У вівторок, 28 лютого 2023 року, відбулося чергове засідання спільного міждисциплінарного наукового семінару «Перехресні стежки», співорганізаторами якого є Інститут франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка, Інститут Івана Франка Національної академії наук України та Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка («Дім Франка»). Із доповіддю «Іван Франко і галицьке єврейство: ще раз до проблеми» виступив знаний львівський франкознавець сучасності, доктор філологічних наук, завідувач кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського університету, голова Міжнародної асоціації франкознавців професор Михайло Гнатюк. Завдяки тому, що засідання відбувалося в режимі онлайн на платформі ZOOM, у семінарі змогли взяти участь понад пів сотні осіб. Окрім працівників установ-співорганізаторів, цього разу на зв’язок вийшли не лише представники різних факультетів Львівського університету – журналістики, іноземних мов, електроніки тощо, а й із численних міст України та Польщі, а також правнучка Івана Франка, онука сина Петра, Маріанна Макаруха, яка живе у США.
Розпочав роботу семінару лаконічним вступним словом відомий дослідник життя і творчості Івана Франка, доктор філологічних наук, завідувач відділу франкознавства Інституту Івана Франка НАН України Микола Легкий, який відзначив контроверсійну поліаспектність заявленої проблеми і запросив до виголошення доповіді професора Михайла Гнатюка.
Доповідач також відразу наголосив на невичерпній широті та складності теми, яка має багато підводних каменів і про яку вели мову вже чимало науковців – істориків, соціологів, філософів і, звісно, філологів. Але, додав він, якою б незручною і складною не була тема, про неї треба говорити, бо для наукового осмислення немає заборонених тем.
Свого часу до теми зверталися Михайло Лозинський та Василь Лев, які стверджували, що у творчості І. Франка появився образ «жида», який виразно змальований і «впізнаваний у багатьох аспектах». Вагомий внесок у дослідження цього питання зробили Петро Кудрявцев, Ашер Вільчер, Роман Мних, Роман Кирчів, Андрій Скоць, Ярослав Грицак.
Згадав доповідач і про спогад Василя Щурата, в якому йдеться про зустріч І. Франка з лідером єврейського сіонізму межі ХІХ – початку ХХ ст. Теодором Герцлем у Відні в кав’ярні «Централь». Як відомо, науковці Роман Мних (книга «Іван Франко і єврейство») та Ярослав Грицак («Пророк у своїй Вітчизні. Іван Франко і його спільнота») опротестували спогадове свідчення В. Щурата, доказавши документально те, що, насправді, такої зустрічі не було. Щоправда, М. Гнатюк зауважив, що, на його думку, усе-таки Василеві Щурату не було потреби через кілька десятиліть вигадувати історію про оту зустріч і що, можливо, у силу часової відстані він міг істотно змістити цей факт у часі.
Згадав доповідач і про добре пам’ятну, гучну конференцію у Відні, яку зорганізував знаний професор-україніст Віденського університету Алоїз Вольдан з колегами із проблеми «Іван Франко та єврейське питання» після звернення до Віденського магістрату, щоби забрали пам’ятник «євреєненависникові І.Франку» від церкви святої Варвари. У конференції взяли участь науковці з України та інших держав, зокрема, Тамара Гундорова, Євген Пшеничний, Михайло Гнатюк, Григорій Грабович, Роман Мних. Після конференції, як відомо, вийшов збірник матеріалів конференції спочатку німецькою, а згодом у перекладі українською мовою під назвою «На перехресних стежках».
Важливо, закцентував прелеґент, у цій непростій темі зважати те, що у час І. Франка термін «жид» не мав негативних конотацій. Зрештою, така етноназва зберігається дотепер у англійській, німецькій, польській та інших мовах, а в українській чомусь уважається лайливим словом.
Надалі доповідач застановився на життєво-біографічних фактах стосунків письменника з галицькими євреями і на згадках про них: у спомині про час навчання в Ясениці Сільній є пасаж про симпатичного хлопця Гавранка; чимало євреїв навчалося і в Дрогобицькій гімназії (Ісаак Тіґерман, Моріц Готліб (передчасно помер), Леон Штернбах (знаний візантиніст, класичний філолог, професор Ягеллонського університету у Кракові), про яких, зокрема, згадав у статті «Мої знайомі жиди». Цю статтю І. Франко написав на замовлення Мартіна Бубера, але її опублікував вже по смерті письменника у власному перекладі на українську мову Михайло Возняк. За свідченням І. Франка, у час, коли він навчався на філософському факультеті Львівського університету, євреїв було небагато.
