25 жовтня 2017 року у Педагогічному коледжі Львівського університету викладач української мови та літератури Зоряна Ланцута прочитала відкриту лекцію, присвячену 150-літтю від Дня народження Осипа Маковея.
Слухачі мали змогу познайомитись з цікавими фактами з життя і творчості письменника, доторкнутись думкою до усіх граней таланту Осипа Маковея – поета, самобутнього прозаїка, проникливого критика, досвідченого вченого-філолога, вдумливого педагога, редактора і видавця, етнографа і фольклориста, сучасника Івана Франка, одного із когорти постатей, роль і діяльність яких в українській культурі ще не достатньо осмислена.
Зоряна Ярославівна розповіла про літературно-художню творчість Осипа Маковея, яка розвивалась паралельно в жанрах поезії і прози. Літературний дебют письменника відбувся з легкої руки Івана Франка у тижневику «Зоря»: 1885р. – публікацією перекладу вірша «Післанець». Г.Гайне, 1886р.- оригінальних поезій «Заказані яблука», «Неділя в полі», переспіву «Орфея та Еврідіки» з Овідія. У подальшій творчості, як зазначила викладач, Осип Маковей заявив про себе віршами і поемами, що ввійшли до трьох книжок: «Поезії» (Львів,1895), «Подорож до Києва» (Чернівці,1897), «Ревун» (Чернівці,1910). Частина поезій були надруковані в періодичних виданнях «Зоря», «Буковина», «Літературно-науковий вісник», «Руслан» та ін.. Багато поезій залишились не опублікованими.
Із творами Осипа Маковея його земляки зазвичай знайомилися ще до того, як вміли читати. Наприклад, пісня «Ми, гайдамаки, вічно однакі – все проклинаєм лядське ярмо…» стала популярною в середовищі українських родин і згодом переросла у маршову пісню воїнів УПА.
Підводячи підсумки лекції, викладач наголосила, що Осип Маковей був самовідданим творцем на ниві української культури й освіти; він залишив помітний слід у розвитку українського письменства. Його художнє слово, сповнене любові до рідного народу, наснажене вірою у його добре майбуття; його сатира спрямована проти кривдників простого люду і противників української національної ідеї. Художнє слово Осипа Маковея у час утвердження української державності має служити українській нації так само активно, як за життя письменника.
