Українська вишиванка – це вияв національної сутності особистості, втілення у візерунках на полотні ментальності народу, культурних цінностей, зв’язків між поколіннями.
У ювілейне відзначення Всесвітнього дня вишиванки, 19 травня 2016 року, студенти філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка мали можливість довідатися про таємниці української вишивки від члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України, викладача Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Галини Ліщинської.
Майстриня з радістю поділилася власними знаннями й досвідом, адже впродовж багатьох років реконструює старовинний одяг, вивчає сучасні й давні тенденції технік вишивання, співпрацює з багатьма осередками зберігання та вивчення народного вбрання, зокрема з «Майстернею Маґди Дзвін», є авторкою багатьох статей про українське вишиття.
Галина Ліщинська розповіла присутнім про витоки та особливості вишитого «праписьма» – про найдавніші символи, якими щедро всіяні сорочки Західної України – солярні хрестоподібні знаки, «колодязі». Майстриня звернула увагу і на розмаїття швів на старовинних сорочках, адже, за словами гості, не хрестикові техніки характеризують давню українську традицію. Вона спростувала стереотипи щодо древності вишиванок на чорному тлі чи вщерть заповнених бісером. Зображення маків чи інших реалістичних квітів – втілення естетичних смаків і різноманітних засобів для вишивання майстринь ХХ-ХХІ ст.
Зацікавлення у слухачів викликали пояснення колористики традиційних вишиванок. Вишиття червоним по білому (червоний колір домінує на яворівських сорочках) – єднання матерії і духу, чорним по білому – втілення світотворення, а не фіксація трагічних подій у житті чи вияв скорботи власника вишиванки, як наголосила майстриня.
Ілюстрацією розповіді стали давні та реконструйовані жіночі сорочки Яворівщини, Городоччини, які привезла зі собою Галина Ліщинська. У схемах та ескізах майстриня зобразила крій уставкових сорочок Опілля, розповіла про технологію виготовлення і використання полотна для таких вишиванок. Носіння плечового одягу на західних теренах України зумовило відсутність вишиття спереду сорочки – оздоблювали лише рукави, манжети («дуди») та комірці.
Збагнути підспідок (істину, правду) української вишиванки допомагали яскраві розповіді Галини Ліщинської про традиції, звичаї, пов’язані з носінням вишитого одягу. Запропонований відеомайстер-клас із вишивання увиразнив творчу розмову про ниткові стібки національного символу України. Вишиті рукотвори дають змогу помічати справжнє у давньому, значне у дрібницях, а красу у простоті.