Але й після навчання І. Франко часто контактував із представниками єврейського етносу чи покликався на їхні праці, а саме: із Віктором Адлером, лідером австрійської соціал-демократії (у час співпраці письменника із часописом «Die Zeit»); із Натаном Бірнбаумом, автором терміна «сіонізм»; із Ґеорґом Брандесом, відомим критиком, який свого часу був запрошений до Львова для читання лекцій про головні напрямки в тогочасних європейських літературах, а також – принагідно, із ініціативи М. Грушевського та І. Франка – для виступу на засіданні НТШ, від якого під тиском поляків відмовився; згодом, як відзначив доповідач, Ґ. Брандес писав, що І. Франко – німець, який хотів використати його в боротьбі проти поляків; із Теодором Герцлем, про що, на жаль, нема переконливого фактажу, але начебто є листовна згадка, окрім спогаду В. Щурата, про факт їхньої зустрічі); із Ізидором Задлером, австрійським психоаналітиком, учнем Зиґмунда Фройда; із Германом Баром, із яким дискутував у «Вступних увагах про критику» у трактаті «Із секретів поетичної творчості» (як відомо, Г. Бар листувався з українським письменником, зокрема, з приводу статті про творчість Адама Міцкевича «Поет зради»); із Генріком Біґеляйзеном, викладачем польської гімназії у Львові, що був дуже близьким товаришем І. Франка і порадником у творчій діяльності (він згадував, що застерігав письменника від опублікування статті «Поет зради», але той не послухав і був підданий численним акціям остракізму з боку польської громадськості).
Іван Франко часто цитував популярного на межі ХІХ – ХХ ст. науковця єврейського походження Макса Нордау, полемізував із Альфредом Носіґом, стежив за публіцистичними виступами Вільгельма Фельдмана, який, до речі, був прихильником ідеї повної асиміляції євреїв.
Для більш переконливого висвітлення проблеми І. Франко і єврейське питання М. Гнатюк неоднораз покликався на одну з ключових, засадничих тез українського письменника-філософа зі статті «Семітизм і антисемітизм у Галичині», у якій він опонував єврейському діячеві лікареві Ліппе (працював у Яссах) щодо вирішення проблем життя євреїв у Галичині й виступив проти кривд будь-якого народу, за рівність прав усіх етносів, які заселяли західноукраїнські терени: «Про жодне гноблення, про жоден визиск, про жодну апостазію чи то релігійну, чи національну, чи яку іншу в наших ідеалах нема ані мови. Жодна релігія, жодне переконання, жодна раса і жодна народність не були й не можуть бути предметом нашої ненависті. Т а к и м п р е д м е т о м б у л и й л и ш а є т ь с я н а в с е т і л ь к и в с я к и й у т и с к, у с я к и й в и з и с к і в с я к а о б л у д а (підкреслення І. Франка. – Ю.Г.)». Отже, підсумував професор М. Гнатюк, І. Франко опротестовував міркування сучасників, які намагалися популяризувати антипатичні настрої між етносами, що вели до фатальних міжнаціональних конфліктів.
Дуже інтенсивно представлена єврейська проблематика і в художній творчості І. Франка, на що звернув увагу доповідач, згадавши низку текстів.
Свій аналітико-синтетичний виступ на семінарі доповідач завершив ще однією промовистою цитатою з Франкової статті «Радикали і жиди»: «Ми не є антисемітами. Говоримо це радикально і одверто…», підсумувавши, що судити про проблему Франко і єврейство потрібно лише на підставі глибоких фундаментальних досліджень.
Після виступу професора М. Гнатюка відбулося жваве обговорення актуалізованої проблематики, в якому взяли участь численні науковці: доктор фізико-математичних наук Іван Болеста, доктори філологічних наук Тетяна Космеда, Марія Яцимірська, Алла Швець, доктор філологічних наук, член-кореспондент НАН України Микола Ільницький, кандидати філологічних наук Богдан і Наталія Тихолози, франкознавець із Дрогобича Михайло Зубрицький та ін. На адресу доповідача звучали щирі подяки за реактулізацію складних питань, а також десятки запитань і принагідних імпресій щодо власного життєвого досвіду із проблематики цієї непростої і, без сумніву, поліаспектної теми. Одне із ключових побажань учасників семінару на адресу прелеґента – щоби його багаторічні розмисли над проблемою Іван Франко і єврейство переросло у фундаментальне монографічне дослідження.