Інформація про дисертацію

Дисертація присвячена обґрунтуванню екзистенційної площини феномену любові в європейській філософії ХІХ-ХХ століть на основі звернення до філософської спадщини С. К’єркеґора, М. Унамуно, М. Бердяєва, Ґ. Марселя і Ж.-П. Сартра. Розкрито значення любові:  як екзистенційного шляху до своєї ідентичності; як передумови екзистенційного діалогу між «Я» і «Ти»; як містичної єдності двох крізь призму ідеї андрогіна. У дисертаційній роботі досліджена та здійснена диференціація між любов’ю-еросом, любов’ю-агапе і карітативною любов’ю, а також, між духовною та статевою любов’ю. Порушується середньовічна суперечність сфери родового та індивідуального в людському бутті. У контексті любовної проблематики, зокрема на прикладі філософії любові Миколи Бердяєва та Франца Баадера, розглядаються витоки культу вічної жіночності та культу Діви Марії. Встановлено, що найвищим рівнем любові є релігійна любов, яка здійснюється через два образи: Божий та людський. Людський образ любові має два вектори: направлений до Бога та до людини.

Ключові слова: любов, екзистенціалізм, андрогінність, агапе, карітас, ерос, Інший, діалог, стосунок «Я-Ти», відношення «Я-Воно».