Незважаючи на повномасштабну війну, вчені Львівського університету не лише продовжують працювати над науковими дослідженнями та успішно захищають дисертації, а й реалізовують дослідження, які не мають аналогів в Україні та світі.
Так, 14 березня 2024 року у Львівському національному університеті імені Івана Франка відбувся захист дисертації «Репрезентативні властивості хореографічної мізансцени у творенні художнього образу». Дисертаційне дослідження на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю «024 Хореографія» виконала випускниця факультету культури і мистецтв, асистентка кафедри режисури та хореографії Львівського університету, аспірантка тієї ж кафедри Олена Літовченко і це перший в Україні захист дисертаційного дослідження зі спеціальності «024 Хореографія». Гарантом освітньо-наукової програми «Хореографія» є доцент кафедри режисури та хореографії Олександр Плахотнюк.
«Дисертантка відразу обрала досить складну тему, яка не має навіть приблизного аналогу у науковому пошуку в хореографічному мистецтві в Україні та світі. Були, звичайно, певні виклики, пов’язані з повномасштабним вторгненням, проте Олена Літовченко впоралась з ними усіма і її робота увінчалась успіхом, який вилився в нещодавній захист дисертації», – розповідає науковий керівник дисертаційного дослідження, доцент кафедри режисури та хореографії Львівського національного університету імені Івана Франка Олександр Плахотнюк.
Творчість у житті Олени Літовченко посідає ключове місце. Сьогодні вона працює завідувачкою відділу у Центрі творчості дітей та юнацтва Галичини, а за сумісництвом – асистенкою кафедри режисури та хореографії Львівського університету. Ми поспілкувалися з науковицею, щоб дізнатися більше про її роботу.
– Олено, розкажіть, про що Ваше дослідження?
– Моє дослідження є досить цікавим, оскільки в ньому я розглядаю поняття мізансцени – одного з найважливіших елементів постановки у виставах, переважно драматичних, що сполучає художні елементи та структурні компоненти, утворюючи єдине гармонійне ціле. З області хореографічного мистецтва, щодо цього не було досліджено, ані в Україні, ані закордоном. Відтак, ми запропонували в понятійний обіг термін «хореографічна мізансцена», що поєднує в собі як властивості мізансцени, так і властивості хореографії. Розглядаючи хореографію та мізансцену в контексті єдиного мистецтва, упродовж всього дослідження, відкривається новий науково-мистецький потенціал для розуміння «хореографічної мізансцени» як окремої мистецької складової. Це дозволяє окреслити наукові алгоритми до вивчення сценічно-мистецьких творів, в яких танець, як допоміжний елемент, є одним із виражально-зображальних засобів втілення образів.
– Чому для дисертаційного дослідження Ви обрали саме цю тему?
– З дитинства я з батьками постійно відвідувала театри, а коли почала навчатися у балетній школі, нас досить часто залучали в балети та вистави. Особливо захопливо було брати участь у процесі постановки, бачити все з середини. Пізніше, коли я вступила до Університету, з першого курсу брала участь у постановках дипломних вистав випускників, а з третього курсу недовгий час була артисткою українського балетного театру «Прем’єра», створеного засновником кафедри режисери та хореографії, Народним артистом України Олегом Петриком, а отже безпосередньо була всередині постановочного процесу. Власне тоді я зацікавилась саме перехідними художніми компонентами, адже для мене не завжди було зрозуміло і комфортно виконувати певні переходи, а коли дивилась як глядач, то естетично вони періодично вибивалися або різкістю, або зловживанням затемнення світла, або надмірним переграванням та неприродністю. Тоді мені стало цікаво, чому мізансцені, якій в сценічному мистецтві приділяють багато уваги та відпрацювання, не надають такої уваги в хореографії. Іншою стороною було те, що в моєму оточенні були актори і режисери, й відповідно перебуваючи в їхньому осередку, спілкуючись і дискутуючи, мені стало цікаво, яким чином танець як допоміжний художній засіб, може бути гармонійно вписаний у полотно вистави, не вибиваючись при цьому із загального сприйняття вистави, а підпорядковуючись наративу, образу, фактурі та технічним даним актора.
– Отже, звичайна цікавість переросла у наукове зацікавлення, а згодом – у дисертаційне дослідження…
– Так, з того моменту я почала цікавитися темою мізансцени, як в теоретичному плані, так і надаючи особливої уваги практично у своїх постановках. Тож коли я вступала в аспірантуру, чітко знала, яку тему хочу обрати, однак тоді ще не усвідомлювала, до якого результату це приведе: що відкриється нове, що буде очевидним, що взагалі незрозумілим, а що стане незамінною основою та направляючим вектором. Ця тема дуже складна – в усіх сенсах і мистецтвах. Зрештою можу сказати, що написана робота це лише початок в області дослідження мізансцени в хореографічному мистецтві, і є ще стільки всього, про що можна і треба писати і, звичайно, експериментувати, бо мистецтво – суб’єктивне, його не створиш по книгах.
– Які відчуття у Вас були перед захистом, зважаючи на те, що це перший в Україні подібний захист?
– Це важко описати. Захист – це відповідальний момент в житті кожного аспіранта, а коли це перший в Україні такий захист, то відчуття відповідальності зростають у кільканадцять разів, бо боїшся підвести себе, кафедру і всіх тих, хто доклав багато зусиль, щоб відкрити першу в Україні аспірантуру по хореографії у нашому Університеті.
Перед захистом я пройшла, мабуть, усі стадії прийняття неминучого: заперечення, гнів, компроміс, депресію, прийняття. І все це в хаотичному порядку, бо це був новий виклик для мене, до якого вела досить терниста і непроста дорога. Але в сам день захисту я відчувала впевненість і ентузіазм. Навіть під час засідання я ловила себе на тому, що тішуся кожному слову, кожному запитанню, зауваженню та відгуку, хоча паралельно я не вірила, що це відбувається насправді. Ці емоції неможливо передати словами, але це все того вартувало.
Щиро вітаємо Олену Літовченко та її наукового керівника Олександра Плахотнюка з успішним захистом дисертаційного дослідження й бажаємо підкорення нових наукових і професійних вершин!