25 квітня 2023 року у Львівському національному університеті імені Івана Франка відбулося чергове засідання міждисциплінарного наукового семінару «Перехресні стежки», на якому з доповіддю «Військова служба Івана Франка: нові факти до біографії» виступила кандидатка наук з соціальних комунікацій, старша наукова співробітниця Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка, провідна фахівчиня Інституту франкознавства Львівського університету Наталя Дзьомба.
Вів засідання завідувач відділу франкознавства Інституту Івана Франка НАН України, старший науковий співробітник, професор Микола Легкий, який у колоритний спосіб відрекомендував дебютантку семінару і запросив її до слова.
Наталя Дзьомба побудувала свою доповідь у незвичній діалогічно-драматизованій формі запитань і відповідей, у зв’язку з чим їй удавалося тримати в постійній напрузі увагу слухачів. Як виявилося, питання перебування Івана Франка на військовій службі досі залишається недовивченим і перебувало на маргінесі уваги франкознавців. Саме тому на численні питання: «Де і коли відбував військовий обов’язок український письменник?»; «За яких обставин і чому його призвали?»; «У який період життя потрапив до війська, скільки тривала його служба і чому був звільнений?»; «Які сподівання мав письменник від служби у цісарському війську і як це позначилося на його творчій долі?»; «Де відбував військову службу і що змусило його повернутися у ту локацію після численних життєвих перипетій?» тощо – учасники семінару очікували чітких відповідей.
Передусім доповідачка зосередила увагу на переліку головних фактологічних джерел для розкриття теми, а саме: листи Івана Франка до Михайла Павлика, Федора Вовка та ін. кореспондентів; протокол допиту Івана Франка про зв’язки з Михайло Драгомановим, вироку Львівського крайового карного суду про засудження письменника за участь у таємному соціалістичному товаристві і протокол оголошення присуду; два абшиди (від нім. «Abschied» – відставка, звільнення; у листах І. Франка – «абшит») – документи про увільнення письменника від військової служби, оригінали яких зберігають в архівних фондах Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, а в музеї Івана Франка у Львові є їхні копії. Використала науковця і вторинні джерела – мемуаристику та історичні дослідження. Коли ж перевірила біографічні книги, то з’ясувалося, що багато авторів (зокрема, М. Возняк, Є. Кирилюк та Я. Грицак) навіть не згадують цього моменту з Франкового життя; про це йдеться, щоправда, у книгах Івана Басса, Луки Луціва та Олексія Дея.
Так-от, як засвідчують різні джерела й документи, Іван Франко служив не в Бережанах, як стверджувалося у принагідній краєзнавчій статті (що стала стимулом для наукового пошуку), чи Самборі, а у Львові, причому відбував службу в казармі, яка була розташована на вулиці Курковій (тепер вулиця Лисенка, 12). Одночасно недослідженим було питання тривалості служби: бо трапляються думки, що І. Франко служив 2 роки 9 місяців і 10 днів чи всього лише 3 тижні і 3 дні. У спогаді сина Тараса, із якого черпав інформацію Л. Луців, довідуємося, що для нього дивною видається цифра у майже три роки служби, після якої спеціальна медична комісія увільнила молодого письменника від служби у війську через непридатність у зв’язку з короткозорістю, а насправді, швидше за все, через нещодавній гучний соціалістичний процес над І. Франком та друзями. Отож версій щодо причин звільнення можна вигадувати багато, але, на думку доповідачки, за свідченням сина Тараса та інших, навряд чи через слабкий зір, адже письменник навіть в останні десятиліття свого життя не користувався окулярами.
Водночас, із огляду на фактологію, І. Франко прослужив у війську недовго, мабуть, не більше, ніж три з половиною тижні після 1 жовтня 1879 року (десь із 13-14 жовтня), позаяк, за абшидом, його звільнено «через непридатність» уже 7 листопада того ж року.
Ще одне питання: чому І. Франка звільняли від служби двічі, чому 2 абшиди? Доповідачка висловила здогад, що це сталося через так звану троїстість військових сил у Австро-Угорській імперії, поділ на загальне військо, Ландвер та Ландштурм. Словом, І. Франка могли призвати до різних родів війська, і тому йому дали два увільнення від служби. Проте, як з’ясувалося пізніше, під час дискусії, тоді, як пояснив Назарій Юрчишин, на військову службу громадян могли призивати до 40 років, тому абшид від 31 грудня 1898 р. просто вдруге, але вже за віком, звільняв письменника від військового обов’язку.
Ще чимало спірних питань озвучила і дала свої відповіді доповідачка, зокрема: чи І. Франка «притягнули», чи він сам «вступив» у військо; які були передумови його рішення відбути військовий обов’язок; сліди його власного військового досвіду у художній творчості (твори «Гриць Турчин» та роман «Для домашнього огнища») тощо.
Після виступу відбулося жваве обговорення й дискусія, в якій неодноразово прозвучала думка про вічну актуальність життєвої і творчої долі І. Франка. У дискусії взяли участь Назарій Юрчишин, Богдан Тихолоз, Валерій Корнійчук, Наталія Тихолоз, Микола Легкий, Андрій Франко та ін. Назарій Юрчишин повідомив учасникам, що статтю з аналогічною темою подав до друку у чергове число наукового збірника «Садиба Франка» і що його щиро здивувала одночасність зацікавлення проблемою, яка, зрозуміло чому, стала актуальною для українців у час воєнного лихоліття. Богдан Тихолоз виловив думку про важливість для ширшого контекстуального розкриття теми окремих тверджень із незакінченої філософської статті І. Франка «Війни і військо в наших часах», а Микола Легкий згадав промовистий сюжетний епізод про вбивство товариша по службі («прошив кулею серце товариша, але здавалося, що собі прошив…») із повістки «Гриць і панич», який також міг увібрати нетривалий досвід Франкового перебування у війську. Професор Валерій Корнійчук скорегував інтерпретацію вірша «Гриць Турчин», який був написаний у час перебування письменника в Коломийській в’язниці, що й могло позначитися на тому, що вірш зазвучав як перша поетично оформлена мілітарна програма для українців. Також науковець рекомендував пошукати документальні матеріали про військову службу І. Франка в архівах полку, які, вочевидь, збережені або у Львові, або у Відні.
Наталя Дзьомба під час обговорення доповіді, зокрема, звернула увагу учасників, що, найвірогідніше, саме служба у війську могла наштовхнути І. Франка до думки про інші, не конче військові, методи боротьби за ідеали, і саме тому у статті «Поза межами можливого» він запропонував концепт «неполітичної культури», яким наче передбачив феномен українського шістдесятництва у ХХ ст. Насамкінець доповідачка висловила щиру вдячність за зичливе сприйняття та інтенсивне обговорення її доповіді, а також за численні побажання й підказки, які переконали її в безсумнівній актуальності наукового опрацювання отого, за самозізнанням письменника, чи не єдиного щасливого епізоду його життя – звільнення від служби у війську.
