, що після 1918 року українці стали заручниками божевільної ідеї. Ця ідея – комунізм. Щоб реалізувати цю утопію на теренах планети, тоталітарна влада влаштувала Голодомор в Україні. Історія цього геноциду є важливою для світу. Адже він був вчинений, бо українці опиралися поширенню «світової революції», що мала встановити в усьому світі режим червоного терору. Після Голодомору стали можливими страхітлива ІІ Світова війна, поширення радянського комуністичного впливу на Східну й Центральну Європу, придушення опору в Будапешті, Празі, Варшаві…Кров у Вільнюсі і, врешті – у Москві, яка прагла звільнитися від комунізму. Узимку 2014-го кров пролилася і в Києві. І завжди ангелом ставав перед злочинцями український народ. Можливо, наші герої віддали на Майдані свої життя й за те, щоб у нас залишилося право пам’ятати про те, навіщо був учинений злочин Голодомору і вимагати декомунізації на рідній землі та засудження комуністичних злочинів в усьому світі.
«Вбивство цілого народу без війни у мирний час мало залякати інших, засвідчити всемогутність і безкарність «вождя народів». Голод, обраний як зброя геноциду, дав Сталіну можливість забрати життя у мільйонів українців, знищити саму основу нації. Вбити їх як українців: ті, хто вижили, добровільно позбавлялися власної мови, культури, традицій, переплавлювалися у безликий «совєтський народ». Вбити їх як людей: перетворити в істот, позбавлених почуття гідності, понизити до рівня тваринного існування, а згодом вмонтувати в ролі гвинтиків у тоталітарну машину. Тому результатом Голодомору стали не лише мільйони вбитих та опустілі українські домівки, але й спустошені душі тих, хто пережив 1933-й», – зазначила Оксана Сурмач.
Але геноцид зламав не усіх. Серед тих, хто вижив фізично, були й такі, хто не дав знищити себе духовно. Попри те, що вони, як й інші, бачили жахіття голодної смерті рідних та близьких, самі заглядали їй у вічі, відчували, як впевнено тваринне єство може наповнювати людську істоту. Голодомор не зламав їх, не змусив зрадити своє індивідуальне та національне «я».
Науковець розповіла, що згодом українці зуміли реалізувати себе, попри травму пережитого у 1932-1933-му, і всупереч несприятливим обставинам радянської дійсності наступних років. Вони стали художниками, письменниками, досягли успіхів у науці й техніці.
Вони не забували про Голодомор, але ця пам’ять не стримувала їхній розвиток, а робила сильнішими. Ці чоловіки та жінки знали, що живуть не лише за себе, але й за мільйони інших, вбитих фізично чи духовно. Знали, що несуть у собі унікальну культуру, яку мають врятувати, щоб зберегти різноманітність світу.
Завдяки їм Сталін програв — Голодомор не зламав України.
«Після десятиліть нищення Україна звелася на ноги і в 1991-му поставила крапку в історії антилюдської імперії. І нині Україна впевнено зупиняє спроби відродити цю імперію. Впевнено захищає рубежі свободи — свободи власної, свободи Європи. Бо ми народ, який не зламали геноцидом!», – наголосила Оксана Сурмач.
Під час проведення заходу студентка першого курсу відділення «Дошкільна освіта» Юлія Субота продекламувала авторський вірш, який публікуємо повністю:
Чорний птах
Була пора біди й нещастя,
Була хвилина тиші.
І тільки чорний птах…
І люди всі так зморені життям.
Вони примарами ходили
І у землі пшениченьки просили,
Але її як і не було…
Був голод в Україні –
Сліз повне море, надія втратила буття.
Та всі хотіли жити,
Хотіли сонця навіки!…
Але усе закрив той чорний птах,
Намучив він всіх так, що не могли ходити.
І мали вже заснути навіки,
І все забути малось, але ці думки…
Хіба ми заслуговуєм таке?
Така наша прекрасна доля?
Чому так мучите народ, кати!
Невже так вас навчила мати?
Ну ви ж також були дітьми
І мали неньку й тата!
А зараз … зараз ви – кати,
Знущаєтесь з народу і мучите дітей без хліба і води!
Нічого, ми покажемо своє,
Ми зможем постояти за своїх дітей,
І за Вкраїну та за неньку з татом!
І буде сонце навіки, і сміх людей, що прагнули до волі,
І чорний птах – він стане ластівкою в полі.
