Нещодавно було оголошено переможців конкурсу на найкращий переклад українською мовою вірша Аманди Ґорман «The Hill We Climb», який авторка продекламувала під час церемонії інавгурації президента США Джозефа Байдена. Журі конкурсу, до складу якого увійшли видатні знавці літератури, письменники та перекладачі, розглянуло 118 перекладів та обрало трьох лауреатів. Серед них – асистентка кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура факультету іноземних мов Львівського університету Галина Пехник.
Драматизм вірша Аманди Ґорман та масштабність його ідеї справили велике враження на світову спільноту, а за словами організаторів конкурсу – Медіа-центру «Розмай», – проблеми, порушені у цьому вірші, є особливо актуальними для України. Тому й вирішено було запустити конкурс, який здобув чималу популярність та відгук не тільки серед професійних перекладачів, а й серед усіх поціновувачів українського слова.
Лауреатка конкурсу Галина Пехник люб’язно поділилася своїми враженнями від роботи над перекладом та участі у конкурсі.
– Чому Ви вирішили взяти участь у конкурсі?
– На жаль, у прагматизованому світі поезія не є найбільш затребуваним ресурсом, як і, відповідно, переклади поетичних творів. Тому, дізнавшись про ініціативу проведення такого конкурсу, я вирішила скористатися можливістю і спробувати свої сили у перекладі твору Аманди Ґорман. Окрім того, щоб навчати – треба практикувати самому, тому це також і хороший досвід, який стане в пригоді для викладацької діяльності.
– Які Ваші враження від участі у конкурсі?
– Найбільше враження на мене, якщо говорити відверто, справило журі конкурсу. Річ у тім, що, перекладаючи, я не знала, хто судитиме у конкурсі. Знала тільки, що оголосила конкурс громадська організація «Розмай» за ініціативою відомого перекладача Вадима Кастеллі. І лиш потім побачила, які імениті люди мали справу з оцінюванням. Андрій Куликов, Валерій Чалий, Юрій Макаров, Тарас Малкович, Іван Малкович, Олексій Кужельний, Вероніка Маковій. Дуже цікаво було почути їхні міркування та відгуки. І, звичайно, приємно отримувати від таких людей формулювання нагороди: «За найточніше відтворення як змісту, емоції, так і форми оригінального вірша, збереження його темпоритму, розміру, структури рим, а також бездоганне володіння мовою та сучасною технікою віршування».
– Як відбувалася робота над перекладом вірша? Чи були якісь складнощі?
– Найперша складність полягала в тому, щоб прийняти концептуальне рішення – чи перекладати римованим віршем, чи залишити вірш здебільшого неримованим, як в оригіналі. В англо-американській віршовій традиції зараз домінує неримована поезія, а українська аудиторія поки що все-таки більше тяжіє до поезії римованої – звідси й рішення: таки римувати. Це вплинуло і на часткову зміну ритму вірша, щоб мати можливість точніше відобразити смислові акценти оригіналу. Тут може прозвучати думка, чи є такий переклад еквівалентним. Але вважаю, що якраз така прагматична еквівалентність і повинна наразі бути орієнтиром у перекладі, за наявності (сподіваюся, тимчасової) розбіжності у домінуючих підходах до поезії у площині англо-української взаємодії. Звичайно, складнощі виникали і в процесі перекладу, зокрема, у зв’язку з грою слів, образами оригіналу та іншими моментами. Довелося застосовувати чимало лексико-граматичних трансформацій, що, втім, є звичним прийомом у процесі перекладання, застосування якого спрямоване на забезпечення природності звучання.
Щиро вітаємо Галину Володимирівну із перемогою, бажаємо натхнення та подальших професійних і творчих успіхів!
